Мандрівка у рай для художників

Днями у Славському завершився ХVII Міжнародний пленер живопису Maxim. “Пошті” пощастило завітати на нього і поспілкуватися з художниками – учасниками події під час роботи

фото: Марічка Ільїна
Вже багато років “Пошта” товаришує з почесними членами Спілки художників України, меценатами і колекціонерами Оксаною та Дмитром Ареф’євими. Це подружжя – надзвичайне! Десять років вони своїм коштом проводять міжнародні пленери живопису Maxim: приймають художників з різних куточків України та з-за кордону – Польщі, Білорусі, Словенії і не тільки. Створюють їм ідеальні умови для творчості, розважають, возять на екскурсії Карпатами, знайомлять із львівським мистецтвом, врешті-решт – просто приймають дорогих гостей як близьких друзів. “Пошта” неодноразово писала про колективні виставки, які Оксана та Дмитро Ареф’єви організовували і у Львові, і в Києві, про їхні пленери в Славському. Та цього разу ми мали надзвичайну нагоду на власні очі бачити, як твориться мистецтво і, довго не думаючи, вирушили у львівські Карпати, аби самим стати учасниками ХVII Міжнародного пленеру живопису Maxim.
Подружжя зустріло нас у Славському та запросило до господи, де, власне, й приймає художників (вул. Бойківська, 47). Дмитро, господар оселі, яка приймає художників, запропонував: “Хочете піднятися в гори? Наші хлопці якраз закінчують працювати там, тож зможете сфотографувати їх усіх за свіжими роботами на тлі карпатських краєвидів, а заодно і поспілкуватися”.
Як відмовитись від такої надзвичайної пропозиції? Отож, ми також не змогли – і поїхали! Десять хвилин звивистими гірськими дорогами, і ми вже на місці. 
Першим зустріли Ореста Косаря, який домальовував останні штрихи на новій роботі. Цей художник не пропустив жодного (!) із сімнадцяти пленерів і став добрим товаришем для подружжя Ареф’євих.
“Уперше приїхав сюди 17-18 років тому з патріархом львівського живопису, народним художником Зеновієм Кецалом. Ми були першими (Сміється). Згодом організували перший, пробний, можна сказати, пленер, участь в якому брало шість художників, – згадує митець. – Подія вдалася, тому наступного разу вирішили запросити митців зі всієї України. Того разу красу Славського змальовували гості з Києва, Донецька, Полтави. Наступний пленер став уже міжнародним: до нас долучилися польські, білоруські та словацькі колеги. Як бачите, пленер живе, розвивається і, щиро сподіваюся, матиме своє продовження на дов­гі роки. Адже Оксана і Дмитро такі меценати і поціновувачі мистецтва, яких в Україні, на превеликий жаль, дуже мало!”

Повернувшись із мандрівки в гори, ми вирушили на пошуки наступного співрозмовника. Ним став Володимир Богуславський, який у цей час працював над натюрмортом. За останні два тижні він разом із дружиною Людмилою, також художницею, встиг намалювати і квіти, і гори, і людей...
“Це мій третій пленер у Славському. Тут дуже добре – відриваєшся від міста, не думаєш про побутові питання, які відволікають від творчості. А на пленері маєш ідеальні умови для роботи, – пояснює художник. – Один знайомий польський художник якось розповів мені життєву ситуацію. Підходить до нього онук і питає: “Дідусю, ось тато працює, мама працює, а ти ніц не робиш, лише малюєш, малюєш”. А він візьми та й скажи малому: “А я їх всіх утримую”. Нашу роботу складно пояснити, бо в розумінні пересічної людини це не робота взагалі. Ти не маєш списку завдань, які повинен виконати і потім отримати за це гроші. В творчості усе геть інакше. От як виміряти час, скільки ти працюєш? Не малюєш з 9-ої до 6-ої. Та й навіть коли не малюєш, все одно обдумуєш роботи, ідеї, читаєш, ходиш на виставки. У художників це постійний процес, спосіб мислення, друга натура (а може, й перша)”.
Наступною “жертвою” наших “допитів” стала гостя з Білорусі Зоя Луцевич. Зловили її з чоловіком – відомим білоруським скульптором Олегом Варвашенею – під час бурхливої дискусії щодо оформлення однієї роботи, створеної під час пленеру.
“На пленер у Славське я потрапила вперше. Взагалі мала мрію приїхати до Львова. Моя колежанка розповіла, що пленер відбуватиметься саме у вашому місті. Тож я довго не думала, зібралася ще й чоловіка зі собою прихопила (це і його перший художній пленер). Та коли ми опинилися в Карпатах, зраділа ще більше, бо ніколи тут не була. Це надзвичайна місцина! Ця краса довкола, природа, кухня, цікава компанія хороших художників мене просто підкорили. Якщо господарі запросять нас ще раз, приїду без роздумів! 
Львівське мистецтво дуже цінувалося ще за радянських часів. Та й, знаєте, один із кращих викладачів нашої академії мистецтв, кращих художників Білорусі Олександр Кіщенко родом зі Львова! Тож я щаслива, що мала змогу спілкуватися з вашими митцями. Вони малюють так яскраво, і це захоплює! А от білоруси в кольорі більш стримані, “пастельні”. Напевно, це через нашу погоду, землю. Ми не маємо таких яскравих барв, навіть сонце світить інакше. Думаю, де сонячніше, там люди більш відкриті, і це позначається на живописі. Це близьке моєму серцю”.
Вражень від спілкування з митцями ми зібрали чимало, тож вирішили ще трошки позловживати гостинністю організаторів і залишитись на відкриття колективної виставки робіт, створених під час ХVII Міжнародного пленеру живопису Maxim. Урочистості з нагоди його закриття та презентації експозиції тривали у ресторані Maxim (вул. Шептицького, 6). Саме в цьому приміщенні гості Славського можуть ще два тижні насолоджуватися найрізноманітнішими полотнами, ба більше – навіть придбати картину, яка зачепить саме їх. А вибір картин чималий: і соковиті пейзажі гостя зі Словенії Міро Бухера, який творить, як він сам каже, “портрети землі”, і заспокійливі твори Олександра Ворони – надзвичайно чуйного і доброго митця з Макіївки, якому довелося покинути рідне місто через війну. Та насправді виокремити когось із цих талановитих людей дуже важко! Бо, окрім робіт наших співрозмовників, до цієї експозиції ввійшли полотна Анни та Ігоря Величків, В’ячеслава Бабака, Віктора Стогнута, Віталія Мовчана, Олексія Пет­ренка, Михайла Гречина, Любові Лебідь-Коровай, Антона Ковача і, звичайно ж, Романа Ющака, який, окрім безпосередньо художньої роботи, ще й фіксував на фото найцікавіші моменти двох тижнів їхнього спільного перебування в Карпатах. Усі художники отримали на згадку почесні грамоти учасників пленеру. І не тільки художники, а й “Пошта”, за що ми разом із нашими читачами вдячні організаторам події! Після вручення відзнак товариство відсвяткувало завершення пленеру і ще довго не хотіло розходитися. Адже художники, які встигли потоваришувати за два тижні, ще не наговорилися і не нажартувалися. Що й не дивно – нам самим ой як не хотілося залишати цей гостинний дім і дружню компанію! Тож, залишивши частинку душі в мальовничому карпатському куточку, вирушили до Львова з надією повернутися в цей рай для художників.
Марічка Ільїна, 
Львів – Славське – Львів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7713 / 4.44MB / SQL:{query_count}