Чому ми не читаємо?

Скільки книжок “долають” українці, що пропонують їм видавці та як повернути нам любов до книги

Чи не щоразу, коли пишу про читання і книги, замислююсь, скільки книжок за останні півроку-рік прочитала я сама. Якщо беру до уваги тільки художню літературу, зазвичай можу нарахувати від 25 до 30. Звичайно, скажете ви, це ж їй для роботи потрібно. І добре кажете… частково. Бо направду свого життя без читання просто не можу уявити. Ми із книгами – друзі з раннього дитинства. Коли я ще не вміла читати, не могла заснути без кількох сторінок (точніше кількадесяти), прочитаних татом. А вже з першого класу – все сама. Щоправда, у нас вдома за моєї пам’яті завжди була велика бібліотека, в якій налічувалось зо 60 суто дитячих видань. Найкращим подарунком на день народження чи будь-яке інше свято досі вважаю книгу, ба більше – друзям і колегам також дарую їх. Може, тому попри великі проблеми з читанням у дітей та підлітків моїх трійко також із самого дитинства збирають свою вже чималу, як на сьогодні, літературну колекцію.
І поки я вчора готувалася до написання цього тексту, паралельно робила з молодшим, восьмирічним Яремою уроки. З-поміж іншого мій учень третього класу мав написати есе. Тож я його запитала: “Як ти думаєш, чому люди не читають книжок?”. Як кажуть, устами дитини промовляє істина. Попри здивування, син відрубав: “Бо їм не цікаво або... вони ліниві”. І вирішив писати есе саме про читання.

Читання і статистика

З чого ж узагалі вже укотре виникла ця тема? Днями в мережі з’явилися дані опитування “Українці і читання книг”, яке провела компанія маркетингових і соціологічних досліджень Research & Branding Group. Згідно з результатами, половина українців не прочитали за минулий рік... жодної книги. Впродовж жовтня – листопада 2017 року дослідники опитали 1802 респондентів віком від 18 років. Результати також показали, що 43% опитаних за останній рік прочитали хоча б одну книгу, а 6% не змогли відповісти на питання, чи читали вони книги впродовж попередніх 12 місяців. Число книг у тих українців, що регулярно читають, коливається від одного до кількох десятків: 75% – прочитали менше десяти книг, 50% – менше чотирьох, 25% – менше двох. Середній показник прочитаних за рік книг становить 7 видань (6,9 – чоловіки, 7,5 – жінки).
Аналіз відповідей респондентів свідчить, що бажання читати пов’язане з такими демографічними чинниками, як стать, освіта, тип населеного пункту та регіон проживання. Зокрема, частіше читають жінки, аніж чоловіки – 48% до 38% відповідно. При цьому більшу зацікавленість літературою виявляють люди з вищою освітою (їх кількість становить 57%), аніж люди із середньою спеціальною (40%), середньою (31%) чи неповною середньою освітою (39%). Також більше читають ті респонденти, які проживають у обласних центрах (53%) чи великих містах (41%) відносно жителів селищ та смт (37%).

Що ж видавці?

Це далеко не перше дослідження про читання. І я уже не вперше пишу на цю тему. Але результати мене направду вразили. Тож вирішила подивитись на цю проблему з іншого боку: що нам пропонують видавці? Кажу навіть не про книжкові новинки і те, що тільки готують до друку (про це я і “Львівська Пошта” пишемо регулярно). Аж тут знаходжу рейтинг українських видавництв, складений одним із головних популяризаторів книги і любові до неї – ГО “Форум видавців” (повний рейтинг із таблицями можна побачити за посиланням).
То що ж маємо? Серед безлічі можливостей для видавців, книжкових ярмарків та конференцій досі не вирішеним залишається питання проведення повноцінного аналізу книжкового ринку. Адже саме якісна статистика дає можливість проаналізувати  зроблене та розвиватися в правильному напрямку.
Щоб скласти рейтинг накладів, Форум звернувся до 55 найактивніших видавництв. Відповіли на запитання 38, тому список цей не є вичерпним, але це вперше, відколи організація запитала колег про показники їхньої діяльності, і частина видавців добровільно надала цю інформацію. Кілька з них навіть пропонували наступного разу питати й про обсяги реалізації, що справді є дуже важливим показником. Але реальний сенс він матиме лише тоді, коли всі видавництва України поділяться цією інформацією. Тільки так ми зможемо дізнатися про реальний обсяг ринку і зробити висновки щодо перспектив його розвитку.
Насправді інформувати нас про обсяги реалізації міг би Держкомстат, якби  нарешті наважився надати виданню та реалізації книжок і брошур окремі  коди, щоб видобути ці показники зі статистичної звітності, яку всі чемно здають наприкінці року.
Першу позицію рейтингу за сумарним накладом посідає “Клуб сімейного дозвілля”, перетнувши в 2017 році 11-мільйонний рубіж. До трійки лідерів також ввійшли видавництва “Підручники та посібники” – сумарний наклад 6 мільйонів 198 тисяч примірників та “Ранок” – 5 мільйонів 981 тисяча примірників.
Друга група видавництв має сумарні наклади від 1 до 5 мільйонів. Це дев’ять видавництв: “Генеза”, “Видавничий дім “Пегас”, “Кристал Бук”, Vivat, “Грамота”, “Навчальна книга “Богдан”, “Талант”, Видавництво Старого Лева і “КМ-Букс”.
Третя група, яка назвала наклади від 500 тисяч до  мільйона – це чотири видавництва: “Фоліо”, Видавничий дім “Школа”, “Саміт-книга”, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Замовлень від Міносвіти у 2017 році ці видавці не отримували.
Четверта група з восьми видавництв назвала сумарні наклади від 100 до 500 тисяч: “Наш формат”, АССА, “Рідна мова”, “Основа”, “Час майстрів”, “Академія”, BOOKCHEF  і “Брайт Стар Паблішинг”.
Сумарних накладів від 100 до 50 тисяч у 2017 році досягли п’ять видавництв (п’ята група): “Книголав”, “Читаріум”, “Урбіно”, “Зелений пес” і ВТФ “Перун”. Сумарний наклад менше 50 тисяч впродовж року мали дев’ять видавництв (шоста група) – “Астролябія”, “Твердиня”, Видавництво Анетти Антоненко, арт-видавництво Nebo BookLab Publishing, “Кальварія”, “Книги ХХІ”, “Люта справа”, “Родовід” і “Веселка”.
А загалом середній відсоток замовлень МОН серед усіх опитаних видавців становить 10,5%.
Рейтинг за найбільшим накладом однієї назви дещо змінює позиції видавництв. Ним може похвалитися видавництво “Саміт-книга”, побивши абсолютний рекорд. “Перша кулінарна книга” Ектора Хіменеса-Браво видана накладом 400 тисяч примірників. Автор книги – ведучий популярного кулінарного шоу “Мастер шеф” на телеканалі СТБ. Книга була видана на замовлення “АТБ-маркет” і розповсюджувалася в мережі цих торгових центрів. У липні головою наглядової ради Книги рекордів України було зафіксовано та підтверджено рекорд України з найбільшого накладу однієї назви.
Наклад однієї назви від 50 до 100 тисяч  вдалося досягти трьом видавництвам: “Грамота”, КСД та “Основа”. Накладів однієї назви від 50 до 25 тисяч досягли видавництво “Підручники і посібники” та “Видавничий дім “Пегас”. Найбільшим накладом однієї назви у 25-10 тисяч примірників видали книги 14 видавництв. А 17 видавництв впродовж останнього року не перетинали позначки 10 тисяч примірників однієї назви.
Як бачите, книжок наче й не бракує. То чому ж ми так мало читаємо? Саме з цим питанням і даними досліджень я звернулась до своїх колег, які так чи інакше мають стосунок до книжкової галузі.

Лілія Шутяк, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz:
– Судячи з даних цього дослідження, ситуація з читанням в Україні справді плачевна. Проте ми маємо дещо інший досвід, підкріплений кількістю відвідувачів різних літературних заходів, які команда Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz щороку проводить у Чернівцях і не тільки. Зокрема, однойменний фестиваль, який відбувається в столиці Буковини на початку вересня, в різні роки збирав п’ять-вісім тисяч відвідувачів. Можливо, публічні літературні читання – це не те ж, що безпосереднє читання книжок, але вони є своєрідною тенденцією, яка свідчить про популяризацію цього процесу загалом. Найкращий спосіб знайти свого читача – іти до нього. З цією метою ми намагаємось влаштовувати заходи в різних українських містах, активно ведемо сторінки у соціальних мережах, забезпечуємо спілкування авторів із громадськістю та ЗМІ. Так, у Чернівцях з 2013 року діє Літературний целанівський центр, де регулярно відбуваються презентації книжок, музичні виступи, художні виставки тощо. Дозволю собі дещо не погодитися з даними згаданого дослідження. На мою думку, останніми роками читання в Україні стало модним. Вітчизняний книговидавничий ринок розширився і тепер пропонує значний асортимент текстів різних жанрів. Тож нашому читачеві є з чого вибирати. А ось чи буде він це робити – завдання передусім письменників, піарників і видавців.
Катерина Котвіцька, редакторка спецпроектів культурно-видавничого проекту “Читомо”, менеджерка спецпроектів видавництва #книголав:
– Зараз у великому просторі інформації читання варто популяризувати не лише через книжку як засіб, а й сенси, які вона несе, нові інформаційні технології, які допомагають робити читання сучасним і захопливим процесом. Мені здається, що сумна статистика пов’язана з тим, що суспільство більше не є “сірою масою” – кожна людина має власні читацькі смаки, а ще різні шляхи до читання: через паперову книжку, планшет, телефон або слухає їх у аудіоформаті. Тому видавці найближчим часом мають орієнтуватися на індивідуальність та різноманітність, знайти шляхи взаємодії з різними людьми. Так видавнича спільнота зможе не лише відповідати на запити суспільства, а й прогнозувати їх. Думаю, більше читати – чудова мета, але робити це більш усвідомлено ще краще. Нам у “Читомо” та #книголав цікаво працювати з брендами, інтегрувати книжку в інше середовище через фахівців із різних сфер. Особисто мене захоплює такий формат, оскільки ми виходимо на нову аудиторію, а відтак долучаємося до того, щоби змінити статистику.
Оксана Думанська, письменниця, перекладачка, лауреатка літературних премій імені Дмитра Нитченка та Ірини Вільде:
– На мою скромну думку, читання пожвавиться, якщо забезпечити дітей якісними книжками, щоб у текстах було менше повчань, а більше цікавого. І щоб ілюстрації були не просто барвисті, а естетично довершені. Велике значення має приклад батьків: якщо батьки читають, то й діти до цього привчаються. Що стосується дорослих, то тут на колір і смак товариш не всяк: хтось читає детективи і більше нічого, хтось історичні романи чи фантастику, жахи чи мелодраматичні романи. Якщо літературу такого типу поділити на всіх читачів, складеться картина зацікавлень. Зрештою, успіх “Арсеналу” і третій десяток львівського Форуму свідчать про те, що люди таки читають. Як спонукати до читання дорослого, який “підсідає” на серіали чи спортивні програми, бо це не вимагає великих зусиль? Тут ми вже програли… Треба виховувати потребу в читанні з дитячого віку. Можливо, ми маємо “втрачене покоління”…
Софія Челяк, програмна директорка Форуму видавців:
– Погоджуюся, що Україна читає досить мало. Це стає зрозуміло, коли порівнюєш кількість людей, які читають у наших інтерсіті та інтерсіті Німеччини чи Польщі. Як правило, в нас читають близько п’яти-десяти людей на вагон, коли в цих країнах – кожен другий (хоча моє спостереження не претендує на абсолютну об’єктивність, може, мені щастило). Читання в Україні – проблема, яку порушують кілька разів у році якраз після таких опитувань. Але для того, щоби проблема читання перестала бути проблемою, потрібна державна програма промоції читання. Читання повинне стати не необхідністю, не способом побудови іміджу, а стилем життя. Має розпочатися масштабна піар-кампанія із залученням опінієн-мейкерів, публічних осіб, має бути активне перетворення бібліотек на зручні для відвідувачів місця, обговорення книжок у публічному просторі, посилання на них ток-шоу. Книги повинні стати чимось буденним, але без чого ти не можеш уявити життя. Наша організація ГО “Форум видавців” уже 25 років працює над популяризацією читання, організовуючи фестивалі, конкурси читання та працюючи над стратегіями програм, які допоможуть покращити ситуацію. Зараз ми найактивніше намагаємося залучити дітей і молодь, бо саме на них ще можна позитивно впливати. Але, з другого боку, читання, літературно-книжкові заходи перебувають у своїй інформаційній “бульці”, і багато людей абсолютно не розуміє поки що, що це для них, а не тільки для богеми і професіоналів у книжковій сфері. Хоча насправді на ринку присутні позитивні зміни: наклади книг, які щороку друкують. Видавничий бізнес – це також бізнес, і ніхто не хоче вкладати кошти в нерентабельні проекти. Тому я сподіваюся, що з часом кількість накладів збільшуватиметься і обсяги реалізації також.
Олена Петришин, редакторка відділу місцевих новин газети “Львівська Пошта”, активна читачка:
– Те, що сьогодні люди масово не читають книжок, як на мене, наслідки епохи, у якій живемо. Адже у час технологічного вибуху багатьом зручніше перечитати стрічку в соціальних мережах, промоніторити кілька інформаційних сайтів і все. Всі ці процеси нібито втамовують інформаційний голод, але користі насправді від них мало, хоч і змарновано купу часу, який насправді можна було б витратити на читання якоїсь добротної книги. Причиною нечитання, як на мене, сьогодні є ще й банальні лінощі, які “допомагають” придумувати не менш банальні відмовки на кшталт “у мене нема часу”. Але найвідоміші політики світу попри щільний графік, десятки зустрічей, тотальну втому знаходять час на книжку і регулярно діляться враженнями в коментарях медіа. Тобто справа в організованості. Часто можна чути, що книги сьогодні дуже дорогі. Погоджуюсь, але завжди можна знайти можливість прочитати бажане – взяти у бібліотеці, позичити в друзів чи придбати вживане видання. Зрештою, можна купити електронну книжку, скачати в інтернеті тритомний роман і читати його будь-коли і скільки заманеться. Бо розвиток технологій полегшує життя, а не забирає розум. Також упевнена, що прищеплювати любов до книжки потрібно змалечку. Якщо у шкільному віці дитина перечитає класику, то це не лише сформує гарний читацький смак, а й буде тим пластом, від якого вона відштовхуватиметься, читаючи книги в майбутньому. А якщо при школі діятиме якийсь дискусійний клуб для найбільших книголюбів, то це також, вважаю, дасть свої плоди. Знаю, що сьогодні у школах та вишах популяризують буккросинг. Тобто учень чи студент, прочитавши книжку, залишає її на підвіконні, під партою чи на лавці, щоб дати змогу іншим також її перечитати. Пригадую, як буккросинг був дуже популярним у мої студентські роки. Також зі шкільних років веду читацький щоденник. Це, до речі, дуже зручна практика, бо, заглянувши в нього, можна знайти всі найкращі цитати, улюблені моменти із зазначенням сторінок тощо. Торік я прочитала дванадцять книг. Розумію, що це мало, бо планувала близько тридцяти. Та виправдань собі не шукатиму… Зазвичай читаю те, що подобається. Більше до душі мені художня література, але намагаюсь читати щось і з прикладної. Домовляюся зі собою, що після кожної художньої книги читатиму одну прикладну. Ця “стратегія” працює для мене вже багато років і дає змогу насолоджуватися творчістю улюблених авторів та водночас відстежувати новинки в професійній літературі. Однак ніколи не змушую себе читати через силу, бо це, як правило, відбиває всіляке бажання взагалі брати до рук книжку. В такому випадку відкладаю книгу до кращих часів і сміливо починаю читати щось нове, захопливе, щоб у жодному випадку не дозволити собі розлюбити читання. Бо книжка – це захоплива подорож, саморозвиток, гарна фантазія і добра пам’ять. Цікаве видання дає змогу відволіктись від буденних справ, зняти стрес і отримати від всього цього процесу колосальну користь. Тому не чіпляйте на себе ярликів, якщо поки що не любите читати. Можливо, вам просто не потрапляло до рук добре чтиво. Наважтесь на авантюру: походіть книжковими крамницями, порозглядайте палітурки, помацайте папір, погортайте сторінки, прочитайте кілька анотацій і, можливо, вам пощастить чимось себе зацікавити. А там, я впевнена, не зупинитесь!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7380 / 4.55MB / SQL:{query_count}