Кіно як гра

У четвер в Україні стартував показ фільму “Оселя зла 4: Потойбічне життя”. Історія боротьби головної героїні Еліс з живими мерцями, ураженими вірусною інфекцією, а також з корпорацією “Амбрелла”, вже переживає свою четверту частину

У четвер в Україні стартував показ фільму “Оселя зла 4: Потойбічне життя”. Історія боротьби головної героїні Еліс з живими мерцями, ураженими вірусною інфекцією, а також з корпорацією “Амбрелла”, вже переживає свою четверту частину. Шанувальники фільму настільки звикли до образу, який втілила на екрані Міла Йовович, що забули про те, що в основу фільму лягли  різні елементи з трьох комп’ютерних забавок: “Resident Evil”, “Resident Evil 2” й “Resident Evil 3: Nemesis”.

Це не вперше відеоігри приходять на великий екран, хоча зазвичай сюжети фільмів стають елементами забавок. Проте деякий голод з якісними сценаріями, а також величезна армія геймерів змусили Фабрику мрій “оживити” відеогероїв. Щоправда, по-справжньому цікавих проектів виявилося мало.

Супер перші брати

У 1993 році вийшов фільм “Супербрати Маріо” (“Super Mario Bros”), який відкрив для сценаристів величезний світ комп’ютерних ігор. Сюжетна лінія картини базується на однойменній забавці, в яку закохалася чимала кількість дітлахів, починаючи з 1985 року. Ця гра і дотепер вважається чи не найкращою. Але фільм не виправдав очікувань – постановникам просто не вдалося перенести на великий екран візитну картку Маріо – казкову атмосферу пригод. Від самої забавки залишилися хіба що імена героїв. У результаті – повний провал у кінотеатрах.

Дещо краща реакція була на фільм 1994 року “Подвійний дракон” (“Double Dragon”) – фантастичний бойовик-екранізація однойменної гри. Режисер фільму Джеймс Юкіч тривалий час подорожував Японією і Кореєю в пошуках натхнення. Нарешті, повернувшись із поїздки, він запросив на головні ролі Марка Дакаскоса й Скотта Вульфа. Вони зіграли харизматичних братів, які воюють за другу половину священного талісмана. Гра акторів викликала позитивні емоції, але сама постановка знову розчарувала.

Вдала сутичка

Цього ж 1994 року глядачі побачили фільм “Вуличний боєць” (“Street Fighter”). Свого часу забавці, яка стала основою стрічки, вдалося підкорити серця багатьох гравців, що проводили  дні за ігровими автоматами. Фільм режисера Пола Андерсона настільки нагадував оригінальну гру, що люди засиджувалися в кінотеатрах до ранку, дивлячись кінострічку знову й знову. Та й акторський ансамбль був досить потужний: Жан-Клод Ван Дамм, Рауль Хуліа, Кайлі Міноуг. А найбільше зачаровував музичний супровід, який був максимально схожий на звуки, які видавав ігровий автомат.

Мав успіх і фільм 1995 року “Смертельна сутичка”  (“Mortal Kombat”), в основу якого взяли однойменну гру, якій вдалося “прославитися” через свою жорстокість. Виривання рук, море крові та безкінечні сутички стали класикою жанру “файтинг”. Фільм здивував скептиків – більшість шанувальників дивились його кілька разів поспіль. Гарна акторська гра, відмінна постановка бойових сцен, чимала кількість запозичених з гри прийомів стали далеко не єдиними плюсами картини. Проте після грандіозного успіху першої частини були зняті ще кілька провальних серій, що заплямували репутацію фільму.

На деякий час сценаристи забули про відеоігри. Але в 1999 році світ побачив стрічку “Командир ескадрильї” (“Wing Commander”), режисером якої був Кріс Робертс. За жанром WC – фантастика, заснована на космічних забавках. Джордж Лукас, який щойно відзняв перший епізод своєї кіносаги “Зоряні війни”, побачив картину Робертса й запросив його до себе в Lucas Arts сценаристом.

Розкрадачка Джолі

Прохолодне ставлення до індустрії відеоігр припинилося після 2001 року. Глядачі побачили “Лару Крофт: Розкрадачку гробниць” (Lara Croft: Tomb Raider).  Ще з моменту випуску пригодницької іграшки “Tomb Raider” головному персонажеві Ларі Крофт вдалося одержати статус секс-символу ігрової індустрії й героїні світового масштабу. “Розкрадачка гробниць” стала дівчиною-мрією для будь-якого ігромана. І представники компанії “Paramount” перенесли цю дівчинку на великий екран. Не можна сказати, що фільм став шедевром, проте картині вдалося втриматися на плаву завдяки сексуальності Анджеліни Джолі, яка зіграла головну роль. Зібравши більше 200 млн доларів (при бюджеті 80 млн), продюсери майже відразу випустили продовження пригод Лари під назвою “Лара Крофт: Розкрадачка гробниць. Колиска життя” (“Lara Croft: Tomb Raider: The Cradle of Life”). Маса трюків, незвичайних режисерських знахідок і комп’ютерної графіки зробили свою справу, але особливого прибутку не принесли, і проект закрили.
Світ жахів

Після цього кіноіндустрія спрямувала свій погляд на різноманітні забавки, сюжети яких пов’язані із зомбі. У 2002 році на екрани кінотеатрів вийшла екранізація “Оселі зла” (“Resident Evil”) від все того ж режисера Пола Андерсона. Фани забавки достатньо позитивно сприйняли цю стрічку і навіть висловили припущення, що фільм вийшов би набагато кращим, якби в ньому були присутні герої із гри. Очевидно, виконання бажання фанів було запорукою майбутнього комерційного успіху. Саме через це в другій частині “Оселі зла” ми побачили чарівну Джил Валентайн у дії. Потім вийшла і третя частина, а за нею і четверта. 

Після виходу “Resident Evil” режисери добралися і до інших подібних забавок. Тим більше, що головною перевагою фільмів-жахів є низький бюджет (“зірок” зазвичай не запрошують) і можливий непоганий прибуток. Так, на екранах з’явилися дві частини фільму “Будинок мертвих” (“House of the Dead”), дві частини стрічки “Один у темряві” (“Alone in the Dark”), “Сайлент Гілл” (“Silent Hill”), “Хроніки мутантів” (“The Mutant Chronicles”). Проте більшість цих фільмів повністю провалилася у прокаті, і головною причиною цього називають людину на ім’я...

Уве Болл

У німецького режисера Уве Болла шанувальники відеоігр просто мріють розрядити в будь-якій грі увесь свій арсенал зброї. Його називають “найгіршим режисером усіх часів і народів”. Останні три поспіль екранізації німця потрапили у топ-100 найгірших фільмів на сайті imdb.com. Відкрита петиція до Уве Болла з проханням припинити знімати кіно “Stop Dr. Uwe Boll” зібрала понад 350 тисяч підписів. Існує також петиція протилежна за змістом – “Long Live Uwe Boll” (“Довгого життя Уве Боллу”): “Шедеври“ Уве Болла дають нам півтори або дві години здорового, радісного й істеричного сміху. А сміх продовжує життя”.

Німець встиг зіпсувати настрій чималій армій шанувальників відеоігор. У його портфоліо “Будинок мертвих”, “Один у темряві”, “Бладрейн” (Bloodrayne) і “Бладрейн-2” (“Bloodrayne 2: Deliverance”), “Постал” (“Postal”),  “Іменем короля” (“In the Name of the King: A Dungeon Siege Tale”). “Фар Край” (“Far Cry”). І, схоже, на цьому він зупинятися не планує. На черзі третя частина “Бладрейн”. 

Коли і “зірки” не допомагають

Але нарікають не лише на Уве Болла. Німець принаймні знімає малобюджетні фільми. Інші режисери, отримуючи чимало коштів, на виході видають теж далеко не шедеври. Наприклад, один із найпопулярніших представників жанру FPS (First-Person Shooter – шутери від першої особи) – проект DOOM – з’явився ще в далекому 1993 році. Успіх іграшки був просто колосальним. У 2005-му відбулася довгоочікувана для багатьох геймерів подія – на великий екран вийшов фільм. На жаль, виправдати їхні очікування DOOM не зміг. І це при тому, що в ньому зібрали солідний акторський склад.

Також особливо не втішені і шанувальники “Живого чи мертвого” (“DOA: Dead or Alive”),  “Гітмена” (“Hitman”) та “Макс Пейна” (“Max Payne”). Замість цікавого фільму з елементами східних єдиноборств у “Живому чи мертвому”, отримали стрічку, де найголовніше жіночі принади моделей-акторок. “Гітмен” став слабкою пародією на “Агента 007” (недаремно українка Ольга Куриленко після “Гітмена” знялася в Бондіані). А “Макс Пейн” виявився занадто нудною історією втемних тонах.  

Останній фільм, що був знятий за мотивами комп’ютерної гри, – “Принц Персії: Пісок часу” (Prince of Persia: The Sands of Time) приніс його творцям чималий прибуток. Але варто зазначити, що історія у фільмі не має до забавки жодного стосунку, лише назва залишилася.

Що далі?

Попри численні провали, продюсери й надалі вкладають гроші в подібні фільми. Найближчим часом матимемо ще кілька екранізацій. Невтомний Пол Андерсон продюсує вампірську сагу “Кастлванія” (“Castlevania”, дата виходу орієнтовно 2011 рік) і планує знімати “Мисливця за шпигунами” (“Spy Hunter”, 2012). У виробництві бойовик “Кейн і Лінч” (“Kane & Lynch”, 2011). Можливо, нарешті екранізують забавку “Warcraft”. Принаймні вже давно чути заяви про те, що фільм вийде 2013 року, а бюджет проекту становитиме 100 мільйонів доларів.

На жаль, цього не скажеш про екранізацію іграшки “Гало” (“Наlо”). Свого часу цей фільм мав знімати Гільєрмо Дель Торо, проте він відмовився від режисерського крісла, через участь у проекті “Геллбой-2”. Один з продюсерів –  славнозвісний Пітер Джексон – запропонував Нілу Бломкампу поставити фільм. Ніл погодився й протягом п’яти місяців активно працював над картиною: були створені костюми, різні елементи реквізиту, знято кілька короткометражок, але це не зацікавило провідні кінокомпанії. Після того, як проект ліг на полицю, Пітер Джексон і Ніл Бломкамп знову об’єднали зусилля, результатом яких став “Район 9” (2009). За словами Бломкампа, він не хоче повертатися до екранізації відеогри після того, як стільки його зусиль пропало даремно.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.3112 / 4.17MB / SQL:{query_count}