У світі ляльки-мотанки

Персональні виставки майстрині-самоучки зі Львова полонили не лише львів’ян, а й мешканців столиці

justify"> Персональні виставки майстрині-самоучки зі Львова полонили не лише львів’ян, а й мешканців столиці

Колись Бернард Шоу сказав: “Ми перестали бавитися в ігри, бо виросли. Або ми виросли, тому що перестали гратися”. Проте не всі. Навіть у нашому сучасному, часто не передбачуваному, шаленому житті, є ті, хто, незважаючи на недитячий вік, і надалі живе у світі ляльок, серед неймовірних барв та фантазії.

Ніщо не відбувається просто так!

У житті львів’янки Оксани Смереки-Малик лялька з’явилася не так давно, буквально навесні цього року, але за досить не тривалий час стала окремою сторінкою життя, джерелом сили, натхнення, позитиву, полем для творчості, чогось прекрасного і світлого, що дарує позитив не тільки майстрині, але й іншим. А розпочалося все доволі спонтанно. Навесні пані Оксана брала участь у літературній толоці, й для цього заходу захотіла приготувати якийсь подарунок. Так на світ з’явилася перша лялька-мотанка Уляна. Опісля жінка кілька місяців перебувала на лікарняному й упродовж цього часу  робила ляльки. У такий доволі складний період життя лялька стала справжньою розрадою, адже пані Оксана не дуже переймалася покалічено ногою, яка завдала клопоту, а просто працювала у своє задоволення.  

– Я вкотре переконалася, що ніщо у житті не відбувається даремно, на все є вища сила, – розповіла пані Оксана. – Тоді мені було замало 24 години, хотілося працювати ще і ще. За місяць робила до 30-ти ляльок. А тепер вже є понад 200.

Хоча пані Оксана не єдина творить ляльки-мотанки, але її роботи відрізняються від інших, оскільки у неї каркасні ляльки, а таких, як каже майстриня, не робить ніхто. Виготовляє їх з натуральних тканин, дещо купує, щось бере зі старого одягу, який є вдома, багато матеріалу приносять і знайомі. Шукає потрібні тканини і у секон-хендах. Мріє жінка про власну майстерню, адже вдома для такої роботи місця не вистачає.

– Коли сідаю за роботу, ніколи не знаю, якою буде ця лялька, – ділиться пані Оксана. – Але двох однакових ляльок ніколи не роблю. Навіть, якщо мене просять зробити якусь конкретну ляльку, то не завжди можу погодитися, адже для кожної потрібне натхнення. Якщо його немає, нічого не вийде.

Захоплення лялькарки поділяють і рідні, які часто допомагають, пропонують свої ідеї до створення нової ляльки. За словами пані Оксани, коли вона хворіла, то просила чоловіка, аби він купив певні матеріали,  спершу це давалося не так просто, але згодом чоловік міг легко розмовляти з продавцями і про тканини, і про нитки. А коли не встигала закінчити роботу вчасно, то допомагав робити намисто для ляльок.

Усі ляльки майстриня об’єднує у цикли, які народжуються у її голові швидше, ніж ляльки. Вона вже створила колекції “Пори року”, “Ярмарок”, “Княгині і боярині”, “Львів’янки”, “Карпатія” та інші. Для кожної з них лялькарка використовує певні типи тканин, ниток, аксесуарів, наприклад, парасольки, сумки – для львів’янок; макогін, глечик – для ґаздинь і молодиць. Обов’язковим елементом усіх ляльок є намисто. До речі, сама майстриня також завжди носить намисто. Ляльки пані Оксани не просто сплетіння ниток і клаптиків тканини – кожна з них має свій характер, а якщо їх поєднувати, то виходять цілі історії. Та й для самої майстрині кожна лялька дуже дорога й особлива, проте є кілька, які жінка ніколи б не віддала і не подарувала.  Це дві ляльки: молодиця Ксеня і бабуся Домка, а також перші ляльки з серії “Княгині і боярині” – доньки князя Ярослава. Для створення цих ляльок майстриня  використала елементи власного одягу, зокрема, весільної хустки, та інші домашні речі. Мабуть, саме тому ці ляльки є настільки особливими.

Жодного символізму у ляльки-мотанки жінка не вкладає, так само, як і не акцентує на національних особливостях, проте кожна з ляльок втілює український колорит. 

Над  кожною лялькою працює дуже прискіпливо, й поки всі елементи не гармоніюватимуть, не залишить роботи й не відкладає її на інший день, бо, як каже співрозмовниця, буде новий день – буде нова лялька.

Ляльки на ялинку

У колекції майстрині налічується майже дві сотні ляльок. Місця у міській квартирі для всіх не вистачає, тож багато з них вона вже подарувала рідним, знайомим, деякі з них знайшли місце у Львівському художньому ліцеї. Багато  робіт роз’їхалися по всьому світу, бо часто знайомі замовляють ляльку, аби подарувати іншим.   

Хоча жінка розпочала робити ляльки порівняно недавно, але вже відбулася персональна виставка у Києві, у Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”, а також брала участь у “Ляльковому світі” у Львові. Найближчим часом Оксана Смерека-Малик планує організовувати майстер-класи для дітей – виготовлятимуть ляльки з паперу, а потім ними прикрашатимуть ялинку в одному з торгових центрів.  Незважаючи на невеликий досвід у цій справі, її ляльки знаходять своїх поціновувачів не тільки серед жінок, а й  чоловіків, які часто не мають жодного стосунку до мистецтва.

– Те, що мої роботи сприйняли, позитивно оцінили, додало мені сили та бажання творити далі, – каже лялькарка.

Часу для улюбленої справи в пані Оксани не так багато, якби вона хотіла, адже є робота (Оксана Степанівна – директор Львівського художнього ліцею – “Пошта”), сім’я, тож на ляльки-мотанки може виділити один-два дні на тиждень. Вона ніде не вчилася їх робити, але, мабуть, потяг до творчості був у душі. Її мати працювала у Народному домі, тож дівчам вона часто бачила різноманітні народні костюми, нерідко сама моделювала одяг. А ще жінка розписує писанки і пише вірші. Навчитися робити ляльки-мотанки, як твердить майстриня, не складно, кожен може підкорити це мистецтво. Головне – бажання.

 

 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.2244 / 4.13MB / SQL:{query_count}