Остання територія класика

Творчий вечір письменника Юрія Андруховича, який відбувся 17 грудня у Львівській філармонії, залишив по собі відчуття розгубленості та... ностальгії. Розгубленості, бо замість захопливої авторської декламації Андруховича, до якої звикли ще від студентської лави, звучало лише виразне читання творів автором.

Творчий вечір письменника Юрія Андруховича, який відбувся 17 грудня у Львівській філармонії, залишив по собі відчуття розгубленості та... ностальгії. Розгубленості, бо замість захопливої авторської декламації Андруховича, до якої звикли ще від студентської лави, звучало лише виразне читання творів автором. А ностальгії, бо, попри все, ранні твори одного з класиків сучасної української літератури навіювали настрій безтурботності, бурхливості життя та молодечого запалу. Нотку мажорного дисонансу в загальну атмосферу непевності, щоправда, додав струнний квартет "Фенікс" із симфонічного оркестру INSOЛьвів, гра якого настільки захопила глядачів, що аплодували музикантам чи не більше, ніж самому патріархові Бу­Ба­Бу.

Зустріч Андруховича з читачами не була пов'язана з появою нового (і такого довгоочікуваного) твору письменника, ані з промоцією якогось зі старих видань. Проте й не зустрічався письменник із шанувальниками просто так, "бо скучив". Справжньою причиною зустрічі стала презентація нової книжки зі старими текстами. Андрухович представив збірку ранніх творів "Моя остання територія", яку уклав Василь Габор у межах свого проекту видання антологій "Приватна колекція". За словами самого Юрія Андруховича, він не доклався до створення цієї книжки, залишивши все на розсуд пана Габора.

На розсуд видавців, вочевидь, залишив пан Андрухович і організацію вечора, бо ж як інакше пояснити незвичну обстановку цієї зустрічі. По­перше, сцена філармонії видавалася явним "неформатом" для зазвичай відвертого, безпосереднього та навіть дещо нахабного Андруховича, для якого куди більш органічною видається переповнена студентська аудиторія чи якийсь мистецький клуб. Імовірно, частково з цієї причини письменник, звиклий до простішої обстановки, до кінця вечора так і не знайшов, як то кажуть, контакту з присутніми в залі шанувальниками. Його монологи, відповіді на запитання і навіть жарти звучали якось натягнуто, повчально, незвично серйозно, а вся атмосфера дещо відгонила штучною помпезністю... І класична концертна сцена у поєднанні зі струнним квартетом лише додала вечорові академічності, розвіяти яку не вдалося навіть модератору Тарасові Прохаську.

До речі, як не дивно, найменш академічно виглядали власне музиканти з "Фенікса", які дуже природно почувалися на сцені філармонії і "на ура" виконали саундтрек з фільму "Реквієм за мрією", квартет Дмитра Шостаковича, а також опрацювання знайомих мелодій Джиммі Гендрікса. Тоді як уривок з есею "Центрально­східна ревізія" у виконанні Андруховича звучав без того кайфу, з яким письменник зазвичай подавав свої твори шанувальникам. Зрештою, було видно, що й сам Андрухович відчуває себе "не в своїй тарілці". Кудись зникла притаманна йому самовпевненість, яскраві жарти, безпосередність і легкість у спілкуванні з читачами. Його напруження дещо спало після того, як "друзі з Києва" передали із залу на сцену термосне горнятко, вочевидь, із якимсь "зігріваючим" напоєм... Після чого письменник навіть сам пожартував з приводу "академічності вечора" і закликав присутніх до запитань. З відповідей Андруховича вдалося дізнатися, що з роками в нього посилилася відповідальність за написане; що він може бути повчальним поетом; що не вміє скаржитися на погане обслуговування; а також, що якісною літературою є ті тексти, що спонукають до дії. Каверзним прозвучало запитання про те, чи хотів би письменник бути таким же молодим, як тоді, коли він писав тексти, що увійшли до антології Габора (найпізніший з них датується кінцем 1990х). Доволі прогнозована відповідь Андруховича "Ні" прозвучала аж надто непереконливо.

Після діалогу із залом письменник трохи "віджив" і вже під час декламації "Листів в Україну" до шанувальників повернувся "справжній", "живий і жвавий" Андрухович. Що ж, усе тече, усе змінюється. І сподіваймося, що новий класик - поважний, серйозний і філософський - також подарує читачам цікаві тексти, зокрема й у книзі "111 міст", над якою зараз працює.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0165 / 4.39MB / SQL:{query_count}