Романс по телефону з Ліною Костенко

Павло Тютюнник, композитор, співак, – про спів, радість, козаків і Ліну Василівну як надзвичайне й унікальне явище в літературі

У ці дні львів’яни могли бачити на афішах концерту «Ліна Костенко. Нерозгадане чудо», який має відбутися 29 січня у Львівській національній філармонії, нове для багатьох прізвище, написане (поки що) маленькими літерами. Але в 2018 році музику Павла Тютюнника вже висували на здобуття найвищої Національної творчої премії України ім. Т. Шевченка… Сама Ліна Костенко, прослухавши цю музику, сказала: «Я плачу». Варто зауважити, що композитор і співак Павло Тютюнник впродовж десяти років наспівував поетесі по телефону зі своєї рідної Макіївки, що на Донбасі, пісні та романси на її вірші. Зустрілись вони уперше в 2015 році на Дні народження Ліни Василівни у неї вдома… Останні п’ять років митець живе поблизу Києва і далі творить.
До слова, серед фахівців із вокалу Павло Тютюнник уже давно відомий як самобутній вокальний педагог, автор унікального методу постановки голосу. Завдяки його методиці навіть ті, що ніколи не співали, кому, як кажуть, ведмідь на вухо наступив, отримують і музикальний слух, і співацький голос.
Павло Тютюнник закінчив вокальний факультет Донецької консерваторії і заснував перший в Україні Центр постановки голосу «Українське бельканто», а також ініціював щорічний Всеукраїнський фестиваль у Донецьку «Українське бельканто» запрошує», головами журі якого свого часу були Анатолій Солов’яненко і Анатолій Мокренко.
Також Павло Тютюнник має композиторський талант – є автором понад 500 пісень та романсів на вірші класиків української та світової літератури, серед яких: Ліна Костенко, Тарас Шевченко, Микола Вінграновський, Леся Українка, Григорій Сковорода, Максим Рильський, Іван Драч та інші. Ігор Поклад, ознайомившись із творчістю композитора, сказав: «Мені все подобається. Треба нести цю музику зі сцени до слухача». Мирослав Скорик наголосив на переконливому мелодизмі цих творів, а Євген Станкович – на духовній домінанті цієї музики. Анатолій Авдієвський казав: «Багато хто пише на українську тематику, але мало у кого в музиці є Україна. А у вас що не пісня, то Україна».
А ще Павло Тютюнник є самобутнім мислителем, автором книжки про таємницю людського голосу і таємницю творчості взагалі «Приречені на щастя», у якій стверджує, що всі люди талановиті, навіть геніальні, від природи.
– Багато хто з людей, причетних до співу, на запитання, чому Україна перестала співати, відповідають, що у цьому винен телевізор… А як ви вважаєте?
– Колись маестро бельканто в Італії казали: «Співає радість». Безперечно, радість – це те, що спонукає людську душу співати. А коли життя не в радість, людині й не співається, не живеться по-справжньому.
– Куди ж поділася наша радість?
– Найголовнішою причиною втрати радості буття та всіх інших наших негараздів є наша розрізненість. Люди від народження – брати і сестри, єдина сім’я, єдиний рід, у якому всіх поважають, приймають такими, якими вони є, допомагають, піклуються, де люди живуть у взаємному служінні. В таких умовах серце не може не радіти, а душа не співати. В такій атмосфері людина не знає страху. Кожен є собою – неповторним, незрівнянним і незамінним, кожен розуміє своє покликання і знає свою місію в цьому світі, кожен має велику творчу силу творити й перетворювати цей світ за законами краси. Він є щасливим. Його не можна залякати і перетворити на раба. Недарма головним принципом усякої влади завжди було «Розділяй і володарюй!».
Колись на нашій землі не було рабства, люди були вільні та рівні між собою, жили у взаємному служінні. А потім прийшла біда – князі і царі, прийшло рабство. Це ганебне явище зветься «влада людини над людиною». Головними її інструментами є залякування, задурювання і розрізнення людей. Будь-яка влада – явище аморальне, а отже, антилюдське, бо людина і мораль – це синоніми. Якщо й може існувати на світі якась влада, то хіба що влада совісті, правди і краси!
– Чула, що ваш рід походить від запорозького отамана. Це правда?
– Колись незадовго до смерті наш батько Василь Тютюнник, як я вважаю, останній справжній козак нашого роду, зібрав нас, трьох своїх синів, і мовив: «Мені батько казав, а батькові дід казав, а дідові – прадід, що є на світі іще Тютюнники, та тільки ми йдемо саме від того, який був отаманом на Запорозькій Січі і десь у XVI столітті підняв там постання. Кажу це, щоб ви знали, звідки ми йдемо». Ми, українці, походимо з країни справжніх козаків. Тільки ми забули про це, а точніше нам дуже старанно допомогли про це забути. Бо козак – це справжній чоловік, який виконує в цьому світі свою чоловічу місію: не знаючи страху, любить рідну землю, служить людям, живе по совісті, по правді.
– Все-таки планку шляхетності й благородства в нашому народі, мабуть, хтось тримає, бо наш український світ ще тримається. Наприклад, Ліна Костенко, пісні на вірші якої ви створюєте, вражає своєю відвагою та безкомпромісністю в питаннях совісті та моралі…
– Безперечно, погоджуюся з вашою оцінкою особистості і творчості Ліни Василівни. Про це, мабуть, свідчать десятки пісень та романсів, написані мною на її вірші. До того ж вважаю, що в особі Ліни Костенко ми маємо надзвичайне, унікальне явище в літературі. Такого володіння поетичним словом, мабуть, ще не було на нашій землі! Наче сама муза поезії вселилася в цю українку і промовляє до нас її вустами. Україна породила у найскрутніший час своєї історії таку надзвичайну дівчинку – Ліну… Для нашого ж спасіння, аби вона нагадала нам, що люди є люди, що люди – це насамперед совість, правда і честь.
– Я чула, що у вас є мрія – розспівати Україну. А навіщо це робити, як ви собі це уявляєте?
– По-перше, пісні бувають різні. На жаль, сьогодні піснею називають переважно те, що нею не є. Справжня тільки та пісня, що проспівана душею – маю на увазі саме таку. Тож для того, аби пісня повернулася в Україну (бо нині вже й село не співає), потрібно, щоб заспівали наші душі. Вони співають, коли є радість у наших серцях. Тому треба повернути цю радість у наш світ. А для цього потрібно подолати страхи і комплекси, «поставити душу на місце», провести своєрідну психокорекцію особистості. Це можна назвати «друге народження». У цьому здоровому гармонійному стані люди починають помічати красу світу, красу і неповторність одне одного. Безперечно, якби життя було нам у радість, ми постійно співали б. Саме життя складалося б як пісня і було б піснею. Саме в цьому сенсі хотілося б розспівати Україну – щоб повернулася у наш світ радість!
Розмовляла
Тетяна Олійник
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.9697 / 4.12MB / SQL:{query_count}