Убивча самотність на львівській сцені

На сцені Львівської опери минулого понеділка видатних артистів Росії Лію Ахеджакову та Михайла Жигалова, які привезли до нашого міста визнану світом виставу "Перський бузок", львів'яни "роз­стріляли" безконечними телефонними дзвінками, голосними розмовами, недоречним реготом та гучним трасканням дверима.

 axijakova.jpg

На сцені Львівської опери минулого понеділка видатних артистів Росії Лію Ахеджакову та Михайла Жигалова, які привезли до нашого міста визнану світом виставу "Перський бузок", львів'яни "роз­стріляли" безконечними телефонними дзвінками, голосними розмовами, недоречним реготом та гучним трасканням дверима.

"Так помирають на сцені", - сказала по закінченні вистави, вийшовши на обов'язковий поклон, зневажена Лія Ахеджакова. І продовжила: "Це вперше у моєму житті. Та ще й щоб таке трапилось у Львові - європейському місті, яке страшенно шаную і люблю. Якщо ви не хотіли дивитися виставу, не треба було. Але хіба так поводяться у театральному залі? Артист завжди одинокий. Але сьогодні наша самотність була жахлива..."

Саме на такій ганебній для міста ноті завершилось святкування у Львівській опері 10-річ­чя кондитерської фабрики "Світоч" у складі "Nestle", з нагоди якого керівництво "Nestle" вирішило зробити воістину королівський дарунок - скористатися запланованим приїздом до нашого міста знаменитих артистів і подарувати своїм працівникам можливість на власні очі побачити їхню справді талановиту акторську гру на сцені. Побачити безплатно, бо, до слова, ціни на можливість вдихнути чар  "Перського бузку" днем пізніше для всіх охочих коливалися в межах кількасот гривень.

Однак цього подарунка не оцінили. Виглядало на те, що для більшості працівників "Світоча" набагато важливішими були "халявні" фужери шампанського та цукерки у холі, а ще - золоті відзнаки, що їх отримали 667 працівників фабрики, які віддано пропрацювали в компанії не менше десяти років. Вистава "Перський бузок", написана спеціально для народної артистки Росії, актриси московського театру "Соврємєннік" драматургом Миколою Колядою, про люд­ську самотність, біль, прагнення звичайного людського щастя, була сприйнята захмелілим залом радше як клоунада, а не щось інше. Хоча клоунади на сцені не було і близько. Тим, хто, незважаючи на шум, намагався вникнути у дійство, хо­тілося плакати, а зал сміявся.

Улюблениця мільйонів телеглядачів за фільмами "Іронія долі", "Службовий роман", "Старі шкапи" та інших, Лія Ахеджакова того вечора залишила подаровані їй квіти на сцені. Будучи насправді глибоко драматичною актрисою, яка, за власним її зізнанням з нагоди свого 70-ліття (яке відсвяткувала цього року), усе своє життя втікала від образу "доброй, придурковатой, смєшной обєзьянки", Лія Ахеджакова зачинилася у гримерній і на самоті переживала цей свій гастрольний вечір. Маючи дуже нелегке життя - і професійне й, особисте, вона доповнила його ще й цим дуже неприємним спогадом з "європейського" Львова. А ті поодинокі львів'яни, які спробували пройти за куліси, аби особисто вибачитися за земляків і просити  у неї прощення, "зеленого" світла на це не дістали: нам сказали - актриса зараз нікого не прийме, у гримерній вона, швидше за все, гамує сльози. Вибачте, Ліє Меджидівно, таке невігластво - ці люди не знають, що чинять!

Адже, судячи з коментарів у фойє, більшість так і не зрозуміла, що сталося. І це справді страшно. Бо Львів - це не тільки обличчя, зазвичай, одні й ті ж на всіх театральних та концертних прем'єрах. А Львів - це і ті, кого випадок зібрав того вечора в театральному залі. І найстрашніше, що, вочевидь, це і є, попри усі ілюзії, реальний зріз спільноти нашого сучасного міста... 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6373 / 4.09MB / SQL:{query_count}