Дорогою до «Анґелуса»

Наталка Сняданко, Таня Малярчук та Сергій Жадан увійшли до довгого списку літературної премії Центральної Європи

Днями журі премії «Анґелус» оголосило довгий список номінантів. Цю літературну нагороду Центральної Європи вручають щороку з 2006 за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою попереднього року. Організатором і фундатором премії є місто Вроцлав, а її лауреатом може стати письменник, що походить із Центральної Європи (Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія).
Цього року журі – Марцін Ценський, Урсула Гленск, Ришард Криницький, Анна Насиловська, Малгожата Шпаковська, Пйотр Сливинський під головуванням Миколи Рябчука – обрало 14 видань із 131 претендентів, серед яких є три книги українських авторів: «Інтернат» Сергія Жадана у перекладі Міхаеля Петрика (Wydawnictwo Czarne), «Забуття» Тані Малярчук у перекладі Марціна Гачковського (Wydawnictwo Warstwy) і «Фрау Мюллер не налаштована платити більше» Наталки Сняданко у перекладі Богдана Задури (Warsztaty Kultury). Окрім українських творів на премію претендують роботи Магдалени Гроховської, Капки Кассабової, Сергія Лебедєва, Миколи Лозинського, Олени Морштайнової, Ізабели Морської, Петера Надаса, Мартіна Полака, Павла-Петра Решки, Ханни Сукаре і Горана Войновича.
У вересні оголосять фіналістів премії – сім книг із цього списку. Їх автори отримають по 5 тисяч злотих, а переможець, якого оголосять 17 жовтня під час спільної гала-конференції «Анґелуса» та поетичної премії Silesius Wrocław, традиційно отримає 150 тисяч злотих і статуетку авторства вроцлавської різьб’ярки Еви Россано.
З 2009 року в рамках «Анґелуса» нагороджують і перекладача книги-лауреата. А якщо нагороду отримує польський письменник, журі обирає найкращого перекладача однієї з іноземних книг. У 2020 році грошовий приз за переклад збільшили і він становитиме 40 тисяч злотих. Змін зазнала і відзнака ім. Наталії Ґорбанєвської – фактично приз читацьких симпатій. Її володаря читачі обирали впродовж місяця до церемонії із короткого списку номінантів. Досі ця нагорода була символічною, а з 2020 року лауреат або лауреатка відзнаки отримають у винагороду тримісячне перебування на письменницькій стипендії у Вроцлаві.
За весь час існування «Анґелуса» його лауреатами стали троє українських авторі: у 2006 році – Юрій Андрухович із «Дванадцятьма обручами», в 2013-ому – Оксана Забужко із «Музеєм покинутих секретів» (обидва романи переклала Катажина Котинська), в 2015-ому – Сергій Жадан із «Месопотамією» (у перекладі Міхаеля Петрика і Адама Поморського). А от відзнаку ім. Наталії Ґорбанєвської, яку призначають з 2014 року, здобував лиш один український письменник – Юрій Винничук за роман «Танґо смерті» у перекладі Богдана Задури.
І поки почесне журі обирає фіналістів, ми нагадуємо про романи українських письменниць і письменника, які претендують на «Анґелуса».

Наталка Сняданко «Фрау Мюллер не налаштована платити більше»
(«Клуб Сімейного Дозвілля», 2013 рік)

Психологічний роман Наталки Сняданко, який увійшов до довгого списку премії «Книга року ВВС-2013» – це історія двох подруг дитинства, що вирушили до Берліну у пошуках кращої долі. Сподівання та розчарування нового життя, родинні взаємини та побутові стосунки, драйв, пригоди, нероздільне кохання та пошуки щастя – Соломія та Христина пройшли через це.
Негаразди і радощі, поділені на двох, наблизили їх одне до одного, і згодом відносини двох жінок переросли у почуття, яким вони так і не наважились знайти визначення. Почуття, набагато складніші за звичайну дружбу, та однак такі, що доповнюють її та роблять особливою. І мабуть ця історія мала б свій хепі-енд, якби не одне коротке повідомлення кримінальної хроніки у ранковій газеті…
«Це книга про досвід, причому досвід неочевидний. Сюжетно вона про заробітчанок, але мені хотілося показати, що заробітчанство – це не завжди велика сентиментальна драма, не тільки трагедія загальнонаціонального масштабу, – пояснює Наталка Сняданко. – Це іще може бути приватний, суб’єктивний і досить цікавий, корисний досвід – суто людський, суто емоційний».

Таня Малярчук «Забуття»
(Видавництво Старого Лева, 2016 рік)

У історичному романі Тані Малярчук, який став «Книгою року ВВС-2016», переплітаються дві сюжетні лінії – історична та сучасна: політика і мислителя В’ячеслава Липинського та жінки з теперішнього, яка з його допомогою шукає шлях до себе. Це роман про час, пам’ять, державність, про сутність речей і про вміння одночасно дивитися назад і вперед. Оформив книжку дизайнер Назар Гайдучик.
«Забуття» – це мій роман про ХХ століття, про мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті, – каже Таня Малярчук. – Це спроба згадати забуте. А також об’єднати індивідуальне і колективне українське, історичну достовірність і художню вигадку, кохання і покликання, божевілля і здоровий глузд, якого, втім, у цьому романі, мабуть, найменше. Його основою несподівано для мене самої стало життя політика-невдахи і пристрасного мислителя В’ячеслава Липинського. Українці дуже перед Липинським завинили. Але ще більше вони завинили перед самими собою, бо були надто слабкими, щоб не стати жертвами. З іншого боку, якраз слабкі й покірливі змогли вижити і народити тих, що пізніше народять нас. Забуття було в цьому процесі відродження необхідним актом самозахисту. Я почуваюся тим крайнім поколінням, яке тепер змушене віддавати борги. Розрізати запалені рани, боротися зі страхом, брати відповідальність, визнавати вину і прощати. Цей роман – данина моєму корінню. Я мусила його написати».

Сергій Жадан «Інтернат»
(Мeridian Czernowitz, 2017 рік)

Роман Сергія Жадана, що став найкращої книгою 24 Форуму Видавців у номінації «Сучасна українська проза», розповідає про те, як змінилося життя людей, коли на сході України почалася війна.
«…Одного разу прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь, – ідеться в анотації. – Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі… Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…».
«Інтернат – це одна з локацій роману, – каже Сергій Жадан. – Але разом із тим це ще й метафора. Метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості врешті-решт. Цю книгу добре було б прочитати людям, які ніколи не були на українському сході, які складають своє враження про Донбас та українсько-російську війну виключно з повідомлень ЗМІ та загальних настроїв у соціальних мережах. Тим, що готові за електоральними відсотками побачити живі обличчя».
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7561 / 4.12MB / SQL:{query_count}