Реставрація головного дзиґаря

Навесні цього року годиннику на львівській ратуші виповнюється 150 років. На уродини йому планують подарувати реставрацію

Навесні цього року годиннику на львівській ратуші виповнюється 150 років. На уродини йому планують подарувати реставрацію

Сім довгих ударів дзвона – сьома година ранку

Саме в цей час що два дні на світанку міський годинникар Тарас Бас долає 255 скрипучих сходинок для того, аби накрутити громіздкий механізм головного дзиґаря міста. На цей обряд він щоразу витрачає приблизно 15 хвилин. Старий австрійський годинник працює без електрики, саме завдяки накручуванню. У такі дні туристи не поспішають підійматися на вежу, а гальмують біля кімнати з механізмом і прикипають до віконечок, крізь які видно, що робить майстер.

Туристи в захваті від того, що кожні п’ятнадцять хвилин місто “пульсує” ратушевими дзвонами. Натомість у місті до звуку часу вже звикли, прислухаються хіба тоді, коли потрібно: дев’ять довгих дзвонів – пора на роботу, шість – пора додому. Годинникар каже, що саме завдяки злагодженому механізмові австрійських годинникарів, його стрілки і дзвони сповіщатимуть львів’ян про час як мінімум два наступні століття… 

Династія майстрів часу

Над міським часоміром Тарас Бас (на фото) клопочеться близько тридцяти років. Зараз чоловікові сорок, юнаком він підміняв у цій справі свого батька. Тепер у кімнаті, де поміщається лише конструкція з пружин, коліщаток та невеличкий стіл, – хазяйнує пан Тарас. У кімнаті ніде вмістити крісло, от і виходить, що у приміщенні, де працює годинник, майстер не має права сидіти без діла, біля конструкції постійно треба ходити, а інколи й бігати.

– Скільки себе пам’ятаю, я допомагав батькові стежити за годинником. Ані в мене, ані в тата спеціальної освіти немає. Взагалі немає такої професії, як майстер ратушевих годинників. Мабуть, її і не потрібно. Скільки таких годинників залишилося? В Україні їх ще кілька десятків, – розповідає “Пошті” знавець львівського часоміру. – Тому зараз приводжу сюди свого сина, йому робота дуже подобається, дозволяю йому поки що не все, але накручувати годинник він уже вміє.

До роботи чоловік залу­чає також і доньку. Влітку він приводить усю сім’ю на вежу, аби виконати необхідну роботу. Взимку тут не опалюють, тому робити будь-що вкрай незручно.
– Годинник має свою особливість: через зміну температури метал мінімально збільшується і зменшується. Тому влітку часомір поспішає, я його мушу постійно підкручувати, а взимку сповільнює хід. Словом, так само, як у житті, літо коротке, зима довга, – каже годинникар.

Годинник має й іншу звич­ку – “як у житті” – він не вміє ходити назад, повернути стрілки у минуле неможливо. Тому коли в Україні переводять годинники, пан Тарас приходить о шостій ранку і переводить львівський час або на годину, або на  11 годин уперед.

Цікаво, що привчений до масштабного годинника, пан Тарас так і не зміг навчитися лагодити наручні та домашні дзиґарі. У дитинстві розбирав та збирав механізми, але відлічувати час вони так і не почали. Тому, коли потрібно виконати витончену операцію для наручного часоміра, чоловік чимчикує у майстерню.  

Австрійський організм

Головний львівський го­динник  виготовила відома австрійська фірма “Wilgelm Stiehl” ще у далеких 1840-х роках.  До Львова він потрапив на початку 1850-го, а в квітні 1851-го годинник почали монтувати на головній вежі міста. На те, аби встановити часомір, майстри витратили майже рік.

За словами Тараса Баса, наш годинник – один з ос­танніх механічних вежевих дзиґарів у Європі. На львівському екземплярі навіть вказаний порядковий  номер – 114. Себто як мінімум ще 113 таких годинників має бути, але про них майстер ніколи не чув, хоч і намагався відшукати. Дружба з іншими годинникарями допомагає у скрутний час, коли деталі виходять із ладу. Олексій Бурнаєв, відомий на Львівщині годинникар, пригадує, що дзиґар викидав коники частенько...

– Існує багато легенд про чарівні ремонти. Була навіть історія про те, що турист з Москви допоміг його відремонтувати. Хлопець вийняв піщинку, яка гальмувала роботу механізму, – пригадав байку Олексій Бурнаєв.

А два роки тому львівський Біґ-Бен замовк на… три дні. Винною виявилася одна з пружин, яка втратила свою пружність.

– Соромно сказати, але після довгих досліджень нам довелося запросити знайомого, який раніше працював на Мінському годинниковому заводі, – розповідає пан Бас. – Майстер полагодив, і відтоді пружина працює бездоганно.

Реставрація часу

Цього року в ратуші планують відреставрувати часомір. За словами Олексія Бурнаєва, годинник капітально не ремонтували дуже давно, тому виправити недоліки часу на вежі було б доречно.

– Є пропозиція від міської влади, коли цього року робитимуть капітальний ремонт будинку ратуші, відремонтувати й годинник. Найперше треба здерти стару фарбу та перефарбувати у чорний колір циферблат. Сказати, чи будуть стрілки і цифри позолочені, як покрівлі церков, чи їх покриють акриловою дешевою фар­бою, поки що не можу, – каже пан Олексій.

Годинникар мав розмову з французькими фахівцями, які займаються реставра­цією старих годинникових механізмів із середини, але наразі вони відмовляються від такої роботи. Тому що механізм, який працював раніше погано, після реставрації може зупинитися. Європейський принцип реставрації годинників базується на тому, що дзиґар переводять на автоматичну роботу, а його старовинний механізм відчищають і виставляють на огляд туристам.

– Віконця у часоміра ратуші зараз маленькі, їх можна переробити на велику вітрину з великими скляними стінами, щоб туристи могли біля нього фотографуватися. Над цим ще треба поміркувати. Є противники того, щоб повністю виводити механізм з експлуатації. Тому інша версія – підключити електроніку. Це роблять фактично непомітно, до усіх деталей під’єднують сталеву нитку, яка розгойдує маятник і забезпечує точність часу до секунди, при цьому залишаючи цілим старий механізм, – каже пан Олексій.

Остання ідея, яка виник­ла кілька років тому, – оновити дзвони. Нагадаємо, що ратуша має два дзвони: один вибиває чверті, другий – години. Ці два дзвони хочуть доповнити маленькими, розмірами з відро. Вони налаштовані кожен на свою ноту, до них додадуть молоточки, які у визначений час вибиватимуть українські мелодії.

Ймовірно, що тут використають музику Володимира Івасюка, версій є кілька. Є надія, що до Євро-2012 кошти на це знайдуть. Дзвони, ймовірно, будуть замовляти за гроші спонсорів, чиї імена можна буде викарбувати на металі. Сам головний годинникар Тарас Бас припускає, що механізм, який чудово працював стільки часу без новацій, не слід псувати сучасними деталями, він і без того чудового міряє секундами, хвилинами та годинами життя у місті. 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0930 / 4.43MB / SQL:{query_count}