“Мистецтво творять шал і розум”:

антоничівська конференція до 100-річчя від дня народження поета

антоничівська конференція до 100-річчя від дня народження поета

Минулого четверга, 29 жовтня, у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася міжнародна наукова конференція "Мистецтво творять шал і розум" (до 100річчя від дня народження Богдана Ігоря Антонича). Міжнародний статус наукова конференція може здобувати навіть тоді, коли є хоча б один учасник із закордону, а цього разу таких учасників було аж два. Це україністи з Польщі Аґнєшка Корнієнко та Василь Назарук. До обіду було пленарне засідання в Дзеркальній залі, а по обіді - засідання п'яти тематичних секцій. Відкрила пленарне засідання проректор університету Марія Зубрицька, потім з вітальним словом виступив виконувач обов'язків ректора Василь Височанський.

На пленарному засіданні виступило п'ять учасників. Першим був професор Микола Ільницький з неординарною доповіддю "Пейзажі з вікна (віконна призма в поезії Б.І.Антонича)". Потім Василь Назарук емоційно виголосив свою доповідь "Естетична концепція Б.І.Антонича (експліцитний аспект)". Не зміг виступити Ігор Калинець зі словом про історію опери "Довбуш", а багато хто бажав би його послухати. Роман Лубківський виступив з цікавою порівняльною доповіддю "Антонич і Тичина: спроба зіставлення". Проректор Львівської академії мистецтв Роман Яців виступив на тему "Богдан Ігор Антонич і образотворче мистецтво". По­польськи виголосила свою доповідь "Богдан Ігор Антонич: спроба ідеалістичної системи мистецтва" Аґнєшка Корнієнко, а в дискусії, якою завершилося пленарне засідання, вона вже виступала поукраїнськи. У дискусійних перемовинах так і не вияснилося, чи міг Антонич наживо перетинатися зі знаним літературознавцем Романом Інґарденом, який на час навчання поета у Львівському університеті читав там лекції. Як зазначив упорядник "Повного зібрання творів" Антонича Данило Ільницький, в поетових залікових та екзаменаційних відомостях немає жодного Інґарденового підпису, зате вони все ж могли певним чином перетинатися, бодай на університетських коридорах.

Я виступав на третій секції "Ars Poetica" з доповіддю "Богдан Ігор Антонич про мистецтво поетичне: дискурси в дискурсі". Керівник секції Тарас Лучук після мене надав слово Яремі Кравцю, який у сенсі настроєвої спорідненості вірша знаходив стосунок Антонича до бельгійського поета Еміля Вергарна. Потім Данило Ільницький розповів про текстологічні особливості підготовки "Повного зібрання творів" Антонича, і це було вельми цінним і пізнавальним. Мар'яна Барабаш мала доповідь "Мистецтво як сувенірний крам: альтернативна ars poetica Богдана Ігоря Антонича", а Мар'яна Гірняк розповіла про проблеми естетичної комунікації в художніх творах і теоретичних працях ювілянта. Гість із Рівного Олександр Кирильчук порівняв "зразкового" та "реального" читачів Антонича. А Василь Будний зосередив увагу на метапоетичній ліриці Антонича. З інших учасників конференції варто ще згадати бодай Андрія Содомору та Віктора Неборака, які завжди виступають із цікавинками. Перший мав доповідь ""Зелена елегія" Богдана Ігоря Антонича: "поезія - наче картина" (Горацій)", а другий - "Змістовий розгляд вірша Богдана Ігоря Антонича "Країна Благовіщення". Концерт не відбувся через початок епідемії.

Монографія
Назарука про Антонича

Nazaruk, Bazyli. Tworczosc poetycka Bohdana Ihora Antonycza. - Warszawa, 2007. - 322 s.

Василя Назарука знають у нас віддавна, за публікаціями, за доволі частими відвідинами різноманітних культурних заходів в Україні. Тепер Назарук очолює кафедру україністики Варшавського університету, пропагує українство всіма своїми силами. Позаяк він є людиною європейською, відкритою, із нездоланним почуттям гумору, то й пропагування й просування йому вдається невимушено й ненав'язливо. Габілітаційною працею, завдяки якій Василь Назарук став повноправним доктором габілітованим (за нашими ваківськими мірками вже не кандидатом, а таки доктором наук), якраз і є розглядувана монографія. "Поетична творчість Богдана Ігоря Антонича" вийшла у Варшаві позаминулого року і відразу стала подією в науковому житті, в україністиці, у славістиці загалом.

Розглядувана монографія - це занадто голосно сказано, наразі просто хотілося б поінформувати про сам факт її існування та про її структуру. Складається вона з дев'яти розділів. У першому, як водиться, йдеться про історіографію досліджень та зауваги методологічного характеру. У другому - про юнацьку творчість та дебютну збірку поета. У третьому увагу зосереджено на темі форми, мові поезії Антонича й системі образотворення. П'ятий, найбільший, розділ присвячено різноманітним темам і мотивам у творчості великого поета. У шостому ж йдеться про контексти та контакти, головно польські. Сьомий присвячено естетичним питанням, їх висвітленню у творчості Антонича. Восьмим розділом є висновки, а дев'ятим - бібліографія літератури про творчість Богдана Ігоря Антонича. Слід зазначити, що в книжці є два додатки. Це стаття Антонича "Національне мистецтво (Спроба ідеалістичної системи мистецтва)" та його доповідь "Становище поета", виголошена при отриманні літературної премії 31 січня 1935 року (обидва матеріали наведені мовою оригіналу). Загалом, монографія ґрунтовна й симпатична.

 

Таємниче видання Антонича й доктрина Бойчука

Antonycz, Bohdan Igor. Cala chmielnoc swiata / Z ukrainskiego przelozyl Wladyslaw Graban. - Krakow: Miniatura, 1994. - 96 s.

Нещодавно мій друг, український поет з БільськаПідляського Юрій Гаврилюк надіслав мені у форматі "PNG Image" збірку Богдана Ігоря Антонича "Cala chmielnoc swiata", видану ще 1994 року паралельно українською та польською мовами. У супровідному листі він сформулював певну інтригу щодо цього видання, написавши про нього: ""таємниче" (немає його у каталогах ні Національної і Університетської бібліотек у Варшаві та Ягеллонської у Кракові) видання перекладів Антонича на польську мову - їхній автор це лемко­поет, закордонний член НСПУ, який проживає у місті Криниця на Західній Лемківщині". Коли я здійснив пошук в Інтернеті за цим виданням, то натрапив на нього лише в каталозі, який створила Biblioteka Fundacji w. Wlodzimierza. Фундація св. Володимира має осідок у Кракові, де й вийшла книжка. У найновішому на цей час, виданому 2006 року, біобібліографічному довіднику "Письменники України" (в якому, до речі, письменниками вважаються лише члени Спілки письменників) про перекладача знаходимо таку інформацію: "Володислав Грабан, поет, публіцист, перекладач. Грабан Володислав Іванович народився 15 травня 1955 р. в с. Костомлати Вроцлавського воєводства, Польща. Закінчив Сосновський будівельний технікум. Працює керівником служби маркетингу санаторію "Криниця". Живе та працює в Польщі. Пише українською та польською мовами. Автор поетичних книжок "Лице поміж тіней", "На ковпаку гір", "Розсипані пейзажі", "Іконостас болю", численних публікацій у журналах "Дзвін", "Київ" та інших періодичних виданнях". Оце й усе - нормально, як на біобібліографічний довідник.

Із тридцяти дев'яти віршів у цій двомовній збірці тільки декілька перекладені з відносним збереженням розміру та римування. Решту ж перекладено довільно. У всіх перекладах відсутня пунктуація, а тотальна більшість віршів перекладена вільним віршем. Про таку методу я чув ще в юнацькі роки. Чомусь запам'яталася назва "фламандська" стосовно такого способу перекладання. Тобто на фламандську мову римовані й регулярні вірші перекладалися, скажімо так, прозою. І ось тут пригадалася принципова позиція Богдана Бойчука стосовно цього питання. Звичайно, Бойчук не "відкривав Америку через кватирку", але саме він мені вважається практиком і теоретиком такого підходу, коли регулярні вірші при перекладі стають вільними. У своїй доповіді "Декілька думок про поетичну мову в українській поезії", виголошеній у Національному університеті "КиєвоМогилянська академія" 28 січня 2004 року й опублікованій у 21 випуску видання "Маґістеріум" за 2005 рік, Богдан Бойчук зазначав, зокрема, таке: "Українські ж поети в більшості пишуть регулярним, класичним віршем. Це мене також не влаштовує. Ми гордимося тим, що маємо добру (дехто думає, що найкращу у світі) поезію, але вийти у той світ так і не спромоглися. Бо регулярна форма з відтінками патріотики чи моралізаторства сприймається західним читачем як несучасна і несправжня поезія. Коли ми, наприклад, з американськими поетами перекладали Пастернака й Антонича, то першим нашим рішенням було відійти від регулярної поетики. Російські й українські критики нагадалися на нас за деформацію цих поетів, але наші переклади тішилися великим успіхом - Пастернака було перевидано шість разів, а Антонича три (в Америці, Канаді й Англії). Водночас регулярно перекладені поезії Шевченка не мали жодного відгомону..." Залишмо наразі це питання відкритим.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.1454 / 4.17MB / SQL:{query_count}