“Твердо йдіть своєю дорогою, і тоді ніхто вас не зупинить”

Василь Гаврилишин, студент і поет, – про вірші, історію, критику і любов

Чи пам’ятаєте ви себе юних? Коли в голові друзі, перше кохання, коли здається, що можеш підкорити цілий світ і всі дороги відкриті для тебе. Саме в цей бурхливий час чи не кожен із нас писав перші вірші – наївні, з простими дієслівними римами. Але з часом життя вносило свої корективи, з’являлись нові клопоти, перша робота, ще якісь нюанси – і захоплення минало. Та не у всіх так. Сьогодні “Львівська Пошта” друкує розмову з одним із таких юнаків, який вивчає міжнародне право у Львівському національному університеті імені Івана Франка і пише вірші. І що особливо вражає, головними героями у поезіях Василя Гаврилишина є історичні персонажі. Чому юний поет пише саме про історію, як сприймає критику і чи планує з часом видати свої твори, він розповів нам і нашим читачам.
– Розкажіть, коли ви почали писати вірші і чому?
– В дитинстві я зацікавився літературою, зокрема поезією, багато читав Франка – на той час він був моїм улюбленим поетом. Якось поставив собі питання: а чи не зміг би я римувати? Спочатку були дитячі віршики про першу вчительку, батьків. Згодом вирішив спробувати себе у різних жанрах. Найчастіше пишу на історичну тематику, рідше щось особисте. Маю тверде прагнення видати принаймні одну збірку, але це повинні бути достойні вірші, а не порожні рими.
– Чи подавалися на літературні конкурси, чи думали про це і чи показували свої твори письменникам або літкритикам?
– На жодні літературні конкурси я не подавався, хіба що публікував деякі свої спроби на літературних сайтах.
А щодо критики, то за нею я завжди звертався до своєї шкільної учительки мови і літератури – Споляк Галини Володимирівни. У неї я отримував конструктивну заувагу чи пораду.
– Чому обрали саме історичну тематику?
– Історія наділена якимось шармом таємничості. Вона нібито й відома широкому загалу, але водночас забута чи сфальсифікована. Її сторінки рясніють іменами героїв та видатних сподвижників. Чому ж про них не написати? Про кого, як не про них?
– Не хотілося б узагальнювати, але поезія не надто популярна серед молоді. Як ваше поетичне захоплення сприймають друзі, раніше – однокласники, тепер – одногрупники? Що могли б порадити тим, що роблять перші кроки в поезії, але не впевнені у собі, бояться критики оточення?
– Друзі підтримують моє захоплення, і це справді надихає. Дуже важливо розуміти, що те, що ти пишеш, комусь подобається. Це означає, що твір знайшов свого читача. Критики боятися не варто. Її необхідно вимагати, адже саме вона змушує рухатися вперед. Твердо йдіть своєю дорогою, і тоді ніхто вас не зупинить.Наостанок хотів би ще згадати Григора Тютюнника. Якось він сказав, що нічого немає без любові, і література не виняток. Хіба не так?
Розмовляла
Марічка Ільїна

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8960 / 4.37MB / SQL:{query_count}