Щасливим може стати кожен

Орест Огородник, актор і режисер, про "Кризу", заздрість і людське щастя

Орест Огородник, актор і режисер, про "Кризу", заздрість і людське щастя

Напевно, варто було б почати з того, що афіша чергової (сьогоднішньої та завтрашньої) прем'єри у театрі імені М.Заньковецької - вистави "Криза" (анонсованої як смішна трагедія у двох діях) - привертає увагу насамперед через збіг імені автора п'єси та режисерапостановника сценічного дійства (до речі, не перший стосовно його особи у цьому театрі). Вочевидь, варто було б сказати, що цей молодий чоловік - Орест Огородник - відомий також в амплуа актора на заньківчанській сцені та завдяки участі у кінострічках "Атентат: осіннє вбивство у Мюнхені" і "Нескорений". І про те, що непосвячений загал добре знає його обличчя переважно з реклам відомих брендів.

Однак нас заінтригувало інше: Орест Огородник - особистість, яка, попри все, рідко спілкується з шанувальниками через пресу. Сьогодні, властиво, один із таких моментів.

- Оресте, незважаючи на багатоплановість назви Вашої нової постановки, не боїтеся, що, з одного боку, через сучасні економічні реалії багатьох потенційних глядачів вона відштовхне, а з іншого, що вас можуть звинуватити у кон'юнктурі?

- Ні, не боюся. Бо вистава жодним чином не пов'язана ні з подіями у Верховній Раді, ні з глобальними проблемами економіки. Мова йде про звичайних людей, пересічну українську сім'ю - батьків, дітей, внуків, які живуть у двокімнатній квартирі, і кожен зокрема має свої проблеми. Відтак економічна криза лише загострює, вигранює родинні конфлікти, але аж ніяк не є центральною темою постановки.

- Ви знаєте шлях розв'язання цих конфліктів?

- Родинних - так. Але не проблем, що їх мали б вирішувати Президент та Кабінет Міністрів. Та й, за великим рахунком, не особливо хочу марнувати свій час і своє життя на те, на що не можу вплинути жодним чином. Зрештою, про кризу суспільство говорило завжди, особливо починаючи з другої половини ХХ століття, - кризу в архітектурі, літературі, музиці, мистецтві, кризу цивілізації, статей, віку тощо. І знаєте, у чому парадокс? Чим швидше відбуватиметься урбанізація суспільства, чим це суспільство економічно розвиватиметься динамічніше, тим гостріше стоятиме проблема кризи. Зараз скажу крамолу - те, що криза сталася, добре. Адже якби не вона, а все рухалося у тому шаленому темпі, як було, то могло б врешті все закінчитися дуже плачевно. А так Бог нас береже. Він послав цю кризу, щоб ми зупинилися і подумали, що для нас головне - гроші і достатки чи людські якості, саме до яких я й апелюю у цій виставі. Тобто основна теза, яку визначив для себе у "Кризі", така: коли порожньо в гаманці, то це не криза, а криза, коли пусто в серці. І саме про це вистава, про моральні взаємини між людьми. Дуже хотів достукатися до людей, аби вони не боялися зайвий раз сказати один одному "я люблю тебе" або "пробач мені", згадати близьких.

- Оскільки п'єсу написали Ви, наскільки особисте присутнє у її тексті? Чи означає це, що прагнете достукатися і до власної родини?

- А без особистого - ніяк. Тут мій досвід і досвід моїх друзів та знайомих, мої спостереження та висновки. Але, ясна річ, є й авторський вимисел та узагальнення. Чи хотів щось сказати своїм близьким? Говорю це їм і без вистави. А в цьому випадку хотів, аби мене почули ще й інші люди. Адже театр нічого не вирішує, не каже, що робити, а просто відкриває очі на ту чи іншу проблему.

- Творення драматургічного тексту - цілком інша сфера діяльності, з іншими принципами та законами, аніж сфера акторства та режисури. Чому до неї звернулися? Вам бракує сучасної драматургії?

- Про брак сучасної драматургії в Україні говорять усі. Якоюсь мірою це так. Але п'єси таки є, і мають у глядачів (зокрема, наші авторства тієї ж таки Наді Ковалик) справді великий успіх. Думаю, що просто відчув - можу написати щось цікаве для інших. Першу повноцінну п'єсу створив дванадцять років тому, коли мав 24 роки. Це була дитяча казка для дорослих у віршах "Про котів", яку, доопрацювавши, можливо, ще колись поставлю. Інша моя п'єса "Мила моя, люба моя" доволі успішно йшла на камерній сцені театру п'ять років. Переписана мною у сценічному варіанті казочка "Івасик­Телесик" теж йде в театрі уже чотири роки. Крім того, у своєму творчому портфелі маю ще сім­вісім п'єс, окремі з яких, можливо, таки отримають сценічний варіант. Адже тільки сцена з куска граніту, яким є п'єса, творить скульптуру, яку називаємо виставою.

- Про творчість хто тільки яких думок не залишив. Зокрема, відомий художник Енгр зауважив: "Рисунок має нагадувати собою вербовий кошик, вийняв прутик і залишається дірка". Якою має бути п'єса і якою має бути вистава, щоб цих дірок не було?

- Як і будьякий твір мистецтва, п'єса не має бути нудною. У ній має бути інтрига, впізнавані сучаснику персонажі, доступні діалоги, і ще - частинка авторського серця, душі, настрою, розуміння та аналізу життя. А щодо вистави, то на ній глядач має або сміятися, або плакати, або думати. Тоді це - добра вистава. Коли ж ідеться про три складові укупі, тоді йдеться про виставу дійсно геніальну, яку - хоча би одну - мріє здійснити кожен постановник.

- Оресте, стан внутрішньої кризи Вам відомий? І що переживаєте зараз?

- Напевно, такий стан буває у кожної людини. А зараз перебуваю у ситуації, коли маю стільки роботи і в театрі, і поза ним, що далеко не все встигаю. Узагалі ситуація максимального завантаження - прекрасний лік не тільки від кризи, а й від усіх душевних проблем, що їх доводиться вирішувати людині. Бо то таки правда - робота лікує. Хоча сьогодні мені хочеться хоча б на тиждень кудись поїхати і не робити нічого, сховатися від усіх, зловити дві рибки, зварити юшку, подихати чистим повітрям, поспостерігати, як сходить та заходить сонце. Наразі це нереально, але думаю, що моє нинішнє існування у часі і просторі значно краще, ніж якби ситуація була б іншою.

- Якби опинилися у ситуації вибору - сім'я чи творчість, чому віддали б перевагу? Як вдається балансувати на грані?

- Це досить складне питання. Але вирішується воно дуже просто. Звичайно, не уявляю себе без театру, бо маю можливість самому писати, ставити і грати на сцені. З іншого боку, і без сім'ї себе також не уявляю. Думаю, що за будьякої ситуації буду вкладати більше душі і сил, де на це буде більша потреба. Можливо, мені зараз із цим вибором дещо легше, бо власної сім'ї (попри те, що маю кохану людину і чотирнадцятирічного сина) у цей момент не маю - розлучився два роки тому і зараз живу з батьками. Але якщо теоретизувати, то, вочевидь, інте­реси родини були б вирішальними, хоча її потрібно годувати, та й проблема самореалізації - не остання, аби бути щасливим.

- Що для Вас - щастя? Що вкладаєте у це поняття?

- Для мене щастя - це коли навколо мене всі здорові і перебувають у гармонії зі собою та світом. Щастя - це не щось дуже високе і дуже далеке, а коли в житті все збалансоване і має своє місце. Коли цей порядок та гармонія у твоєму житті є, ти - щасливий.

- Ви зараз щасливі?

- ...Не цілком. Бо маю ще не вирішені проблеми. Звичайно, щастя - така річ, яка може приходити і відходити. Але як сказав хтось із мудрих: якщо хочеш бути щасливим - будь ним. А бути щасливим - непросто. Бо насправді дуже тяжка робота розкласти в житті все на свої місця і потім на цих місцях усе зберегти. Щастя треба заробити, в хорошому сенсі того слова. Але ще більше щастя - уже здобуте щастя втримати. Переконаний, що щасливим може бути кожен, кому Бог дав руки, голову, серце. Інша справа (а кожна людина у власному житті усе закручує навколо себе), аби не занесло і не хитало, щоб голова не закрутилася.

- Вас заносило? Запалювалася зірка, зокрема, коли споглядали себе у відомих рекламах?

- Заносити - заносило, але зірки на чолі це не стосується. Щодо зірки, то не стільки вона загоралася сама, скільки її запалити в мені намагалися інші. Звичайно, приємно, коли споглядаєш власну подобу в рекламі львівського пива чи коли вмикаєш у Туреччині телевізор, а там Орест Огородник рекламує "Хлібний дар" і потім тебе впізнають і працівники курорту, і гості. Але не більше. На марнославство я не хворів і, сподіваюся, уже хворіти не буду ніколи.

- Однак, як каже патріарх сучасної української історичної романістики Роман Іваничук, з марнославства все починається. Інша справа, що марнославні ілюзії можуть закінчитися крахом, оскільки стикаєшся з великими труднощами, які потрібно подолати. І допомогти тут може тільки, коли в людині запрограмований певний талант, коли вона готова працювати над собою безперервно і коли дійсно безмірно любить те, чим у житті займається. Але подивимось на ситуацію з іншого боку. Як позначилося на взаєминах із колегами те, що Ваше обличчя стало упізнаваним серед багатьох людей, які, можливо, мало що або й узагалі нічого не знають про театр імені М.Заньковецької? Які відкриття для себе зробили?

- Не всі можуть боротися із заздрістю, яка часто­густо живе у людському серці. Але тут є один дуже важливий нюанс: якби мені за участь у рекламі платили такий гонорар, який платять акторам у Європі чи хоча б у Польщі, то заздрісників у мене було б у сто разів більше. А так - стосунки із тими колегами, якими дорожу, залишилися такі, як і були. А інші мене мало хвилюють. Правду кажучи, ніколи не мріяв зніматися у рекламах. Сам ставлюся до цього дуже легко. Бо, на мій погляд, це не зовсім та слава, якої хочуть актори, це гроші. А оскільки в Україні на цьому ринку суми фігурують невеликі, то й впливати на взаємини з оточенням таке визнання може мало.

- А запрошення зніматися у кіно?

- Будь­який актор скаже, що кіно - це непостійність і до певної міри щось дуже швидкоплинне. Справжній дім актора і водночас притягальне місце його праці - саме театр. А кіно - це лише одна з віддушин у щоденних буднях, без якої насправді, за великим рахунком, можна й обійтися.

- Що для Вас ще є віддушиною?

- Мої хобі - а їх чимало - віршування, живопис, гра в шахи (особливо, коли є достойний суперник, адже сам граю непогано). Колись охоче грав у футбол, поки не отримав серйозну травму і не потрапив на операційний стіл, тому тепер до футболу повертатися боюся. Люблю читати, їздити на природу, ловити рибу, готувати, а головне - дарувати радість. Коли люди у моїй присутності тішаться, тоді мені справді добре...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7614 / 4.18MB / SQL:{query_count}