Неможливе можливо!

ІТ-сфера і письменство на перший погляд є полярними явищами. Та деяким людям вдається успішно поєднувати те і те

Стереотип про те, що технічні професії ніяк не пов’язані з гуманітарними, легко спростовується. Бо є люди, в яких уміщуються дві на перший погляд абсолютно різні площини: програміст і письменник. Це, зокрема, Вікторія Амеліна, Юлія Мусаковська, Наталка Сняданко та Петро Яценко. Днями під час публічної розмови в Книгарні “Є” ці письменники розповіли, як їм це вдається і навіщо взагалі айтішникам займатися літературою. Адже не секрет, що спеціалісти в ІТ-сфері заробляють чималі гроші. Це професія відносно незалежна, якщо порівнювати її з письменницькою діяльністю. Письменник, своєю чергою, залежить від коректора, видавця, видавництва, накладу й популярності свого твору. Але що змушує відмовитися від роботи у провідній ІТ-компанії або працювати на півставки на користь письменства? 

З балу на корабель

Юлія Мусаковська писала вірші ще з дитинства. Тоді дівчина не хотіла ділитися цими творами – надто інтимними вони були. А почалася її творча кар’єра тоді, коли відчула бажання розповісти про наболіле, про душу, про свої думки. Рання поезія – це ще не привід ставати на шлях поетки. Але десять років роботи у ІТ-сфері довели, що це її порятунок.
Юлія Мусаковська: “Коли перенасичуюся ІТ-площиною, то йду в літературну. І навпаки” 
Вікторія Амеліна призупинила діяльність в галузі програмування заради свого дебютного роману “Синдром листопада, або Homo Compatiens”. Письменниця переконана: завдяки кар’єрі програміста у творі немає нічого зайвого. Адже для ІТ-фахівця головне робочий код без деталей чи описів. Можливо, признається авторка, у цьому є й частинка перфекціонізму. 
Програміст Наталка Сняданко визначає себе як технічна письменниця. Це звучить так дивно, що їй доводиться пояснювати значення своєї професії. Вона не була тільки письменницею – їй доводилося поєднувати це заняття з іншими захопленнями.
Вікторія Амеліна: “Люди з технічною освітою випускають з поля зору історії, а гуманітарії не зважають на технічний аспект” 
А ось айтішник Петро Яценко не має наміру покидати програмування заради писання текстів і навпаки. Ці дві площини настільки засіли в голові автора, що він вже не може відмовитися від чогось одного. І хоча програмування забирає багато часу, за це, як уже мовилося, платять чималі гроші. 

Невидимий зв’язок

Все неможливе можливе. Навіть непоєднувані речі раптом стають одним цілим. ІТ-сфера і письменство – полярні явища, між якими важко вловити зв’язок. Хоча недарма кажуть, що математики за фахом гарно пишуть статті для газет: ідеальна структура, аргументація, поступове викладання думки.
Робота з мовами програмування вчить працювати із символами, деталями, мовою, стверджує Вікторія Амеліна. Програміст має певний алгоритм дій, за яким може створити робочий код. А письменник добирає персонажів, вказує на деталі, особливості характерів, щоби підвести читача до головного. 
“Найвідоміші люди – універсальні, – впевнена Вікторія Амеліна. – Технар –  друга, третя людина. Люди з технічною освітою випускають з поля зору історії, а гуманітарії не зважають на технічний аспект”. 
Юлія Мусаковська вважає, що середовище програмування і письменства зливаються в щось одне. І твори, і погляди на ІТ-розробки набувають ознак спорідненості між цими двома сферами. Крім того, ці дві професії можуть принести нову точку зору в кожне середовище.
Будь-яка індустрія, яка добре розвивається, у певний період часу потребує гуманітаріїв. Наталка Сняданко впевнена, що креативні люди зможуть розвинути конкретні технічні галузі. Так з’являється новий погляд на певні речі, нові розв’язання проблем. Тоді компанія стає успішнішою.

Можливо поєднати?

Петро Яценко своїм прикладом доводить: бути письменником і програмістом одночасно можна. Це потребує неабияких зусиль та ерудиції.
“Переміщатися між складними речами дуже важко. Я створив дві “капсули”: робота і письменство, – стверджує він. –  Коли я пишу, то виключаю мобільний зв’язок, інтернет. Пишу в громадському транспорті, під час поїздок у  потягах і так далі”.
Вікторія Амеліна має іншу думку щодо цього. Вона перейшла на півставки, щоби зосередитися на письменницькій роботі. Завершена історія може довго тримати автора: він знову і знову переживає її. І щойно це минає – з’являється жага до нових пригод та історій.
Наталка Сняданко: “Що ширшим є досвід прозаїка, то цікавіша його творчість”
“В ідеалі письменник має бути письменником на full-time, – переконана Вікторія Амеліна. –Для написання прози потрібно багато вичитувати і редагувати. Проза вимагає часу”.
Юлія Мусаковська пише вірші. Для неї написання прози – щось невідоме. Але й поетичні твори вимагають концентрації уваги на образах, деталях. Вміти вдало описати картину, переживання душі і вмістити це у кілька стовпців – теж мистецтво. 
“Відчуваю, що балансу не існує. Існує лише маятник, – веде далі Юлія Мусаковська. – Творча діяльність залежить загалом від навантаження. Є періоди, коли “вилітаю” на певний час. Це навіть рятує. Література – це свого роду психотерапія”.
Петро Яценко: “Коли я пишу, то виключаю мобільний зв’язок, інтернет”
Наталка Сняданко переконує, що можна і навіть потрібно поєднувати письменницьку діяльність із чимось іще. Сама ж авторка ніколи не була лише прозаїком і не зациклювалася на певному занятті. 
“Письменницька діяльність має бути відкритою, – запевняє Наталка Сняданко. – Що ширшим є досвід прозаїка, то цікавіша його творчість. Досвід ніколи не зайвий”.
Але найголовніше, наголошують письменники-програмісти, це бажання. Можна бути занятим лише однією справою і робити її довго. А можна здійснювати різноманітні завдання, не пов’язані між собою, і виконувати це професійно. Все залежить від самої людини, від її можливостей. 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.3474 / 4.4MB / SQL:{query_count}