Фестиваль, гідний свого імені

Цьогорічний фестиваль дириґентського мистецтва пам'яті Миколи Колесси розпочався одним із найбільших подієвих концертів для музичного життя міста загалом. Адже, якщо виступи відомих солістів чи дириґентів для Львова є більш звичними, то послухати кращі симфонічні оркестри Європи львів'янам вдається не так вже й часто. А саме таким і, безсумнівно, найкращим серед вітчизняних є Національний симфонічний оркестр України, керований Володимиром Сіренком.

derigent.jpg 

Цьогорічний фестиваль дириґентського мистецтва пам'яті Миколи Колесси розпочався одним із найбільших подієвих концертів для музичного життя міста загалом. Адже, якщо виступи відомих солістів чи дириґентів для Львова є більш звичними, то послухати кращі симфонічні оркестри Європи львів'янам вдається не так вже й часто. А саме таким і, безсумнівно, найкращим серед вітчизняних є Національний симфонічний оркестр України, керований Володимиром Сіренком.

Щасливим збігом можна вважати той факт, що виступ оркестру у Львові у межах ювілейного турне Україною припав на 9 листопада, тобто на час, коли музична громада міста вже традиційно починає готуватися до колессівських урочистостей. Мабуть, і сам патріарх львів­ської дириґентської школи був би задоволений рівнем концерту на свою пошану. Серед численної публіки в залі можна було зустріти репрезентантів різних поколінь роду Колесс, а також відомих митців, бізнесменів, представників дипломатичних кіл Львова. Тим коректнішим виглядав і вибір програми. Важливо, що для концертного турне з нагоди 90-ліття оркестр обрав не завідомо виграшні "хітові" твори із світової скарбниці класики, яких, мабуть, має в своєму репертуарі чимало, а передовсім музику українських композиторів.

Так, наш сучасник-киянин Юрій Іщенко зробив оркестрування однієї із найбільш знакових композицій в історії української музики загалом: духовного концерту Максима Березовського "Не отвержи мене". Можна, звісно, сперечатися про якість такого симфонічного прочитання багатющої хорової партитури - подекуди здавалося, що в звучанні різних оркестрових груп вона втрачає свою філософську глибину та багатогранність, без особливого захоплення, хоча вельми професійно й коректно виконували її і самі оркестранти. Для популяризації класичного твору і таке аранжування може, безперечно, відіграти свою позитивну роль.

Та по-справжньому колектив "розкрився" перед львів'янами в концерті для флейти з оркестром Євгена Станковича "Un Tout...". Окрім насолоди найтоншими нюансами симфонічного акомпанементу, на публіку очікував ще один сюрприз - задоволення майстерністю колишнього краянина, зовсім молодого флейтиста (який, попри юний вік, вже кілька років є концертмейстером своєї групи в Національному симфонічному) Олега Шеремети. Інші грані майстерності колектив уповні продемонстрував під час виконання Другої симфонії Сергія Рахманінова. Твір, непростий і для інтерпретації, і для сприйняття  (адже триває понад годину), водночас зітканий із таких мелодичних дивовиж, що здатен перетворити цей час на одну мить. Залежатиме все тільки від майстерності дириґента, його відчуття темпів, тембрових співвідношень та інтонаційних нюансів. Власне, Володимиру Сіренкові вдалося захопити увагу публіки від першої до останньої ноти та, звісно ж, зірвати опісля шквал оплесків.

А вже наступної неділі львів'яни, завдяки фестивалю пам'яті Миколи Колесси, матимуть змогу познайомитися із другим за значенням симфонічним оркестром України - Національної філармонії під батутою Миколи Дядюри.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7161 / 4.1MB / SQL:{query_count}