Танець врятує світ

Марія Чмир, керівник Львівського мистецького центру “Веселі черевички”, про народні традиції та сучасне світосприйняття

Марія Чмир, керівник Львівського мистецького центру “Веселі черевички”, про народні традиції та сучасне світосприйняття

 Сьогодні ми бачимо безліч людей, які прагнуть, щоб на них звернули увагу. Кожен з них намагається бути оригінальним і неповторним. На жаль, не всім це вдається. За словами керівника Львівського мистецького центру “Веселі черевички” Марії Миронівни Чмир, саме танець є одним з найкращих способів виділитися  з буденності. Саме у “Веселих черевичках” “діти навчилися не тільки робити собі свято щодень, але і дарувати його іншим”, – твердить Марія Миронівна.
– Розкажіть детальніше, скільки часу існує ансамбль, скільки є груп і дітей?
– Цього року буде ювілей франко-української асоціації “Веселі черевички”, а самому колективу вже виповниться 18 років. Тож ми можемо бути вже й дорослим колективом. Дітей є багато, сьогодні це 340 учасників віком від 3 до 24 років. Діти дуже різні, але їх об’єднує бажання займатися народним танцем. І це основне.
– Чи змінює танець внутрішній світ дітей?
– Абсолютно все змінює внутрішній світ людини. Але танець – це справді щось надзвичайне, прекрасне. Ця пластика, ця музика, ці відчуття не можуть не міняти людину. Навіть батьки дітей змінюються: було багато таких, які до народного костюму ставилися скептично. Але, приводячи дітей на концерти, вони побачили, наскільки це чудово, і більшість з них кардинально поміняла свою думку. Вони починають розуміти, що є українцями, і що вишиванка – це значно більше, ніж просто одяг.
– Чи відрізняються діти з “Веселих черевичок” від інших дітей?
– Я думаю, що кожна дитина, яка приділяє увагу певному заняттю, носить своєрідну “печатку”, яка про це свідчить. На вулиці ми бачимо людей, які намагаються звернути на себе увагу. Наприклад, деякі носять лише чорний одяг. Їх відразу видно, але далеко не з найкращої сторони. Можливо, колись їх недолюбили, недоцінили, і зараз вони починають себе проявляти в такий дивний спосіб. А в “Черевичках”, мені здається, дитина починає трошки інакше сприймати світ. Вона починає розуміти, що не все їй може впасти з неба, як дощик, що для того, щоб досягнути чогось, потрібно докласти великої праці. Маючи 30 років стажу, я бачу, що діти навчилися не тільки робити собі свято щодень, але і приносити його іншим.
– Чи відчуваєте близькість і взаємопідтримку серед учасників ансамблю?
– Якщо б вона не відчувалася, то було б дуже складно працювати. Коли росте виноград, то його потрібно підрізати, щоб дати можливість розвинутися кращим гілочкам. Так само є і в нашому колективі: звичайно, є ті, які не приживаються з різних причин (можливо, це не їхнє, або ж їм складно приділяти стільки уваги і праці), але загалом підтримка відчувається як в старших, так навіть і в найменших діточок. Підтримка проявляється ще в танці, коли вони танцюють всі разом, але й коли виходять з танцювального класу, вона нікуди не дівається. Діти починають розуміти, що вони вже стали колективом, де без підтримки не обійтися.
– Мабуть, не просто тримати під контролем таку кількість дітей. Як Вам це вдається?
– Напевно, треба просто їх любити. Деколи здається, що це неможливо, що є занадто багато перепон, які потрібно подолати. Але якщо, заходячи в танцювальний клас, ти знаєш, що любиш тих дітей, то ті негаразди, які виникли вчора, сьогодні просто легенько болять, а вже завтра їх майже немає.
– Чи вдається дітям поєднувати навчання з улюбленим заняттям?
– Однозначно. Сьогодні основою “Черевичок” в будь-якій групі є ті діти, які встигають абсолютно все. У старшій групі, зокрема, є багато дітей, які вчаться на державній формі, які одержують підвищену стипендію та різноманітні премії. Є навіть такі, які вчаться на кількох факультетах одночасно. Я думаю, що це їх, навпаки, мобілізує.
– Чи є актуальним український народний танець сьогодні?
– Я думаю, що власне народний танець і є одним із найбільш актуальних. Сьогодні не тільки Україна, але й увесь світ накрився хвилею шаленої брутальності.  І тільки народний танець, джерело, яке передається від покоління до покоління, може врятувати досить велику частину людей. Адже все, що, так би мовити, витягнуте із бабусиної скрині, є теплим, ніжним і людяним. І власне народний танець вчить взаємності між людьми, бути відкритими та люблячими.
– Чи потрібен такий колектив, як “Веселі черевички”, в сьогоднішньому світі?
– Перш за все він потрібен мені. Кожна людина народжується з певною місією. Я вже чітко знаю, якою є моя місія. Це звести “Веселі черевички” докупи, аби вони почали щось спільно творити.  Творити на народному фундаменті пращурів. Я думаю, що якщо запитати дітей, чи потрібні їм “Черевички”, вони скажуть “так”, бо це вже стало невід’ємною частинкою їхнього життя. Частинкою, яка вже пережита або яка ще попереду. Але її дійсно варто пережити.  
– Які Ваші плани на майбутнє?
– Не знаю, чи Бог мені дозволить стільки жити, щоб винести всі мої ідеї на сцену. Сьогодні в нас уже організовані концерти у Франції до 2015 року. У 2012 році плануємо виступити у парку “Puy du Fou” (історичний тематичний парк на заході Франції – “Пошта”), де зустрічається президент Франції з послами інших країн. Там ми повинні мати сольний концерт. Ця сцена є однією із найбільших сцен у Європі. Я думаю, що це є той рівень, до якого варто тягнутися. Навіть не знаю, чи професійні колективи виступали на такій сцені, на якій маємо виступити ми.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.9040 / 4.12MB / SQL:{query_count}