Я інтерв'ю не даю - я даю концерти

Валерій Маренич, музикант, про долю легендарного тріо, індивідуалізм та сучасну публіку

Валерій Маренич, музикант, про долю легендарного тріо, індивідуалізм та сучасну публіку

marenych.jpgОдним із хедлайнерів фестивалю пісні "Бескиди", що відбудеться в Сколе цими вихідними, виступить Валерій Маренич. Учасник тріо, яке в 1970-ті стало справжньою легендою далеко за межами України, новим словом тогочасної "естради", в якому поєдналися фолькові інтонації та популярні ритми, й сьогодні мешкає в Луцьку. Незважаючи на чутки, які впродовж останнього десятиліття вперто стверджували, що Мареничі вже давно емігрували до Канади. Ба більше, в роз­мові з кореспондентом "Пошти" Валерій Маренич спростував і більш достовірну інформацію про причини розпаду тріо наприкінці 2004 року. Хоча на розмову погоджується неохоче - якраз відмовив у інтерв'ю одному із столичних телеканалів: "Краще за Слабошпицького все одно не скажу. Я інтерв'ю не даю - я даю концерти".

- У засобах масової інформації свого часу було чимало балачок і версій про те, чому Мареничі "розбіглися". Насправді тріо не розпалося у стислому розумінні, до цього потрібно також підходити артистично. Просто кожен член будь-якого справжнього мистецького колективу - це індиві­дуальність. І в решті-решт, мріє реалізувати передовсім себе.

marenych1.jpgНагадаю, що я виступав із сольними програмами ще до того, як утворилося тріо. Їздив із піснями по цілому тодішньому Радянському Союзі й тріш­ки знав, що таке джаз, фольк, кантрі. В якийсь момент нас зацікавила різна тематика. Антоніну - "класичний" народний репертуар, мене - повстанські пісні, а також твори інших народів - білоруські, польські. І кожен пішов своїм шляхом. До речі, схожа ситуація трапилася і в квартеті "Явір". Тобто, це на загал закономірно. Соліст має більше можливостей, розвивається швидше.

- Один із ваших сольних альбомів має назву "Пісні волинських авторів". Парадокс у тому, що вас - ще як учасника тріо, а згодом як соліста, можна назвати "волинським патріо­том", хоч родом ви з Кривого Рогу...

- Так, я народився у Кривому Розі, де співіснували на одній землі дванадцять різних національностей. Можливо, звідси моє зацікавлення піснями різних народів. Однак і справді охоче співаю пісні волинських авторів, як і львівсь­ких. Вважаю, що їх потрібно підтримувати, цікавитися їхньою творчі­стю. Зрештою, вони й відчувають схоже до мене, до моєї публіки. Київські автори дихають уже зовсім іншим повітрям, розмовляють іншою мовою.

- Схоже, найчастіше ваші концерти відбуваються саме у Львові та на Львівщині?

- І справді. Мене тут гарно приймають, у мене тут багато друзів. Аж сльози на очі навертаються під час кожної зустрічі. А приїхав зі Львова - і зразу в голові народжуються нові теми, нові ідеї. Адже ми живемо в піснях. І я дуже вдячний львівській публіці. Також традиційно маю багато своїх шанувальників за океаном. Гадаю, що коли б частіше звучали мої твори на радіо, по телебаченню, то й із концертами запрошували би більше. Проте, телебачення зараз має, на жаль, зовсім інші пріоритети...

- Вас часто просять на концертах заспівати щось із репертуару "Тріо Мареничів"?

- Звичайно, що просять, хоча й знають, що ми вже багато років не виступаємо разом. Переважно замовляють "Чом ти не прийшов". До речі, ця пісня так сподобалася моїм польським друзям, гурту "Братанки", що вони зробили її переклад і також часто виконують.

- А роялті за виконання чи трансляцію давніх пісень тріо отримуєте?

- З авторськими винагородами в нас "туман-туман"... Ситуація і справді незрозуміла. Наприклад, не лише в Україні, але й скажімо, в Канаді часто звучать і пісні тріо, і мої сольні твори. Мені це приємно, важливо, але от авторські гонорари отримую дуже рідко.

- Як складаються сьогодні ваші стосунки із іншими учасниками тріо? Антоніна Маренич у кількох інтерв'ю характеризувала їх не надто райдужно.

- Стосунки - суперкляса! В мене є своя халупа, так би мовити творча майстерня, і я, на щастя, можу там працювати хоч і о третій годині ночі. Я багато що за ці роки переосмислив, передумав, підібрав новий репертуар. На сьогодні записав уже шостий сольний альбом.

- Після того, як 2003 року Леонід Кучма своїм указом присудив усім учасникам тріо звання "Народних артистів України", чимало розмов велося про вирішення вашого "квартирного питання" в Луцьку. Сьогодні ситуація якось змінилась?

- Я чув, що Антоніна щось там просила. Але, на жаль, досі ми нічого не отримали. Та я не надто стежу за цим, адже, як уже говорив - маю свою творчу майстерню. І мені цього вистачає.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9966 / 4.1MB / SQL:{query_count}