Акорд майбутнього в гармонії “Контрастів”

Схоже, Міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти”, що днями вже вшістнадцяте завершився у нашому місті, тому й утримався упродовж такого тривалого часу на львівській сцені, що завжди пропонує особливі акції, які приваблюють ширше коло публіки.

Схоже, Міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти”, що днями вже вшістнадцяте завершився у нашому місті, тому й утримався упродовж такого тривалого часу на львівській сцені, що завжди пропонує особливі акції, які приваблюють ширше коло публіки.

Цього року, попри насичену програму і велику кількість концертів, кожен теж міг знайти в ній щось близьке власним художнім інтересам. Одну зі змістовних ліній фестивалю можна було окреслити як “погляд у майбутнє”. Мова йде про презентацію молодих талантів, а її промотором (і диригентом в одному з концертів) виступив Ігор Пилатюк, ректор ЛНМА ім. М. Лисенка. Кожен з юних артистів вартує згадки у пресі, бо ж хтозна, чи наші нащадки будуть так само опрацьовувати рецензії про їх концерти через 100 років, як ми сьогодні шукаємо відгуків про виступи Сарасате чи Падеревського в “Ділі” або “Gazecie Lwowskiej”.

Скрипаль Василь Заціха, вихованець Ігоря Пилатюка у Львівській музичній академії, у двох концертах показав вельми різні грані свого таланту: у віртуозно-романтичному Концерті Й. Брамса, в якому він з усім запалом юності втілив пристрасть і силу почуттів, що ними позначене мистецтво ХІХ ст., в інтелектуально-філософській музиці Арво Пярта. Цьому двадцятирічному музикантові сміливо можна пророкувати неабияке сценічне майбутнє, якщо він і надалі розвиватиметься так інтенсивно. Натомість на кілька років старша Марія Ткачик вже сформувалася як митець і в сучасному репертуарі у виконанні «Tabula rasa» для двох скрипок А.Пярта виявила свої найбільші переваги зрілого виваженого підходу: вишуканість і рафінованість виконавської манери, прекрасне почуття форми і логіки розвитку. У більшості молодих львівських музикантів, які в останні роки впевнено завойовують сцену, відзначається прекрасна риса – вони не бояться бути собою, а водночас розуміють вагу справжнього професіоналізму.

Ця ж єдність доброї школи і свого “я” найбільше привабила у виконанні Станіслава Джевєцкого, 23-річного польського піаніста, який представив досить незвичну інтерпретацію славнозвісного Першого концерту П. Чайковського, без  відвертих “фанфар і труб”, з неочікуваними барвами і переходами. А проте  його бачення класичного шедевру всіх змусило прислухатися і замислитися, хоча, напевно, не всіма сприймалося однозначно. Мене особисто гра Джевєцкого вразила насамперед тому, що позбавила аж надто популярний шедевр поверхової ефектності й розкрила деякі потаємні пласти змісту. Ще цікавіше прозвучали у його виконанні мініатюри Шопена.

Видається, що покоління 20-річних, яке саме зараз входить у широкий мистецький світ, не просто має що сказати слухачам, а й значно сміливіше і незалежніше у своїх трактуваннях класики, бо відчуває її так, як у знаменитому афоризмі: “Традиція – це передача вогню, а не поклоніння попелу”.

Любов Кияновська
 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.0998 / 4.08MB / SQL:{query_count}