Не стало творця «Мелодії» української душі

На 82 році життя відійшов у вічність один із кращих композиторів нашої країни, легендарний Маестро Мирослав Скорик

У перший день літа в Києві, у лікарні «Феофанія», на 82-ому році життя перестало битися серце Маестро Мирослава Скорика – Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, кавалера ордена «Знак пошани», ордена «За заслуги» I, II, III ступенів, академіка Академії мистецтв України…
Двоюрідний онук видатної оперної співачки Соломії Крушельницької Мирослав Скорик мав надзвичайний талант композитора, диригента і виконавця, був працьовитим і дуже активним, простим і надзвичайно скромним. Він походив із родини інтелігентів (по материнській лінії, окрім Соломії Крушельницької, було ще кілька митців). Його батько Михайло був у лавах Української галицької армії, навчався на філософському факультеті у Віденському університеті, згодом став істориком, етнографом, працював у Львівському відділенні Академії наук УРСР.
Майбутній композитор змалку захоплювався музикою, адже в родині любили музикувати. Музикознавиця, докторка мистецтвознавства Любов Кияновська подає спогад Мирослава Скорика про ситуацію, яка змінила його життєвий шлях і навернула до музики: «Батьки записали мене у школу і повели в гості до Соломії Крушельницької. Я почав щось награвати для неї на фортепіано – свої перші дитячі твори – і раптом спинився, обурився і сказав, що інструмент грає фальшиво: він був на пів тону нижче настроєний від звичного, і я, оскільки вже мав свій невеликий слуховий досвід, не сприйняв цієї «іншої» настройки. Тоді Соломія Крушельницька зорієнтувалася, що в мене абсолютний слух, і порадила батькам віддати мене в музичну школу. Наступного дня я пішов до музичної школи-десятирічки».
У 1948 році родину Скориків за наклепом репресували і вислали до Сибіру. Лише після смерті Сталіна в 1953 році Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим» паспортом (що давало право виїзду в будь-яке місто СРСР). Батьки композитора змогли одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживати у Львові.
Мирослав Скорик закінчив Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка (клас композиції професорів С. Людкевича, Р. Сімовича та А. Солтиса), аспірантуру при Московській державній консерваторії ім. П. Чайковського (клас професора Д. Кабалевського). З 1963 року у Львівській, а з 1966-го у Київській консерваторії викладав теорію музики та композицію. З 1984 року став професором Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, завідувачем кафедри композиції Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка. З 2011 року був художнім керівником Національної опери України ім. Т. Шевченка, з 2009 року – художнім керівником молодіжного академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів».
 
 автор: Юрій Журавель
Без перебільшення Мирослав Скорик – один із найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Його музика ввійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців та колективів. «Гуцульський триптих» і «Карпатський концерт» для симфонічного оркестру, фортепіанні та скрипкові концерти, численні композиції для фортепіано, скрипки та камерних ансамблів і, звичайно ж, «Мелодія» ля мінор уже ввійшли до кращих класичних творів сучасності. Саме Мирослав Скорик створив музику до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», визнаного одним із дванадцяти найкращих фільмів усіх часів та народів. Твори композитора виконують у США, Канаді, Австралії, Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині, Росії, Грузії, Вірменії, країнах Балтики. Він часто був виконавцем власних творів як диригент і піаніст. Створив низку монументальних творів, серед яких «Духовний концерт для мішаного хору а capella і солістів», опера «Мойсей» за однойменною поемою І. Франка та балети «Перехрестя», «Каприси», які йдуть на сцені Національної опери України, балет Дж. Пуччіні – М. Скорика «Повернення Баттерфляй» (Львівський національний академічний театр опери та балету імені С. Крушельницької), кантата «Гамалія» на вірші Т. Шевченка для змішаного хору, солістів і симфонічного оркестру.
Маестро був ініціатором і співзасновником багатьох міжнародних музичних фестивалів, серед яких «Музика українського зарубіжжя», «Дні американської й української музики у Львові», «Пам’яті жертв Голодомору – композитори України», Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Очолював журі міжнародних виконавських конкурсів, Міжнародного фестивалю «Київ Мюзик Фест».
Та його висока творчість завжди нерозривно поєднувалася з музикою для народу – пересічних українців. Як слушно зауважує музикознавець Михайло Маслій, покоління 1960-их добре знало і знає популярні естрадні пісні Мирослава Скорика: «Намалюй мені ніч» на вірш Миколи Петренка, «Не топчіть конвалій» на вірш Ростислава Братуня, «Аеліта», «Принесіть мені маків» на вірш Богдана Стельмаха, які були першими паростками найкращих зразків нового естрадного напрямку – саме він був одним з піонерів і основоположників національної естради.
«Попри дуже напружений життєвий ритм, Мирослав Михайлович до останнього подиху вів активні творчі пошуки, – запевняє Михайло Маслій. – Україна втратила одного з найкращих і найталановитіших синів, який упродовж багатьох десятиліть був золотим музичним брендом держави, витонченим діамантом незабутніх мелодій. Відійшла у вічність ціла епоха на ім’я Мирослав Скорик».

Прощання з Мирославом Скориком відбудеться в середу, 3 червня, у Києві в патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ із 11.30. У Львові останню шану Маестро можна буде віддати у четвер, 4 червня, в соборі Святого Юра (також із 11.30). Поховають композитора в п’ятницю, 5 червня, на Личаківському цвинтарі о 12.00.

Колектив «Львівської Пошти» глибоко сумує з приводу цієї непоправної втрати і висловлює співчуття родині, друзям та колегам Маестро.

Назар Скорик, син композитора:
– Настає час, коли «завтра» вже ніколи не буде як «вчора»...  Але ми всі, з тобою у серці, продовжимо змінювати все до кращого! Дякую тобі за величезну любов до нас і до України! Люблю тебе! Спочивай з миром, Тату...

Соломія Скорик, невістка композитора:
– Сьогодні відійшов у вічність геніальний композитор, наш Мойсей української музики – Мирослав Скорик. Невимовний біль і величезна втрата для України і всього світу! Мирослав Михайлович був чудовим батьком, коханим чоловіком і прекрасною людиною з великим серцем! Тато, ми Вас дуже любимо і Ви назавжди в наших серцях!

Богдана Півненко, скрипалька, завідувачка кафедрою скрипки Національної музичної академії імені П.І. Чайковського:
– Не можу повірити... Мирослав Скорик, наш геній... Автор «Мелодії»  Духовного Гімну України, , як колись сказав Іван Марчук. Закінчилася єпоха в українському мистецтві... Я мала честь знати Мирослава Михайловича, виступати з ним! Дякую Вам за все, за музику, що буде лунати вічно на цій землі.
Був час, коли ми «Мелодією» починали, або закінчували концерт. І я пам'ятаю 1990 рік, коли в Москві на Всесоюзному конкурсі, на Гала- концерті, від учня Богодара Которовича публіка вимагала зіграти Скорика... Всі просто кричали: «Скорик! Скорик!».

Зоряна Кушплер, солістка Віденської державної опери, почесна президентка Галицького музичного товариства:
– Перестало битися серце великої людини-Мирослава Скорика.... Закінчилася єпоха в українському мистецтві... Я мала честь та привілей знати Мирослава Михайловича все своє життя, виступати з ним, спілкуватися та подивлятися масштабу цієї особистості! Спочивайте з Богом! Дякую Вам за Ваш життєвий шлях і за музику, що буде лунати вічно на цій землі.

Оксана Линів, головна диригентка Оперного театру Грацу, арт-директорка Молодіжного симфонічного оркестру України/YsOU, засновниця та арт-директоркя Міжнародного фестивалю LvivMozArt:
– «У кожної людини в серці є скарби, які вона несе з собою крізь життя. Для мене це зв'язок з глибокою давньою унікальною українською етнічною культурою. В цьому проєкті мені хочеться познайомити з нею світ!» – це були слова до мого останнього великого проекту в одному з найкрасивіших залів Мюнхену – Herkules Saal, в якому з німецьким оркестром Neue Philharmonie München прозвучав «Гуцульський триптих» Мирослава Скорика. Маестро був присутнім в залі...
Таким скарбом є і назавжди буде для мене його музика, кожен такт якої дихає нерозривним зв‘язком з українським мелосом, виростає, як з кореня з українського прадавнього музичного Космосу... Дякуємо за Вашу невтомну працю, за Вашу творчість, яка залишиться для нас та наступних поколінь навіки...

Оксана Забужко, письменниця, поетеса, есеїстка і публічна інтелектуалка:
– Царства Вам небесного, Маестро. Мій «останній Скорик» був у вересні, на відкритті ХХХ «Київ-Музик-Фесту», де ми слухали прем'єру його нового, Десятого концерту для скрипки...
А перший – перший був у геть ранньому дитинстві, в 1960-ті, коли дорослі танцювали твіст і я вчилась підспівувати за мамою: «не топ-чіть! не топчіть конвалій!» і на все життя запам'ятала всепроймаючий трагізм коломийкової синкопи в «Тінях забутих предків» – гей-шіґі-ріґі-да, шіґі-ріґі-дана, вогненний сплав еросу й танатосу, крик античного цапа, діонісійський подих геніальности...
Виходить, що в моєму житті він був завжди. І ось тепер – все, тепер більше не буде. Спасибі Вам, пане Мирославе. Вічна пам'ять.

Леся Вакулюк, журналістка:
– Кілька років тому мого брата Остапа запросив на свій бенефіс пан Кшиштоф Зануссі. Запрошення було на двох, тож брат запропонував мені бути його «+1».  Але що подарувати всесвітньовідомому режисерові, в якого все є?! Довго я мучилася над цим. Аж Остап розповів, що пані Ельжбета (дружина Зануссі) любить вийти в сад, розкласти там мольберт, ввімкнути класичну музику і малювати, малювати, малювати...
«А чому б не подарувати їм CD із творами Мирослава Скорика» – подумалося мені. Ідея була хорошою, але непростою в реалізації. Бо таких дисків не знайшлося в природі.
Наступного дня летіти до Варшави, а подарунку - нема. В останній момент я згадала, що знаю Ореста Вачкова, який доводиться племінником тому самому композиторові. Не знаю, де він дістав CD, може, навіть і в свого геніального дядька, але ми таки вручили диск панові Кшиштофу. І мені хочеться вірити, що його дружина виходить інколи в їхній казковий сад під Варшавою, вмикає Скорикову «Мелодію» і малює під її звучання якісь дуже ніжні полотна.
А ще хочеться вірити, що бодай по смерті Мирослава Скорика в продажу з‘являться записи його музики, щоб їх можна було придбати: чи то на подарунок, чи то для себе – на пам‘ять про геніального українського композитора!

Володимир В'ятрович, народний депутат:
– Його «Мелодія», написана як саундтрек до пропагандистського совкового фільму «Великий перевал» звучала там як голос тих, кому не дали говорити у стрічці. Вона досі звучить як голос України – нищеної, але незнищенної. Нині смерть забрала автора безсмертного твору. Вічна пам‘ять Мирославу Скорику!

Павло Гудімов, музикант, колекціонер мистецтва, арт-менеджер:
– Пішов з життя Мирослав Скорик. Ми познайомились з ним, коли працювали над проєктом «Тіні забутих предків» – виставкою, де розповідали про команду легендарного фільму. Тоді він розказав багато кумедного про Параджанова, зокрема про те, як режисер просив молодого композитора вкрасти для нього деякі архітектурні елементи львівських будинків. Мирослав сам не розумів до кінця, де тут жарт, а де правда і інтелігентно відмовився від виконання. Скорик писав музику і для мультфільмів, зокрема для першого варіанту «Енеїди»,  що вийшов в кінці 60-х років минулого століття. Про це я дізнався, коли ми робили проєкт «Енеїда». Мирослав Скорик завжди був відкритий і надзвичайно приємний у спілкуванні. Відходять учасники великої епохи. Дякую за музику і слово!

Віталій Портніков, публіцист, письменник і журналіст:
– Мирослав Скорик. Велика скорбота. І велике щастя, що попри вічну зануреність в українське політичне безумство я все ж таки маю можливість хоча б іноді бути поруч з тими, хто робить Україну Україною, чия творчість нагадує, що ми живемо не на архаїчному східному базарі, а у красивій європейський країні. Музика переживає творця, велика музика – країни і народи. Але пан Мирослав, думаю, дуже хотів би, щоб його музика залишилась разом з Україною. Це й буде найкращою пам’яттю про нього.

Софія Соловій,  оперна та камерна співачка:
– Мирославе Михайловичу, низький Вам уклін від всіх нас за все, що Ви нам подарували від щедрот Вашого генія... і – так, Ви справді змогли відобразити в музиці Душу українського Народу.. Світла пам‘ять.. Невимовно сумно.. Непоправна втрата.

Анка Фельдгузен, Пані Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні:
–  Мене дуже засмутила звістка про те, що вчора помер великий композитор Мирослав Скорик. Посольство часто працювало з ним. Я особливо пригадую концерт з нагоди 70-ї річниці завершення Другої світової війни у травні 2015 року, під час якого Оснабрюкський симфонічний оркестр виконав відому «Мелодію» в присутності її автора Мирослава Скорика – знак взаєморозуміння народів.

Олександра Саєнко, голова «Центру українських ініціатив», засновниця фестивалю UStream, продюсерка опери «Вишиваний. Король України»:
– Першою фразою, яку я почула від Мирослава Михайловича, коли приїхала зустрічати його в аеропорту, була: «Востаннє я був у Відні 55 років тому». У мене став ком у горлі... Маестро Скорик прилетів на наш фестиваль UStream навесні 2019 року. Для ювілейного концерту у Віденському Концертхаусі, присвяченого 100-річчю української культурної дипломатії, він написав цикл романсів «До музи» на вірші Богдана-Ігоря Антонича. Ми запросили композитора, щоб він зміг бути присутнім на світовій прем‘єрі свого твору.
Концерт став тріумфом України. Саме так охарактеризували його присутні. Відвідувачі дуже раділи можливості побачити живу легенду і юрмились навколо нього. А наступного дня ми з Мирославом Михайловичем гуляли містом, де народилось кохання його батьків, фотографувались, пили шампанське. Маестро згадував місця, де колись бував, і це було дуже зворушливо. Попри всі свої звання і регалії, Мирослав Михайлович справляв враження надзвичайно скромної і делікатної людини.
Лише після концерту я змогла розказати композитору, що це було не просто святкування народження української культурної дипломатії в тих самих стінах, де 100 років тому відбулись перші українські концерти у Відні, але і справжній двобій: у сусідньому залі в цей час відбувався концерт всесвітньо відомих і надзвичайно популярних в Австрії російських музикантів – з числа тих «діячів», які підписали листа подяки Путіну за «кримнаш». І наш український концерт мав стати тією м‘якою силою, яка в сучасному світі допомагає реальній політиці. І саме на нашому концерті були присутніми кілька десятків австрійських дипломатів, бізнесменів, представників академічних кіл.
Ми свою справу зробили. Маестро зробив свій внесок. Я вдячна долі за цю зустріч. Таке не забувається. Світла пам‘ять великому митцю, великому українцю, великій людині.

Ірина Френкель, заслужена артистка, продюсерка міжнародних фестивалів, директорка Українського центру культурних досліджень:
– Пішов з життя Мирослав Скорик. Людина-епоха... Великий українець...  Мирослав Скорик – один з найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Його музика, поєднуючи в собі яскравий національний колорит і сучасну музичну техніку, увійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців і колективів.
Ми багато проектів зробили разом. Пан Мирослав декілька разів брав участь в нашому фестивалі Contemporary music days in Vinnytsia та VINNYTSIA JAZZFEST. В рамках міжнародного фестивалю OPERAFEST TULCHYN він диригував оперою Миколи Леонтовича «На русалчин великдень», яку закінчив через півстоліття після смерти композитора. Мне пощастило спілкуватися і працювати з геніальним Творцем. Світла пам'ять великому композитору, музиканту, людині.

Христина Береговська, керівниця управління культури ЛМР:
– Все потрібно робити вчасно... Коли я писала докторську дисертацію про Вільяма Курилика, я натрапила на його спогад про подорож до України в 1977 році. Тоді він пише про свою зустріч із Мирославом Скориком. Канадський художник присвятив малярський твір українському композитору, і мріяв щоб той написав якусь сюїту і на його живопис...
Я три останні роки збиралася поговорити про це з паном Мирославом... Спізнилася... Вічна пам’ять творцю небесних мелодій на Небесах!!!!

Володимир Філіпов, кінопродюсер:
– Почив в Бозі Мирослав Скорик, композитор, що створив епоху сучасного музичного мистецтва, яка вже назавжди стала класикою.  Мирослав Скорик – автор багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери «Мойсей». Завдяки ній він познайомився з папою Римським Іоаном Павлом ІІ, – Ватикан профінансував міжнародну прем’єру «Мойсея». А найвідомішою композицією Мирослава Скорика є «Мелодія». Музика маестро звучить у понад 40 фільмах, серед яких, зокрема, картина Олександра Денисенко «Тарас. Повернення», та картина Зази Урушадзе «Антон і червона химера». Обидва фільми незабаром ви зможете переглянути в кінотеатрах країни і саме це буде ще одним не рукотворним пам’ятником на його честь. Я дуже щасливий, що співпрацював з славетним майстром особисто. Вічна пам’ять, пане Мирославе!
Джерело: соцмережі
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5534 / 4.16MB / SQL:{query_count}