«Бесіду» Влодка Кауфмана подали на Шевченківську премію

Інститут стратегії культури висунув твір на здобуття цієї відзнаки у номінації візуальні мистецтва

Наприкінці минулого року українцям представили новий Комітет з Національної премії України ім. Т. Шевченка, який очолив журналіст Юрій Макаров, що вже три роки працює у ньому. В інтерв’ю газеті «День» він зауважив: «Премія при всій зваженості має бути орієнтована на більш провокативні явища культури, які чіпляють, викликають навіть спротив чи несприйняття значної частини авдиторії. Це наш вічний бій між двома моделями України: калиново-сопілковим краєм і країною того ж таки Шевченка (бо, на мою думку, він саме і є творцем українського модерну), Малевича, Пальмова, Богомазова, «Розстріляного Відродження», Семенка, всього українського авангарду, поетичного кіна, композиторів-шістдесятників тощо. Це те, чим ми можемо бути цікаві світові, і цей тренд ми маємо відстоювати від агресивних послідовників «калиново-сопілкової».
Оновлений комітет премії оголосив про продовження терміну прийому творів і документів на здобуття Національної премії – 2020, що викликало як відверто негативні відгуки, так і позитивні. А після завершення цього етапу вже з’явилась інформація про цьогорічних номінантів. Серед них проєкт львівського автора Влодка Кауфмана «Бесіда», продемонстрований у галереї «Дзиґа» в березні 2017 року. На різних поверхнях і в різних масштабах він зображував узагальнене обличчя чоловіка у касці. Це зображення він творив тисячами на нотатках, «робочих паперах», поштових марках, чеках, рецептах.  «Бесіда» – це розмірковування про те, чим є війна, що таке армія, наскільки автор має правдиву інформацію, від кого вона надходить, наскільки він може довіряти тому, що чує і бачить.
«Я зображую один і той самий персонаж, чоловіка в касці, чи то солдата, чи то добробатівця. Малюю щодня. Щоразу він є іншим. Щоразу зображення виходять як повідомлення інформбюро про загиблих, поранених та зниклих безвісти, – розповів тоді в коментарі  Влодко Кауфман. – Я малюю їх на всіх «побутових» папірцях, які є напохваті. Це технологія, якою я користуюся і в інших проєктах. Я використовую папір, який так чи інакше причетний до мене і містить щось мною пережите. Те, що я зображую, накладається на щось, що має стосунок до мене, до мого побуту, до мого життя. Часом зображення буває нечітким, неякісним. Зрештою, як і та інформація, яку я отримую».
За твердженням автора, «Бесіда» відкрита: коли завершиться війна, тоді й «завершиться» твір. У такому вигляді, окрім авторського переживання, це і графіка, і живопис, і перформанс одночасно.
Бо почуте з офіційних повідомлень відрізняється від того, що Влодко чує від знайомих і близьких людей. Він порівнює те, що говорять люди, і ту суху інформацію, яку повідомляють у новинах. І кожного разу це породжує новий образ.
Юрко Вовкогон, який провів довгі місяці на лінії фронту на сході України, будучи призваним до лав ЗСУ, написав про мистецький проєкт Влодка Кауфмана таке: «Він (український військовий) проявляється на стінах чи квитках на проїзд, виникає із тріщин на асфальті або уривка газети, випливає із плям, викладається із безладно розкиданих предметів, вимальовується з тіні... Він то стає чіткішим, то розпливається. Часом робиться повністю зрозумілим, а часом геть втрачає свою достовірність. Деколи розмивається за буденним життям, деколи стає більш справжнім за нього. В один момент він виокремлюється в конкретну особу, в інший стає загальним образом».
На здобуття Шевченківської премії Влодка Кауфмана із «Бесідою» в номінації візуальні мистецтва висунув Інститут стратегії культури, який вказує на наступне: «Цей проєкт є унікальним, бо завдяки ньому глядачі, а також художник, «практикують» історичний час та естетику відповідальності; придивляючись уважніше, а не дивлячись убік, вони не дають забуттю сховати від нас війну. Цей твір повинен стати частиною музейного фонду України і заслуговує на відзначення автора Шевченківською премією».
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.8958 / 4.09MB / SQL:{query_count}