“Наша мета – отримати країну, в якій януковичі, азарови і тітушки неможливі”

У петиції “Завдання 5/12”, яку підписали вже кілька тисяч українців, вказані основні вимоги учасників Євромайдану до опозиції

Шановні опозиційні політики! Ми, учасники Євромайдану, звертаємося до вас. Цей Майдан не такий, як у 2004 році. Ми подорослішали. Нам не потрібні месії, ми бачимо в політиках лише ефективні інструменти, якими можемо змінити цю країну. 
Ми дорослі прагматичні люди. Попри всю нашу ненависть до Януковича наша мета – не отримати його голову на тарілці, а отримати країну, в якій януковичі, азарови і тітушки неможливі. Ми добре усвідомлюємо, що силовий розвиток подій на руку одній стороні – Кремлю. Ми багато в чому не задоволені вашими діями, особливо неконсолідованістю зусиль та відсутністю чіткої програми реформ. Але так само ми усвідомлюємо, що інших опозиційних політиків у нас нема. 
Ми вийшли на цей Майдан на власне бажання, тому що влада перейшла всі межі. Ми повністю підтримуємо ваші вимоги про відставку уряду Азарова та покарання усіх без винятку винних у застосуванні насильства до мирних демонстрантів. Але цього плану замало. Саме тому вважаємо за необхідне поставити перед вами наступні завдання, реалістичні, без гучних і красивих слів, виконання яких дозволить вам нарешті стати ефективними інструментами реалізації змін у державі.
Серед найперших до виконання завдань бачимо такі:
– звільнення політ­в’язнів, протиправно утримуваних під вартою після подій на Банковій 1 грудня 2013 року;
– виведення спецпризначенців з вулиць Києва та інших міст України і повне припинення насильства щодо мирних демонстрантів;
– домовленості про гарантії незастосування репресій до учасників демонстрацій.
Ми чекаємо, що опозиція не буде входити в жодний переговорний процес, доки не будуть виконані ці три умови. Після їх виконання ми чекаємо, що ви у правовому полі доб’єтеся наступного:
– Президент буде позбавлений диктаторських повноважень завдяки відновленню Конституційної реформи 2004 року;
– буде підписана Угода про асоціацію з ЄС;
– будуть прийняті нові закони про вибори і про люстрацію – перш за все в судах, правоохоронних та силових структурах.
Від вас самих, а не від переговорів із владою, ми, як ваші виборці, чекаємо лише двох речей – консолідації та чіткого представлення команди з визначеними функціями і представлення чіткого плану реформ на перший рік вашої діяльності при владі.
У виконанні всіх цих завдань зобов’язуємося допомагати вам усіма способами, доступними громадянському суспільству.
Співавторами і першими, хто підписав звернення, стали: Юрій Андрухович, Олександр Бойченко, Андрій Бондар, Володимир В’ятрович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Ірена Карпа, Іван Леньо, Юрій Макаров, Антін Мухарський, Сашко Положинський, Тарас Прохасько, Олександр Ройтбурд, Каша Сальцова, Роман Скрипін, Ірина Славінська
Юрій Андрухович, письменник, поет, перекладач, есеїст: 
– Роль митців стає помітніша в такі моменти. У людей виникає потреба говорити і думати про щось важливе. Вони виходять за свої щоденні побутові межі. Це додає нових вимірів, робить явище багатоплановим. Розбиває банальну версію про те, що це всього лиш боротьба за владу. Ця революція – значно більше, це боротьба за людське в людині. Найбільшим здобутком була б інша країна, але це не станеться так скоро. Тому революція – це робота, щоб до цієї країни колись дійти.
Оксана Забужко, письменниця, поетеса:
– Те, що відбувається в Києві, найбільш схоже на незабутній ГКЧП. І найцікавіше питання сьогодні – якщо це ГКЧП, то яка роль Горбачова у Форосі?
Події минулої неділі біля президентської Адміністрації, коли хтось намагався штурмувати будівлю за допомогою бульдозера, провокуючи застосування сили, абсолютно однозначно є спецоперацією, і зараз можна тільки сперечатися, хто конкретно був її виконавцем. Але те, що це “ефесбешна” стилістика, не викликає сумнівів.
Євромайдан – це обличчя молодої проєвропейськи налаштованої України. Так, це було все дуже красиво, яскраво, весело, і всі це бачили. Але сьогодні на площі є вже інші, дуже різні люди. Нам буде важко, нам буде дійсно важко цими найближчими днями, а можливо, тижнями.
Віталій і Дмитро Капранови, письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі: 
– Разом із друзями-письменниками дві години читали людям на Майдані біля Лядських воріт. Почувалися кобзарями в гайдамацькому таборі. Висновок – це теж потрібно, не менше, ніж велика сцена. Слабкий голос української культури люди все-таки чують, і може, саме тому тотально не перетворилися на “беркут-тітушок”.
Маємо також певні думки щодо того, як зняти протистояння між політиками і громадськістю на майдані. Бо в кожної сторони є свої переваги і недоліки, але перемога потрібна усім. Отож, вважаємо, потрібно:
– створити вищий спільний орган управління з представників обох сторін  для ухвалення спільних рішень, повноважного представництва на переговорах і взаємного контролю;
– зрозуміти, що оперативних штабів буде кілька, тож налагодити координацію між ними і навчитися підкріпляти ефективні дії не свого штабу власними кадрами і ресурсами;
– привести усі стратегічні плани до спільного знаменника, який спирається на спільне стратегічне бачення сторін;
– не ділити шкуру ще не вбитого ведмедя – відкласти політичну конкуренцію до позачергових виборів.
Оксана Лущевська, українська дитяча письменниця, поетеса (живе у США):
– За останні роки ніщо так не об’єднало українців, як Євромайдан. Це процес великої зміни. Вона принесе нові відповідальності й зрушення, але Євромайдан – це свідчення: ми готові. Усі мої дорогі друзі та близькі на Євромайдані. І моє серце, мій дух  з ними. Тут, у США, серця багатьох людей б’ються в унісон із серцем Євромайдану. Ми допомагаємо усім, чим можемо, з такої відстані. Це і переклади, і мітинги, і петиції, і поширення інформації, і пересилання коштів… 
Родина мого чоловіка живе в Білорусії. Хвилину тому вони просили передати всім-всім українцям: “Мы восторгаемся до слёз! Мы всей душой с вами. Только с вами у нас появится надежда…” Це слова простих людей, які щодня стежать за подіями, вишукуючи інформацію поза дозволеним “білоруським” інтернет-простором. Вони тривожаться за наших людей на Євромайдані, які не ляжуть спати, доки не пересвідчаться, що на ньому відносно спокійно, які кидаються читати новини про Євромайдан щойно прокинувшись. Півсвіту нині живе з Євромайданом попри всі-всі дистанції. З кипінням у серці. З любов’ю…
За матеріалами Radiosvoboda.org, Gazeta.ua, Facebook
Звернення до молодих
Звертаюся саме до вас, хлопців і дівчат, приблизних ровесників нашої Незалежності. До молодих людей, чиє активне життя тільки починається. І буде пов’язане з цією країною. Більшість з вас тут буде жити, працювати, створювати сім’ї, будувати своє майбутнє.
Останні події, які умовно можна об’єднати словом “Євромайдан”, спонукають мене поговорити з вами максимально відверто. Так, як говорять з близькими друзями, віч-на-віч. Називаючи речі своїми іменами. Розуміючи: дещо з почутого може комусь і не сподобатися. Побачивши те, що сталося в суботу, 30 листопада, на Майдані, я написав емоційного листа жителям півдня і сходу України. Писав його, стримуючи сльози. І отримав реакцію на свій лист – багато хто почав наводити аргументи за і проти вступу в Євросоюз...
Я сидів і думав... До чого тут узагалі Євросоюз? Невже ви думаєте, що не написав би такого ж листа, якби силою розігнали Майдан, що стояв за вступ до МС з Росією? Невже думаєте, що можу розділяти студентів, побитих кийками “Беркуту”, на своїх і чужих? Невже вірите, що зміг би мовчати, коли б до в’язниці кинули мирних мітингувальників, які вийшли до Адміністрації Президента, що мав би інше прізвище або інші політичні погляди?
Не ваше покоління стало солдатами у цьому абсурдному протистоянні. Генерали від політики зробили “гарматним м’ясом” покоління ваших батьків і дідів. Розділяючи і володарюючи відповідно до відомого принципу. Українська чи російська? УПА чи Червона армія? Голодомор?  Тепер черга нової теми: ЄС чи Митний союз? Але ж найбільше від цієї “війни” страждаєте ви, молоді люди.
Поки ваші батьки в кухонних розмовах нападають одне на одного, ваших ровесників б’ють палицями на вулицях. Б’ють і кидають до в’язниць, не розбираючи, звідки вони і якою мовою говорять. Тих, хто віддає накази, не цікавить, звідки ви і за кого голосували. Ви для них – так, використаний матеріал. Матеріал для цементування нелюдських законів. Поки шахтарі з Червонограда й Донецька сперечаються, хто з них більше годує країну, чиновники без переконань і з гербом у вигляді грошових знаків успішно обкрадають і перших, і других. А щойно напруга спадає – кидають нову кістку погризтися.
Невже ви справді будете вестися на це? Я В ЦЕ НЕ ВІРЮ! Хіба не ви завтра визначатимете долю України? Ви, і тільки ви. Більше нема кому. Я не знаю, що би роз’єднувало вас сьогодні, – тих, хто народився в Україні, і тих, хто абсолютно природно відчуває цю землю Батьківщиною незалежно від місця народження.
У вас одна Батьківщина – Україна! Ви просто не маєте іншої. Ні в минулому, як ваші діди і батьки, що живуть спогадами та ностальгією. Ні в майбутньому, як “ваші” політики, котрі тільки й думають, як би вивезти звідси своїх дітей. Не дайте політикам розвести вас! Не дайте кухонним розмовам батьків розсварити вас! Не дайте підступним міфам жадібно їсти ваші молоді душі!
Я бачив ваші очі! В кожному місті України. Вони яскраві та щирі! Ваша енергія – це те, що об’єднує нас по-справжньому! Візьміть відповідальність на себе просто зараз – і ви перетворите цю землю на діамант. Безмежно твердий і невимовно сяючий.
В ЦЕ Я ВІРЮ! Тільки не мовчіть, заради Бога, не мовчіть!
Святослав Вакарчук
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
5.4197 / 4.45MB / SQL:{query_count}