“Зерносховище”: те, про що мовчимо

25 і 26 квітня у Львові відбудуться прем’єрні покази вистави за однойменною п’єсою Наталії Ворожбит про Голодомор 1932-33 років

фото: Андрій Воронов
Дочекалися! Наступних вихідних – 25 і 26 квітня – о 18.00 у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва  відбудуться прем’єрні покази довгоочікуваної вистави “Зерно­сховище” за однойменною п’єсою драматурга і сценариста Наталії Ворожбит. 
Вперше її поставили в Королівському шекспірівському театрі у Лондоні (прем’єра відбулась наприкінці вересня 2009 року), на замовлення якого авторка, власне, й написала цей твір ще десять років тому. 
У Львові над втіленням “Зерносховища” працюють режисер-постановник Анд­рій Приходько, художник-сценограф Богдан Поліщук, хореограф Нінель Збєря, Світлана Корінькова (світло), Наталка Рибка-Пархоменко (спів), Володимир Стецькович (відеопроекції) і Сусанна Карпенко (консультант). Роботи їм вистачає, адже сама п’єса досить велика, об’ємна, у ній чимало дійових осіб (43!).
Кожна роль – навіть на одну-дві репліки – вимагає уваги й чимало праці, адже твір порушує непросту для кожного українця тему Голодомору 1932-33 років. Про це в нас досі мало говорять, не кажучи вже про те, аби показувати на театральній сцені. П’єса захоплює попри те, що морально важка. Неспроста ж режисер Королівського шекспірівського театру Майкл Бойд свого часу порівняв “Зерносховище” із “Королем Ліром” через його схожість із Шекспіровою трагікомедією: “Ми шукали історій, п’єс шекспірівського масштабу з лірикою, метафізикою і водночас грубістю шекспірівських творів”.

Наталії Ворожбит вдалося показати у п’єсі, як радянська влада з гарного українського села зробила за кілька років фактично цвинтар, з церкви – зерносховище, в якому загнивало зерно, поїдене мишами. Особ­ливо вражаючою в творі є сцена, коли голодуючих людей зганяють на центральну площу, вдягають, підмальовують і готують свою “постановку”, аби показати заїжджому журналістові з “Нью-Йорк таймс” Вольтеру Дюранте, що голод в Україні – вигадки. Для картинки активісти змушують напівживих селян співати і танцювати, навіть столи накривають перед сільрадою – лиш би продемонструвати гостеві, яка добра і щедра радянська влада. 
Хоча й, окрім цієї, чи не кожна сцена в п’єсі переповнена страшними реаліями тих років... Одразу помітно, що Наталії Ворожбит ця тема близька, вона її зачепила. “Для мене особисто Голодомор – це втрата родини. Мій дід вижив єдиний із одинадцяти дітей, – розповідає вона. – Я думаю про те, скільки в мене померло родичів і скільки їх могло бути без Голодомору. Який би це був сильний і великий рід”.
Майкл Бойд свого часу порівняв “Зерносховище” із “Королем Ліром”
У Королівському шекспірівському театрі в Лондоні п’єса йшла місяць і завжди збирала повний зал глядачів. Зі слів авторки, британці – ані актори, ані пересічні люди – не могли повірити в те, що ці страшні події відбувались в Україні не в середньовіччі, а в ХХ столітті! Найважче людям, з якими вона працювала над постановкою, було збагнути, чому українці не чинили ніякого спротиву, чому тоді не відбулося війни чи революції.
фото: Андрій Воронов
Львівська ж постановка “Зерносховища” – це спільний проект Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва і мистецької майстерні “Драбина”, що здійснюється за підтримки Міністерства культури України. Це перша театральна ко-продукція у Львові, покликана продемонструвати, що сучасний театр в Україні може реалізовувати себе і через співпрацю та чесне партнерство між державними інституціями і громадськими організаціями, митцями та кураторами; показати, що сучасні українські драматурги можуть писати добрі тексти, з ними можуть працювати сучасні українські режисери та художники і що це може бути цікаво сучасному українському глядачеві. 
А “Зерносховище” – один зі способів пам’ятати, розуміти та переосмислювати нашу історію. Попри хронологічну віддаленість сюжету п’єса порушує дуже актуальні питання: що ми про себе пам’ятаємо? Чи вміємо ми пам’ятати і хто нас має цього навчити, коли майже всі “наші” залишились у далекому 33-ому?..
Квитки на вистави коштують від 25 до 50 гривень. Їх можна придбати онлайн на ticketclub.com.ua, nashteatr.lviv.ua або в кав’ярні “Меделін” (пл. Коліївщини, 1).


Наталія Ворожбит – драматург і сценарист, представниця “нової драми” в Україні. Її п`єси втілюють на сценах Латвії, Росії, Великобританії, Польщі та США.
Закінчила Літературний інститут ім. М. Горького в Москві. Живе та працює у Києві. П`єсу “Зерносховище” написала на замовлення Королівського шекспірівського театру в Лондоні. Саме там її вперше поставили.

Андрій Приходько – режисер-постановник в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка, керівник Театрального цент­ру “Пасіка” при Києво-Могилянській академії, заслужений діяч мистецтв України. Закінчив Російську академію театрального мистецтва. Працював у московському театрі “Майстерня Петра Фоменка”. Львівському глядачеві відомий як режисер вистави “Лісова пісня” у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса.

Богдан Поліщук – художник-сценограф, засновник та видавець театрального журналу “Коза”. Закінчив Київську національну академію мистецтв та архітектури (кафедра сценографії та екранних мистецтв). Куратор і учасник низки виставок та творчих проектів у музеях і галереях України й за кордоном.
Як художник-постановник працював з Андрієм Приходьком над виставами “Лісова пісня” у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса та “Райськеє діло” в Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка (м. Київ).
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9367 / 4.41MB / SQL:{query_count}