Я відкрила в собі Лева!

Письменниця Роксолана Жаркова – про письмо і участь у Всеукраїнському літературному конкурсі рукописів прози “Крилатий Лев – 2016”

Ти шукаєш шляхи, щоби знайти себе/свої/своїх у багатомільйонному потоці людей-подій-імен-назв-книг-текстів. Шукаєш вузенькі, майже непрохідні стежинки, а рука Бога виводить тебе раптом на широку простору автостраду. Твій нечутний голос, що линув подекуди притишено, подеколи безнадійно, тепер може звучати серед інших вже звучних і лунких голосів. Твоя схвильована гортанна захриплість переборюється готовністю промовляти. Письмо, воно справді у тобі і навколо тебе, і поза тобою в усіх неосвітлених крихітних кутиках кімнати твоєї свідомості. 
Можна писати й не розуміти, навіщо і для кого. Можна писати і відчувати дивну й непояснену властивість цього письма – необхідність. Натхнення не можна обійти. Як любов чи щастя. Мусиш іти назустріч не оминаючи. 
Навіть коли твоє письмо трохи хитке й боязке, коли йому ще треба упевнених кроків та сміливого погляду, все одно варто ділити з ним свою свободу. Навіть коли у хвилини сумніву хочеться попрощатися з аркушем паперу і олівцем, все-таки щось у тобі пульсуюче вимагає стати оприсутненим. 
Навіть коли ти нікого не чекаєш. І замикаєш усі свої бажання і плани. У дім  твого письма одного дня може ввійти Лев. Так-так, той, що стереже квадратні сни міської бруківки, світло опівнічних ліхтарів і кам’яні стіни прадавніх легенд. Він запалює зірки вогником своїх зіниць, намагаючись щось розгледіти серед опустілих вуличок і затишних парків. А потім зазирає у небо, передвіщаючи погоду. І шукаючи силует ще не запаленої зірки, він усміхається у свої солом’яні вуса, стріпує кудлатою гривою і ступає поволі, по волі… У Лева – свої звички та звичаї. Він хоче, щоб йому розповіли – що радує і що болить, чим серце надіється. Він принишк. І слухає, слухає… 
У Лева ростуть крила. Ростуть, як дві яблуні в бабусиному саду. І заглядають у вись. Ті крила пахнуть яблуками, зорями, зимовим львівським віт­ром, весняним травневим цвітом і збагрянілим осіннім листям. Крила тонкі, епітетні, метафоричні, метонімічні, оксиморонні, дарма, що зіткані з прози. Крила. Бо хіба ж можна без них?.. 
Всеукраїнський літературний конкурс рукописів прози на кращу книгу року “Крилатий Лев” – це ще один мій старт. І фініш. І виклик. І поклик. І самопитання. І самовідповідь. Це ще один доказ того, що я, роками займаючись улюбленою справою, можу і маю бути почутою. Це ще й шанс знайти свого читача. І відкрити йому мікросвіт своїх відчуттів та переживань. Поділитися сокровенним. Поділитися окрайцем світла зі своєї душі.
Впустила Лева і відчула себе неймовірно щасливою. Бо й сама відкрила у собі трохи характеру Лева: рішучості, відваги, стійкості, певності у своєму письмі. 
Вдячна організаторам і партнерам, авторитетному журі, особисто засновникові й керівнику конкурсу письменникові Олесеві Дяку за їх грандіозну місію окрилення молодих авторів, за їх невтомну працю, за їх віру в те, що творчість – передусім. Бо творчість – це свобода. А свобода – у серці справжнього Лева! 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7612 / 4.36MB / SQL:{query_count}