Пейзаж як джерело натхнення

У Львівському палаці мистецтв відкрилася виставка пейзажу, яка зайвий раз підтвердила: збірні експозиції, об'єднані спільною темою, більш доцільні, аніж коли йдеться про загальні вернісажі "що Бог пішле". Виставка за участі як визнаних митців - Володимира Патика, Бориса Буряка, Петра Сипняка та інших, так і молоді наголосила - нові віяння, які є в сучасному мистецтві, простежуються й у жанрі "вітчизняного" пейзажу. 

У Львівському палаці мистецтв відкрилася виставка пейзажу, яка зайвий раз підтвердила: збірні експозиції, об'єднані спільною темою, більш доцільні, аніж коли йдеться про загальні вернісажі "що Бог пішле". Виставка за участі як визнаних митців - Володимира Патика, Бориса Буряка, Петра Сипняка та інших, так і молоді наголосила - нові віяння, які є в сучасному мистецтві, простежуються й у жанрі "вітчизняного" пейзажу. 

Виставку, про яку мова, організував інформаційно-мистецький центр "365". Властиво, за проекти на "пейзажну" тему цей очолюваний доктором мистецтвознавства Орестом Голубцем центр береться вже не вперше. І не вперше доходить висновку - такі проекти місту справді дуже потрібні. Адже є можливість побачити і реальні здобутки, і  "білі плями" або ж порожнечу.

"Як на мене, - коментував "Пошті" мистецтвознавець Андрій Дорош, - маємо сер­йозні проблеми із урбаністичним пейзажем - в експозиції він посідає тільки одну десяту. Тобто тенденція наразі незмінна: наші художники далі набираються натхнення у садочках та верболозах, а до міста, якщо й мають якісь почуття, то його все ж не чують. Погано це чи добре? Ще в 30-х роках ХХ століття Іван Крип'якевич говорив про потребу переходу до урбаністики, а віз і нині там. Тобто, вочевидь, урбаністика вимагала б від митця більшої праці голови, а йому цього не хочеться. Це засвідчує і ця виставка".

Натомість Орест Голубець (який є не лише чільником центру "365", а ще й куратором цього проекту) зауважив іншу не менш цікаву тенденцію - тема експозиції несподівано для нього дуже зацікавила художників-"абстракціоністів", які теж сьогодні презентують себе у її рамках.

Зрештою, розмови на тему жанру, його реалій та перспектив на основі цієї виставки тільки почалися. Орест Голубець зізнався, що є настійливі пропозиції продовжити цей проект  у формі "круглого столу", навіть конференції, а головне - зробити його традиційним як бієнале. Тобто такі виставки мали би відбуватися що два роки.

Цікаве й інше. У кабінеті директора коледжу декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша Василя Отковича народилася ідея провести конкурс серед студентів-учасників виставки, які мали завдання створити пейзаж саме оптимістично-позитивний, попри песимістичні мантри з телеекранів. Ідею відразу ж утілили в життя, підготувавши для переможців невеликі подарунки. А відтак найкращими визнані роботи Дмитра Паранича, Тетяни Кондратич, Тетяни Шепеть та Яніни Миронової (які навчаються нині хто в коледжі, а хто й у Львівській національній академії мистецтв). 

Інший (як вважають організатори) не менш вагомий  момент - спеціально на відкриття виставки, з ініціативи Василя Отковича, Національний музей у Львові випозичив зі своєї  виставки творів Івана Труша одне з визнаних полотен цього славетного пейзажиста. Адже спадкоємність поколінь - це те, без чого жоден розвиток не є можливим.

vystavka_1.jpg

vystavka_2.jpg

vystavka_22.jpg

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.8739 / 4.09MB / SQL:{query_count}