Рік без Римарука

Третього жовтня минає рік, відколи Ігор Римарук відійшов у вічність. Останні майже два роки, відколи Ігор переважно мешкав у Львові, ми бачилися дуже часто, зустрічалися переважно на годинку-­другу, деколи й забалакувалися на довше. Пригадаю зараз дещо з року 2008го. 1 січня, десь під обід, ми зустрілися біля Опери, Римарук (щоб не з порожніми руками) подарував мені блок жовтого "Кемелу", я був із двома дітьми, ми ще зустріли Влодка Горбового й Ігоря Гринду, гуляли аж до вечора, були, зокрема, і в його улюбленій "Криївці", куди зайшли на вареники зі шкварками.

Третього жовтня минає рік, відколи Ігор Римарук відійшов у вічність. Останні майже два роки, відколи Ігор переважно мешкав у Львові, ми бачилися дуже часто, зустрічалися переважно на годинку-­другу, деколи й забалакувалися на довше. Пригадаю зараз дещо з року 2008го. 1 січня, десь під обід, ми зустрілися біля Опери, Римарук (щоб не з порожніми руками) подарував мені блок жовтого "Кемелу", я був із двома дітьми, ми ще зустріли Влодка Горбового й Ігоря Гринду, гуляли аж до вечора, були, зокрема, і в його улюбленій "Криївці", куди зайшли на вареники зі шкварками. Не раз бували в літературній кав'ярні "Кабінет"; на День міста проходили повз костюмований парад; після Зелених свят їздили до мене на дачу в Наварію, я тоді чи не вперше робив індичі шашлики; два дні після Римарукового п'ятдесятиліття бачилися...

Десь у серпні я позичив Ігореві сербські розмовники та словнички, бо він збирався з дружиною Лесею (на четвертій сторінці обкладинки вибраного "Сльоза Богородиці" надруковано: "Ця книга присвячена Лесьці") в Чорногорію на курорт. Тоді ми востаннє розмовляли наживо. Власне наживо і власне розмовляли. Бо після того ми ще розмовляли телефоном, та й бачив я його в лікарні. Під час ХV Форуму видавців у Львові Римарук зателефонував мені з Києва з новою видавничою пропозицією щодо української любовної лірики, ця розмова вже не мала продовження.

Щойно я повернувся з Австрії, як у понеділок 29 вересня під вечір по мобільному мені зателефонував Римарук, він дзвонив з лікарні швидкої допомоги на Топольній. Коли я спитав, що з ним трапилося, він відповів приблизно так: "Та те, що завжди, переломи". Ігор вже до того кілька разів мав серйозні переломи, один із найтяжчих таки у Львові ще 1997 року. Я сказав, що можу скоро прийти в лікарню, це ще не було так пізно, десь після сьомої, але якось так ніби разом ми вирішили, що краще я прийду завтра зранку після обходу лікарів, тобто після десятої. Ігор розмовляв чітко і ясно, логічно міркував. Коли я назавтра, у вівторок 30 вересня, прийшов у лікарню (якщо не зраджує пам'ять: друга травматологія, 8 поверх, 1 палата), Римарука саме відвезли на томографію. Тож я чекав у коридорі, але дещо мені встигли сказати Ігореві співпалатники, властиво один із десь п'яти, найбалакучіший. Він казав, що Ігор жартував із ними й лікарями, на питання про його професію відповів: "Декабрист", а на питання про його прізвище відповів: "Воробйов­Апостол". Може, той балакучий співпалатник і вигадував, бо інші пацієнти на його слова майже не реагували. Коли Ігоря привезли з томографії, до пам'яті він вже не приходив, принаймні при мені. Медсестри десь побігли на операцію, залишивши Ігоря на мене в коридорі на ліжку з коліщатками; десь через півгодини з іншими медсестрами, які якраз нагодилися, і молодим лікарем ми завезли Ігоря в палату й переклали на ліжко. Прийшла дружина Леся, я пішов, Ігоря перевезли в іншу лікарню, де він і помер раненько у п'ятницю 3 жовтня.

Ще перед похороном, біля каплиці, дружина Ігоря показала мені останнє його ненадіслане (бо вже бракувало поповнення рахунку) повідомлення "Іванку подзвони мені". Не знаю, чи Ігор написав це повідомлення того дня, коли ми з ним востаннє розмовляли телефоном (після розмови), чи вже пізніше, коли його перевезли до іншої лікарні, де він, можливо, приходив до тями...

Вже рік без Римарука...

Книга триптихів
і знову Павич

Римарук І. Бермудський трикутник: Книга триптихів. - Київ: БрамаV, 2007. - 112 с.

Останньою власною книжкою, якою встиг "натішитися" Ігор Римарук, була його збірка, книга триптихів "Бермудський трикутник". Це був спалах творчої активності після доволі тривалого часу майже суцільного безвіршів'я, або принаймні після довшого часу, протягом якого Римарук не публікував своїх нових віршів. Тож недаремно в анотації писалося: "До нової книги Ігоря Римарука увійшли вір­ші, написані на початку третього тисячоліття". Третє тисячоліття тут, либонь, є алітерацією до триптихів, тою давньою алітерацією, коли слова починаються з однакової літери. У цій книжці є й звертанняалітерації до себе: "миґдалику метелику матолку", або ж: "завию зимовим псом... завіюся... заплету..."

Достатньо добре відома роль Ігоря Римарука в історії видання українського перекладу роману сербського письменника Мілорада Павича "Хозарський словник", проте коротенько при цій нагоді її переформулюю. Коли восени 1997 року, а саме 26 жовтня, Римарук був у Львові, тоді була несподівано рання ожеледиця і сніг, й Ігор зламав ногу, тож лежав довший час у 8й лікарні. Я йому приніс, зокрема, почитати "Хозарський словник", він дав його Вікторові Небораку, той - директорові видавництва "Класика", де роман наступного року і вийшов у перекладі Олі Рось, якій я замовив той переклад ще кілька років перед тим.

А десь два тижні перед Паскою 2008 року ми йшли з Ігорем на "найкращі у Львові деруни", як він казав (місця не видаю, щоб не пахло рекламою), і зустріли Льошу Кравчука з Театру Курбаса, з яким розбалакалися і він мені замовив переклад п'єси Мілорада Павича "Скляний слимак", який я незабаром досить оперативно й виконав. Ішли й далі балакали про Павича, для Римарука було чи не одкровенням, що прозаїк­хозарознавець є заодно й автором чималої кількості віршів. Тож Ігор мені замовив для "Сучасності" переклади Павичевих віршів. Ще перед Великоднем я дав йому свої переклади: три по три вірші із трьох збірок (разом двадцять сім): ми посміялися, що це структурно нагадує триптихову структуру "Бермудського трикутника", та й так воно і було задумано, до речі.

Богородичні сльози

Римарук І. Сльоза Богородиці: Вибране. - Київ: Дніпро, 2007 [2009]. - 400 с.

Книжка вибраного Ігоря Римарука "Сльоза Богородиці" у різних довідкових джерелах і бібліографіях має рік видання: 2007. Можна було б подумати, що Ігор бачив її остаточну поліграфічну версію. Я тримав у руках однопримірникову верстку цієї книжки, зшиту під сигнальний примірник, із власноручними правками Римарука. Можливо, не всі правки були внесені, бо книжка, виглядає на те, до кінця не вичитана. Ігор Римарук, який багато років був найсумліннішим редактором сотень а сотень видань і випусків, який сумлінно перечитував і правив мультум текстів, отримав своє видане "Вибране" в невичитаному стані, отримав вже після смерті. Адже фактично книжка вийшла на початку вже цього, 2009 року. Від цього у титульної Богородиці з'явиться не лише одна сльоза, а потечуть сльози.

Це я так фаховим оком поглянув на книгу вибраного, а для узагальненого читача ці ґанджі, либонь, не будуть помітні. Це найповніше зібрання віршів Ігоря Римарука. Сюди увійшли твори зі всіх його збірок: "Висока вода" (1984), "Упродовж снігопаду" (1988), "Нічні голоси" (1991), "Діва Обида" (1998, 2002), повністю увійшла збірка "Бермудський трикутник" (2007), лише без триптихупісляслова. Пригадую, коли в січні 2008 року Римарук на своєму вечорі в літературній кав'ярні "Кабінет" показував ту верстку чи правлений сигнал "Сльози Богородиці", то казав, що повністю включає туди "Бермудський трикутник" тому, що ця збірка наразі остання, тому найближча й найдорожча йому.

Твори у вибраному розташовані не за роками написання (дати не вказуються), не за збірками, а в логічному суто авторському порядку, лишень остання збірка - у самому кінці. Я вже якось казав, що творчий доробок Ігоря Римарука належить не до золотого, а до платинового фонду української поезії.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.7234 / 4.16MB / SQL:{query_count}