Вуді Аллен: “Я проти смерті”

– Як Ви ставитеся до фестивального божевілля?

– Це ж кіно, чи не так? Я приїхав показати свій фільм. Для всього іншого я застарий.

– Однією із основних тем Вашого нового фільму є тема старіння. Що Ви думаєте про це?

– Звичайно, я старію: зір падає, спина болить. Але старіти – не дуже корисно. Ти не стаєш розумнішим чи шляхетнішим. Раджу вам уникнути цього!

– Чи погоджуєтеся Ви із Маноелем і Олівейрою, що єдине, в чому ми впевнені у житті, так це у власній смерті?

– Коли мені буде 101 рік, ми з вами про це поговоримо. Не смійтеся! Мої батьки прожили довго, отож я маю непогані шанси. А поки що я проти смерті.

– Більшість Ваших фільмів – про неможливість щастя...

– Це моя точка зору. Я сумна людина. Я – песиміст. Вважаю життя садомазохістським експериментом. Думати, що ти щасливий, значить брехати самому собі. Так і Ніцше казав, і Фройд. Потрібно просто створювати ілюзію, що ти живеш. До речі, Канни саме і є такою ілюзією.

Майк Лі: “Канни – це шоу-бізнес”

– Чи можна вважати, що з фільмом “Інший рік” Ви повернулися на територію “Таємниць та брехні”?

– Не знаю. Все, що я знімаю, – моя територія.

– У фільмі Ви працювали із давніми друзями, зокрема із Джимом Бродбентом. Як стосунки режисер-актор поєднуються із дружбою?

– Мені було дуже комфортно, адже мій актор розумів мене навіть без слів. Я, як ніхто інший, люблю працювати із друзями. Ми працюємо як телепати. Я потребую того, аби працювати із розумними та інтелігентними акторами. Що ж дивного, що вони при цьому – мої друзі.

– Ви знову претендуєте на “Золоту пальмову гілку”. Хвилюєтеся?

– Я учетверте беру участь у конкурсі. Я не хвилююся. Це шоу-бізнес, не більше.

Крістін Скотт Томас: “Обожнюю переодягатися на зірку”

– Ви вже вдруге стали господинею церемоній відкриття та закриття фестивалю. Вас здивувала цьогорічна пропозиція?

– Здивувала? Ні. Проте дуже втішила. Зараз у мене більше досвіду, я нарешті можу не хвилюватися, а діставати задоволення.

– Ви побували у всіх можливих ролях на фестивалі, чи не так?

– Правда, я представляла фільми, вела церемонії, була членом журі в той рік, коли Ларс фон Трієр отримав “Золоті пальмову гілку” за “Ту, що танцює у темряві”. До речі, я за це билася, дряпалася і кусалася. Шкода, що давно не представляла фільми у конкурсі. Я це люблю найбільше.

– Якими є Ваші найприємніші спогади про Канни?

– Перший підйом червоними сходами.

– А найгірші?

– Одного разу мені мало не довелося підніматися червоними сходами без спідниці. Моє вбрання привезли в Париж і лише в Каннах виявили, що частини бракує. Тоді по неї літали на гелікоптері.

– Вам подобається вся ця святкова метушня?

– Так. Обожнюю переодягатися на зірку і мати право бути вродливою. Проте для нас, акторів, переодягатися – це робота.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.6187 / 4.1MB / SQL:{query_count}