Забавка, яку можемо втратити

“Пошта” побувала на майстер-класі з розмальовування яворівської іграшки в умільців, які вбирали ялинку для Ватикану

фото: архів Остапа Сойки і Оксани Когут
Якщо почати розмальовувати яворівську іграшку власноруч, мимоволі приходиш до розуміння: канон – це святе. 
Перед тим, як намалювати простенькі, здавалося б, листочки і завитки, попередньо списала півпачки паперу! Проте мені неймовірно пощастило, адже потрапила до майстрів, які відроджують яворівську забавку такою, якою її запам’ятало не одне покоління українців і навіть поляків. 
Остап Сойка з Івано-Франкового пам’ятає свою першу забавку, яка збереглася у нього донині. Згадує дитинство, а саме празник у сусідньому селі Страдч, де місцеві майстри лантухами виносили на продаж деркачі, пташки, гультяї (по-місцевому – індіани), візочки, тарахкальця і коники власного виробництва. Проте хенд-мейд відійшов у минуле, а його місце зайняли китайські іграшки… Ностальгія привела Остапа до серйозного хобі: разом із художницею Оксаною Когут він подався у експедицію селами Яворівщини, щоб встигнути перейняти досвід останніх забавкарів.
“Ось ці іграшки були зроблені в 50-их і 70-их роках, – демонструє раритети зі своєї колекції Остап Сойка. – На жаль, старіших не маємо. Найдавніша є в музеї Кракова. У Національному музеї всього вісім забавок, бо колекціонувати яворівські іграшки почали дуже пізно. Коли діти виростали – ці забавки просто кидали в піч”.
У 40-их роках такі іграшки ще можна було купити чи не на кожному ринку і церковному ярмарку
Богдан Лепкий свого часу писав, що перебуває в Яворові, де “понад 300 років займаються забавкарством”. Його розквіт припадає на XVIII ст. А вже у XIX ст. в Яворові цим ремеслом займалося тільки 86 сімей. У 40-их роках такі іграшки ще можна було купити чи не на кожному ринку і церковному ярмарку, про що свідчать світлини з колекції Остапа і Оксани. “Польські мистецтвознавці стверджують, що “польська людова забавка” належить їм. Наші друзі були на виставці в Польщі, і там кажуть, що осередок забавкарства в Ліжайську був створений вихідцем з Яворова. То хто кого навчив? Наші умільці доходили до Відня – про це свідчать зібрані майстрами світлини”, – переконує сучасний забавкар.

фото: архів Остапа Сойки і Оксани Когут
Ще на одному старовинному фото довго не могли ідентифікувати вулицю, де майстер продавав свій крам. Нарешті впізнали вулицю в Кракові. Світлина датована 1943 роком. Триває війна, а забавкарі працюють… На ще одній світлині чоловік, підписаний як “невідомий”, сидить за столярним верстатом зі шматком деревини, яка невдовзі стане іграшкою. З’ясувалося, що це Василь Гдуля, який у 30-их роках був організатором артільного виробництва. В майстрів купували забавки за мінімальну ціну, що не сприяло розвиткові промислу. Гдуля намагався організувати збут без посередників, але його спроби виявилися марними.
“Промисел би не пропав, якби майстер мав з нього зиск. Якщо уривається заробіток, то він шукає те, що приносить гроші. Зараз маємо розрив поколінь. У Польщі спілка майстрів закуповує готові вироби, щоправда, критерієм слугує приналежність до народної традиції, магазини не оподатковуються. Ми ж працюємо на голому ентузіазмі”, – веде далі Остап.
Яворівська іграшка є твором примітивного народного мистецтва з чітко прописаними канонами
У Хорватії такий промисел охороняється ЮНЕСКО. Люди працюють у заповіднику, як і сто років тому. “Івано-Франкове теж належить до біосферного резервату, але тільки на папері”, – пояснює Оксана Когут.

фото: архів Остапа Сойки і Оксани Когут
Остапові та Оксані часто доводиться чути від старшого покоління, що їхні іграшки нічим не відрізняються від колишніх. Чимало авторів, намагаючись зберегти автентичну яворівську забавку, часто заходили надто далеко. Забули, що яворівська іграшка є твором примітивного народного мистецтва з чітко прописаними канонами. Якщо майстер надміру намагається вдосконалити форму, розпис чи кольорову гаму, витвір перетворюється на просту дерев’яну забавку. Буває, що іграшку розмальовують навіть маркерами. “Будь-яка забавка має право на існування. Але те, що вона зроблена в Яворові, ще не значить, що це яворівська іграшка”, – веде далі Оксана. 
З інтернету можна дізнатися, що червоний колір означає ягоди, жовтий – сонечко, зелений – травичку, а синій – водичку. “Дехто з майстрів запустив тлумачення “глибоких смислів”, і журналісти це підхопили”, – запевняє Остап. – Усе значно простіше. Ці фарби легкодоступні через рослинне походження. Їх виготовляли переважно з того, що росло під ногами: жовту фарбу отримували з ягід, які називають “шатлак”, зелену – з листя рослини, на яку на Яворівщині кажуть “лабас”. Якщо вони й мали глибокий сакральний зміст, то він уже втрачений”. 
Осику також вважають оберегом. Але, зі слів Остапа, думки розходяться: хтось каже, що це оберіг, а хтось – що прокляте дерево. Осика не годиться ні на дошки, ні на дрова, тому це фактично дармовий матеріал. Іграшку робили з колотої осики або липи, бо це м’яка порода”, – каже Остап. “Ми хочемо, щоб був якийсь прихований смисл, але його в іграшці просто нема. Може, й до церкви не йти, бо осика оберігає?.. Якщо якась містика була, то точно не 200-300 років тому. Старші майстри дивуються, коли чують про сакральний зміст іграшки”, – висловлює свою думку Оксана.
Двісті янголів, зроблених за мотивами яворівської іграшки, у 2011-ому прикрасили головну ялинку Ватикану
Дерев’яна пташка їде по підлозі, махаючи крильми. В цій нехитрій забавці – 16 кріплень з дроту, що з’єднують окремі елементи. Їх Остап робить вручну, як це було колись. І то ще один доказ автентичності. Інші майстри за таких пташок не беруться. “Механіка іграшки всюди однакова, просто малюнки різні. В Японії, Німеччині взагалі не розмальовували забавок, мальована іграшка – тільки у Хорватії і в нас, – пояснює Оксана. – Всі її елементи пласкі. Крила пташки, коник чи людські фігурки, вирізьблені в профіль, ніби завмерли у русі. Деякі майстри почали використовувати об’ємні забавки. Звичайно, такою іграшкою можна бавитися, але вона вже авторська, не яворівська!”

фото: архів Остапа Сойки і Оксани Когут
Яворівська має свій, так би мовити, канонічний розпис, основним елементом якого є листочок. Дослідниця Раїса Чугай з Музею етнографії назвала його “вербівка”, а Оксана Когут називає такий візерунок “листочки”. Як називали його яворівські майстри – невідомо. 
Щоб навчитися правильно розмальовувати іграшки, художниці Оксані Когут знадобився не один альбом. “Це робиться одним порухом руки, – поправляє мою тремтячу руку майстриня. – Новачки спочатку малюють контури, а вже потім замальовують тло. Така техніка неправильна! Колись народні умільці часто навіть пензля доброго не мали – розмальовували забавку голівкою цвяха”.
Сучасні часто додають вигадані елементи чи змішують непритаманні яворівській іграшці кольори. Червоні з чорним, сині з фіолетовим листочки виглядають гарно, але яворівські іграшки так не розмальовували! Виключно червоним, зеленим і жовтим!
Остап і Оксана нікому не відмовляють у майстер-класах – ні дітям, ні бабусям-дідусям, які вирішили згадати дитинство і взяли до рук пензля
“Якщо сьогодні не зберегти автентичного розпису, то матимемо те, що й з петриківським, – розмірковує художниця. – З традиційного розпису стін хати він став академічно досконалим. Теперішня “петриківка” суттєво відрізняється від автентичної”. На думку Оксани, малюнки на іграшках не з’явилися просто так, їх прототипом був розпис скринь – на них такі ж листочки, “колка”. Кілька зразків таких скринь Оксані з Остапом вдалося віднайти. Зараз Оксана студіює малюнки, зображені на них.  

фото: архів Остапа Сойки і Оксани Когут
Проте сучасні забавкарі шукають по всій Яворівщині не лише скрині, а й майстрів. Ще двоє, “останніх із могікан”, вдалося знайти – Ольгу Логін та Євгена Ференца. “Хотіли б буклет про них видати, фільм зняти, бо ж  невідомо, скільки їм Бог відміряв... Науковці були в Яворові всього лиш раз. Та й ми трохи запізно почали вивчати яворівську забавку, тож мало кого застали”, – каже Остап.
Остап і Оксана нікому не відмовляють у майстер-класах – ні дітям, ні бабусям-дідусям, які вирішили згадати дитинство і взяли до рук пензля. До речі, в Польщі на їх майстер-класи записуються за півроку наперед! Велику популярність мають ялинкові прикраси, розмальовані як іграшки. Двісті янголів, зроблених за мотивами яворівської іграшки, у 2011-ому прикрасили головну ялинку Ватикану. А цього року одна з церков Червонограда замовила в майстрів ялинку з яворівськими іграшками.
“Пропозиція виготовлення іграшок для ялинки Ватикану з різних причин надійшла пізно, Львівська міськрада дала нам мало часу, – пояснює Оксана. – Заледве встигли. Робили прикраси і для головної ялинки Львова – за два тижні виготовили двісті. Щоправда, спали по три-чотири години на добу. Є наші іграшки і в музеї Хорватії”. 
До речі, з іграшкової скрипки Остапа Сойки можна видобути справжню мелодію – організатор фестивалю в Коломиї зіграв на ній коломийку. А я за дві години встигла розмалювати тільки качечку.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8202 / 4.21MB / SQL:{query_count}