На жаль, українських письменників усе ще дуже мало

Ріта Кіндлерова, перекладачка української літератури, про першу антологію сучасної української літератури в Чехії

Ріта Кіндлерова, перекладачка української літератури, про першу антологію сучасної української літератури в Чехії

Переклади української літератури іноземними мовами - усе ще справа досить нова. Якщо раніше такі переклади були ділом кількох ентузіастів і розповсюджувалися лише серед української діаспори та уні­верситетської публіки, то тепер текстами з України все частіше цікавляться великі закордонні видавництва. І українська література поволі стає повноцінною частиною світової, саме так її сприймають читачі. Але зацікавити видавництво доволі непросто, і тут роль культурних посередників беруть на себе перекладачі, внесок яких у популяризацію української культури за кордоном важко переоцінити. Однією з таких осіб є Ріта Кіндлерова, яка вже багато років намагається створити у Чехії моду на Україну.

- Як Ви почали перекладати з української мови - коли це сталося і як виникла ідея?

- Почала в університеті, коли вивчала новогрецьку й українську філологію. Намагалася показувати викладачам, але вони не сприймали мої переклади. Я починала з поезії, а її дуже важко перекладати, ну і викладачам не подобалось, що я не дотримуюсь традиційного слов'янського силабо-тонічного вірша. Тоді мене захопив Антонич, про якого я довідалася на семінарі Юрія Коваліва у Києві. Це був дивний семінар - я, один китаєць, дві росіянки і жодного українця, хоча це було в рамках нормального філологічного навчання для усіх славістів. Це було десь у середині 90-х рр. І тоді ж я почала перекладати Антонича на новогрецьку, бо його вірші сподобались нашому грецькому лекторові. Відтоді часто перекладаю українську та чеську поезії на новогрецьку, грекам це подобається, й вони мої переклади друкують. Ще до кінця року в одному літературному журналі в Афінах вийдуть мої переклади Оксани Забужко та кількох чеських поетів ХХ ст., серед них Ян Скацел, Ян Заграднічек.

- А не страшно перекладати на іноземну мову? Тим більше поезію? Не боїтеся, що Вас звинуватять в аматорстві, непрофесійності?

- Завжди боюся, коли щось перекладаю, але, наприклад, ніколи б собі не дозволила перекладати на українську, бо це занадто важко. А до того ж я читала "Швейка" в геніальному українському перекладі і ніколи не наважилася б порівнювати себе з Лукашем. Українська мова дуже важка, для мене набагато складніша, ніж новогрецька. І ще думаю, що в мене до чогось є хист, а до чогось немає, тож краще нехай це зробить хтось інший.

- А як відбувся перехід від віршів до прози?

- Перекладала для себе та друзів. А надрукувала перший переклад тільки у 2001 р. Це був роман "Польові дослідження" Оксани Забужко. У Чехії ніхто не хотів видавати української літератури, майже всі вважали її частиною російської і дуже дивувалися, що існує якась своєрідна і цікава українська література. Роками намагалася пояснити нашим видавцям, чому потрібно перекладати сучасну українську літературу, але марно. Врешті сама втратила надію на успіх, але тут вдалося переконати першу видавчиню, і відтоді чеські видавці мені довіряють. Для репутації української літератури було дуже корисно, що першою книгою після 12-річної перерви стали саме "Польові дослідження", бо цей роман став справді популярним, і тепер, якщо якийсь чеський інтелектуал не читав цю книгу, то його вважають культурним ігнорантом.

- А як ставляться до української літератури зараз?

- Мені здається, що настав час, коли люди перенасичені західною літературою і хотіли б почитати нарешті щось інше, а колишні негативні стереотипи щодо всього східного поволі зникають. На жаль, українських письменників усе ще дуже мало, а яскравих - ще менше. Українська держава нічого не робить для промоції власної літератури у світі. Наприклад, коли я укладала антологію "Експрес Україна", зверталася до всіх письменників, щоб вони надіслали актуальні твори, але відгукнулось лише кілька, і я вдячна їм за допомогу. Перед­усім Оксані Забужко. Зате тепер, коли антологію вже укладено, то дехто має претензії, чому обрали той твір, а не інший. Хоча свого часу могли б вплинути на вибір. З багатьма українськими літераторами дуже складно підтримувати зв'язок, скажімо, через листування.

-  Розкажіть трохи про працю над антологією. Чого очікуєте від виходу цієї книги?

- Роботи над книгою було страшенно багато, насамперед через те, що не було від чого відштовхнутися. Антологій сучасних авторів в Україні не бракує, але немає укладених, згідно з певною концепцією. А допомоги від самих авторів, як уже згадувала, дочекатися було годі. Я перечитала страшенно багато текстів, із яких треба було вибирати. Часто голосно матюкалася або сміялась чи плакала. Моє помешкання завалене текстами українських письменників. А працювати над ними доводилося вечорами, ночами, вихідними, адже, крім перекладів, у мене є звичайна щоденна робота. Але я мала якусь внутрішню певність, знала, що книга просто буде і все. Мені хотілося б, щоб завдяки цій книзі чехи дізнались більше про українську культуру і щоб видавці в інших країнах теж видавали подібні антології.

- Чи плануєте промоцію книги? Де саме - в Чехії, в Україні, як це виглядатиме?

- Перша презентація буде вже того ж дня, коли книгу привезуть із друкарні. У Брно, в університеті, відбудеться конференція україністів, і саме вони отримають перші примірники. Готуюсь до презентації у Празі, у Слов'янській бібліотеці, в Оломоуці. Планую і комерційні презентації у кав'ярнях. Чеські видавці, як правило, інвестують у промоцію, тож я сподіваюся, відгуків у пресі не бракуватиме.

- Які українські книги на сьогодні вийшли у чеських перекладах?

- У моїх перекладах "Польові дослідження" та "Сестро, сестро" Оксани Забужко, "Легенди Львова" Винничука та українські народні казки. Томаш Вашут переклав "Рекреації" Андруховича. Виходили невеличкі поетичні книги Маланюка, Мідянки та ін., але вони доходили лише до вузького кола зацікавлених. Антологія "Експрес Україна" має стати першою масштабною презентацією чеському читачеві сучасної української прози.

- Українську літературу протягом останніх кількох років почали частіше перекладати за кордоном. У деяких країнах, наприклад Польщі, навіть говорять про щось на зразок моди на Україну. Чи припускаєте можливість чогось схожого у Чехії?

- На разі нічого такого не існує. У Чехії живе багато українців, але масове заробітчанство 90-х рр. створило не найкращу базу для чесько-українських відносин. Заробітчан і далі немало, але зараз ставлення чехів до українців змінилося у позитивний бік. Але проблемою і далі залишається те, що чехи майже нічого не знають про українську культуру. Якби інформації було більше, і ставлення було б кращим. Книги у Чехії, на щастя, все ще відіграють дуже важливу роль для будь-якої соціальної групи, тож через промоцію української культури можна багато досягти. Але ця промоція не повинна бути такою недолугою, як її, скажімо, намагається робити українське посольство у Чехії, коли ходять плакати перед бюстом Шевченка над долею неньки України. На посольські вечірки з борщем і варениками не ходять уже навіть україністи, не кажучи вже про чехів. Якщо не вистачає грошей на нормальні заходи, то краще обмежувалися б просто тим, що привозили б книги, фільми, картини. З цього було б більше користі, і принаймні не виставляли б себе на посміховисько, як це роблять зараз.

- Що, крім промоції, з українського боку потрібно, на Вашу думку, щоб зацікавити чехів Україною?

- Більше акцій для широкої публіки. Як це робить, наприклад, львівська співачка Мар'яна Садовська, яка майже щороку виступає у Празі і вчить співати українських пісень, і робить це з ентузіазмом. Українська культура має дуже багато цікавого, що варто показати світові. Але робити це потрібно спрямовано і терпляче, не сподіватися на миттєвий результат. Потрібно, аби зав'язувалися контакти між людьми культури в різних країнах, виникали спільні проекти, існувало постійне спілкування.

- В Україні почали з'являтися перші фундації, які фінансово підтримують переклади української літератури за кордоном. Чи існують схожі фундації в Чехії і чи знаєте Ви приклади вдалої співпраці в Україні? Адже з чеської перекладається українською вкрай мало. У чому, на Ваш погляд, причина?

- Чеське міністерство культури має програми підтримки перекладів чеської літератури іншими мовами. Я вже не раз намагалася намовити українських видавців перекласти, скажімо, Мілоша Урбана, але спілкуватися з ними ще важче, ніж із літераторами, тож махнула рукою.

- Які теми, на Вашу думку, є спільними у сучасній українській та чеській літературі, а які - притаманними лише котрійсь одній? Від чого це залежить?

- В українській літературі мені найбільше подобаються сучасні письменниці. Дуже тішить, що їх стає все більше. Трохи бракує наразі іронії та гумору в текстах. А про сучасну чеську літературу знаю, на жаль, менше, ніж про українську, за якою постійно стежу.

- Яка аудиторія читає перекладені Вами тексти - це лише люди українського походження чи є також просто цікаві?

- Звичайно, що насамперед просто цікаві. Оксана Забужко, наприклад, казала, що після виходу "Польових досліджень" отримувала листи з Чехії, часто від звичайних жінок, далеких від літератури.

- На якому рівні викладається україністика в університетах? Фахові перекладачі української літератури - це поодинокі винятки чи є можливість здобути цей фах в університеті?

- Перекладацтво як фах існує тільки у Празькому університеті, є вибір із п'яти іноземних мов, української серед них немає. Україністику можна студіювати у Празі, Брно та Оломоуці, але найкраще є у Брно, де навчалась і я. Не знаю, чи варто вчитися перекладати, адже це мистецтво, як, скажімо, музика і навчити цього важко. Важливішим за знання мови оригіналу, як на мене, є знання мови, на яку перекладаєш.

- Як виглядає українська преса в Чехії?

- Я не маю контакту з тутешньою українською пресою. Потрібну інформацію шукаю в Інтернеті. А культурних подій відбувається так мало, що це не надто складно.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9150 / 4.18MB / SQL:{query_count}