Філософія джазового серця

Ніно Катамадзе, грузинська співачка, про змагання із любові, кольори скрипки та музику для свого маленького сина

Ніно Катамадзе, грузинська співачка, про змагання із любові, кольори скрипки та музику для свого маленького сина

aaaa.jpg

Сьогодні на сцені Львів­ської опери відбудеться вже традиційний, а водночас довгоочікуваний концерт. Традиційний, тому що львів'яни вже потрохи звикли до концертів грузинської джазової зірки Ніно Катамадзе, що його наприкінці року організовує продюсерська компанія "ДікАрт". Але завжди чекають на ці концерти із особливим нетерпінням...

- До Львова Ви приїжджаєте вже третій рік поспіль. Та в нашому місті був ще дебют, про який сьогодні вже мало хто пригадує...

- Так, я вперше виступала у Львові, коли мені було шість чи сім років... Дуже добре пам'ятаю, що це був великий відкритий зал-амфітеатр.

Пам'ятаю людей, які прийшли на концерт. Пам'ятаю, які в мене були зачіска і сукня і що співала біля рояля. А ще музей, який відвідала, - там були національні костюми, ескізи...

- Мабуть, це був музей етнографії. А ще Вас тут назвали "маленькою феєю..."

- Так, було літо, світило сонце, і я була вбрана в таку ніжно-бузкову сукню...

- Львівська публіка, яку часто називають "складною" та "холодною", таки й досі щиро Вас любить... Відчуваєте це на своїх концертах?

- Та я просто не маю права відповідати їй чимось іншим, окрім любові! Це буде просто невдячністю до глядача. Я ж не можу ось так собі використовувати музику: до зустрічі з музикою потрібно готуватися. І ця зустріч повинна бути святом і для мене, і для всіх інших людей. Львівський глядач дуже теплий, щирий, тому я невипадково на кожному концерті "бігаю" залом - хочу кожному зазирнути в очі, торкнутися. Це просто диво! Приємно, що у Львові мене впізнають на вулиці, в крамницях.

- Під час останніх подій у Грузії дуже багато львів'ян виявляли свою солідарність із Вашим народом. Хтось вивішував на балконі грузинський прапор, а хтось просто слухав пісні Ніно Катамадзе...

- Для мене це дуже болюча тема: я знаю людей, цілі родини, які постраждали у війні. Зрештою, сама була серед тих подій, тому що не могла залишити свою сім'ю - коханого чоловіка (він лікар) та маленького сина. Частина моєї рідні залишилася у зовсім іншому місті. Чому, коли дипломатам бракує слів, потрібно обов'язково пускати в хід зброю? Для чого вбивати? Це для мене залишається незбагненним. Уявіть собі, що у світі в любов вкладали б стільки, скільки сьогодні вкладають у зброю?! Та ми б усі з крилами ходили! Й усі б влаштовували змагання із любові - хто краще вміє малювати, а хто співати... Бо зараз такий час - чи телевізор увімкнеш, чи радіо, чи газету відкриєш - всюди говорять тільки про вбивства. Створюється враження, що смерть є найголовнішою реальністю. Пріоритетом, який ми самі ство­рили і до якого, на жаль, уже звикли. Ми не повинні сьогодні думати про те, як вижити, - ми повинні створювати свої позитивні історії: співати, малювати, народжувати дітей, годувати. А політики повинні думати, як забезпечити нам таке життя. Просто кожен повинен займатися своєю справою. А думки про те, як вижити завтра, - це негативна історія.

Найстрашнішим для мене в недавніх подіях було те, що православні виступили проти православних. Значить, я вже померла? Значить, мені після цього потрібно починати жити заново? Шукати набагато більше нових життєвих сил - щоб до всіх встигнути зі своїми піснями!  І співати лише про те, що любов важливіша за війну. Що будь-яка творчість повинна служити добру. Що потрібно бути поряд. Як сказав один преподобний - для того, щоб знайти всередині себе щось світле, потрібно пройти крізь темний коридор і знайти ті двері, відчинивши які, побачиш світло.

- У Вашій творчості вже був "чорний" альбом, "білий" альбом, а тепер - "блакитний"... (Ніно Катамадзе виступає у Львові в межах свого туру на підтримку нового альбому "Blue" - "Пошта")

- Це збіг. Тепер у моїй творчості - небо.

- Але Ваша творчість завжди була дуже барвистою... Ви бачите музику в кольорах? Звуки, тональності, тембри?

- Звичайно! Коли заплющую очі і співаю, відчуваю температуру і колір різних звуків, тембрів... Історія в кольорах є більш просторовою, аніж історія у деталях. Це так, як на морі, - його ж неможливо передати словами. Як і захід сонця у вересні, коли хмари одягають море. Там є лише кольори, слів немає. І от якось зауважила, що колір струнних - ніжно-блакитний. А от арфа - фіолетова.

- Тобто білий для вас - колір електроніки, чорний - акустики, а блакитний - колір струнного оркестру... Звідси альбоми "White", "Black", "Blue", записаний спільно із київським оркестром "Collegium Musicum". Яким же буде наступний?

- Я хочу, щоб був "Red" (сміється). Але наперед нічого не знаю...

- У травні Ви народили сина Ніколоза. Співаєте йому колискові?

- Звичайно (наспівує джазовий мотив). Він дуже музикальний, часто й сам собі співає... До речі, він уже побував у Львові. Минулого року... У вересні я довідалася, що вагітна, - а переді мною ще чотири місяці гастролей, уявляєте?  Лікарка постійно застерігала, просила їх припинити. Якось, вже у листопаді, запитала, куди їду цього разу, і я відповіла - до Львова. Виступатиму в оперному театрі! Гаразд, сказала моя лікарка, але після цього концерту я вже точно вкладу тебе до ліжка.

- Одна із давно улюблених публікою пісень, "Once on the Street", тепер звучатиме в новому альбомі грузинською. Це якось вплинуло на її зміст?

- Ні, адже це пісня про те, що "одного разу на вулиці вітер приніс мені запах твого волосся. Невже це твій запах? Якщо й справді твій, я б нічого не пошкодувала, щоб торкнутися його...." А в кінці я ще додала молитву, яку в нас, у Грузії, бабусі читають, коли закохуються їхні онуки: "Серце, приходь додому, додому. Серце, чого ти боїшся? Душе, приходь до серця, до серця. Душе, чого ти боїшся?"

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2104 / 4.12MB / SQL:{query_count}