Фільм тижня від "Львівської Пошти"

«Холодна війна». Zimna wojna.

Жанр: мелодрама, драма. 2018 рік. Країни-виробники: Польща, Франція, Великобританія. Кінокомпанії-виробники: Opus Film, Apocalypso Pictures, MK2 Productions. Дистриб’ютори: Kino Swia, Curzon Artificial Eye, Diaphana Distribution, UFD, Amazon Studios.  
Режисер: Павел Павліковський. Продюсери: Ева Пущинська, Таня Сегачян. Сценарій: Павел Павліковський, Януш Ґловацький, Пйотр Борковський. Оператор: Лукаш Жаль. Композитор: Марцін Масецький. У ролях: Йоанна Кулиг, Томаш Кот, Борис Шиц, Агата Кулеша, Седрик Кан, Жанна Балібар, Адам Ференци, Адам Воронович, Адам Шишковський, Джорджо Рейзакер.

Світова прем’єра драми «Холодна війна» відбулася на 71-ому Каннському міжнародному кінофестивалі, де фільм брав участь в основній конкурсній програмі, а його режисер Павел Павліковський здобув приз за найкращу режисуру. У вересні 2018 року фільм подали від Польщі як претендента на 91-шу премію «Оскар», а в січні 2019-го він отримав три номінації на її здобуття. Попередній фільм Павліковського «Іда» також мав успіх – «Оскар» і BAFTA як найкращий фільм іноземною мовою, а також п’ять нагород «Європейського кінопризу», зокрема як найкращий європейський фільм, а також нагороди за найкращу режисуру та сценарій.
«Холодна війна» – це історія двох закоханих, що зустрілися на руїнах повоєнної Польщі. З різним минулим і різними характерами вони приречені на нещастя і водночас приречені бути разом. На тлі холодної війни в Польщі, Берліні, Югославії та Парижі 50-их років на шляху закоханих стає політика, непростий характер та зла іронія долі – це історія про складне кохання в складні часи.
Фільм присвячений батькам Павла Павліковського – їхні імена мають головні герої. Справжні Віктор та Зула померли в 1989 році, незадовго до падіння Берлінського муру. Останні 40 років вони провели разом: сходились і розходились, переслідували і мучили одне одного по обидва боки «залізної завіси». «Вони обоє були сильними, чудовими людьми, але разом завжди перетворювали все на катастрофу», – згадує Павліковський.
Незважаючи на те, що в багатьох подробицях вигадана пара доволі-таки відрізняється від реальної, Павліковський виношував ідею про те, як розповісти історію своїх батьків, майже десять років. Як передати їхнє безкінечне ходіння по колу? Як бути з таким тривалим періодом часу? «У їхньому житті не було очевидного сюжету, – каже він. – Хоча ми з батьками були доволі близькими – я був єдиною дитиною і що більше я про них думав, коли їх не стало, то менше їх розумів».
Та яким би складним це не видавалося, він не полишав спроб осягнути таємницю тих стосунків. «Я прожив немало і багато чого бачив у своєму житті, але все блідне в порівнянні з історією моїх батьків. Вони були найцікавішими драматичними персонажами з-поміж усіх, з якими я стикався».
Зрештою, Павліковський не міг зняти фільм виключно про своїх батьків. Для персонажів Віктора та Зули він вигадав власні передісторії. Зула походить із низів: виросла в маленькому провінційному містечку і прикидається селянкою, щоби потрапити в народний ансамбль, який розглядає як спосіб позбутися бідності. Вона співає і танцює, вона чарівна, та водночас зухвала і дратівлива. Але коли дівчина стає зіркою в ансамблі, то розуміє, що більшого вже не досягне.
Персонаж Віктора належить до більш витонченого й освіченого середовища, до того ж він дуже талановитий музикант. Ще до війни чоловік вивчав музику в Парижі під керівництвом Наді Буланже. Під час німецької окупації незаконно заробляв на життя, граючи у варшавських кафе, як і великі польські композитори Лютославський і Пануфнік. Незважаючи на класичну освіту і гарну техніку гри, Віктору чогось бракувало, щоб стати великим композитором. До того ж душа його насправді лежала до джазу.
Створивши головних героїв, режисер почав шукати спосіб їх звести. Так музика посіла у фільмі ключове місце. На прикладі народного ансамблю «Мазовше» він без зайвих пояснень показав, що відбувалося в тогочасному польському суспільстві. «Мазовше» також, як і вигаданий ансамбль «Мазурек» у фільмі, був змушений співпрацювати з комуністичною владою, яка розгледіла в ньому дієвий інструмент пропаганди. Народні пісні протиставляли декадентському мистецтву буржуазії – джазу, додекафонії. Велику частину історії в цій кінострічці бере на себе музика, вона передає секс та еміграцію, пристрасть і зміну середовищ, невисловлені любов, втрату, розлуку.
Спершу «Холодна війна» була задумана в кольорі. Але, як і в «Іді», режисер врешті зупинився на чорно-білій картинці та майже квадратному форматі.
«Усе це вирішувалося саме собою і здавалося нам цілком логічним, – пояснює Павліковський. – Щойно ти знаходиш правильну форму, і фільм сам починає все диктувати: коли ти використовуєш зайве світло, зайвий раз щось пояснюєш, вживаєш не ту репліку, не той жест чи кадрування – все це одразу впадає у вічі. В певний момент під час зйомок ти усвідомлюєш, що фільм починає режисирувати сам себе, а від тебе потрібна лише уважність».
«Холодна війна» охоплює 15 років. І хоча оповідь ведеться послідовно, є в ній і «білі плями». Часом поза увагою лишаються кілька років, і глядачі вимушені самі заповнювати пустоту, нехай і за допомоги титрів, які час до часу з’являються на темному екрані.
Фільм ніби знятий у часи, про які у ньому мовиться. Це не ностальгійний погляд на інший час і місце з нашої власної позиції. Він порушує питання Батьківщини та еміграції не лише для персонажів фільму, але й для самого Павліковського, який випустив два польські фільми поспіль, проживши і пропрацювавши на Заході не один десяток років.
«Холодна війна» так сильно спирається на романтичну складову, що інших варіантів не залишається. Режисер пояснює: «Такий тип стосунків – свого роду постійна війна. Дві сильні та бентежні особистості, у яких мало спільного. Два крайні полюси. Зула і Віктор мають інших коханців і коханок, стосунки, чоловіків і дружин, але з часом вони усвідомлюють, що ні з ким не будуть такими близькими, як одне з одним. Що б не сталося, де б вони не опинилися – ніхто в світі не знає їх так, як вони самі. Парадоксально, але саме одне з одним вони не можуть бути разом».
Питання про те, наскільки це зумовлене політикою та обставинами, а наскільки  тим, що вони просто не підходять одне одному, автор вирішив залишити відкритим. «Тому все це таке крихке, – каже він. – Врешті-решт, велике питання в тому, чи можлива вічна любов? Чи може вона вийти на межі життя, історії, світу? Думаю, кінець якоюсь мірою таки виводить їхню любов за певні межі».
10 травня, неділя, о 22.00 на телеканалі «UA:Перший»
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4092 / 4.12MB / SQL:{query_count}