Оптимістична трагедія

Своєрідні тематичні концерти у Львівській філармонії останнім часом вже стали майже доброю традицією. І, схоже, ідея виявилася вдалою: музичні вечори, об'єднані одним образом, багатогранно відчитаним композиторами різних країн та епох, збирають чималу публіку. А коли йдеться про такі "вічнозелені" хіти, як історія Ромео і Джульєтти - то й передовсім молодих слухачів.

Своєрідні тематичні концерти у Львівській філармонії останнім часом вже стали майже доброю традицією. І, схоже, ідея виявилася вдалою: музичні вечори, об'єднані одним образом, багатогранно відчитаним композиторами різних країн та епох, збирають чималу публіку. А коли йдеться про такі "вічнозелені" хіти, як історія Ромео і Джульєтти - то й передовсім молодих слухачів.

Три музичні візії безсмертної трагедії Шекспіра репрезентував минулої п'ятниці Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою головного дириґента Айдара Торибаєва. Поряд із хрестоматійними творами Петра Чайковського та Сергія Прокоф'єва прозвучали й фрагменти із майже не відомої сучасному слухачеві драматичної симфонії французького романтика Гектора Берліоза. Дириґент невипадково обрав лише найяскравіші епізоди другої частини цього масштабного симфонічно-театралізованого дійства. Адже симфонія в семи частинах була написана для трьох солістів, 98 хористів та 160 музикантів оркестру, тож, зважаючи на сучасні потужності львівської сцени, навряд чи доведеться най­ближчим часом нашій публіці ознайомитися із твором повністю. Зрештою, обрані фрагменти, попри те, що виявилися зовсім новими не лише для слухачів, але й для виконавців, у доволі вдалій інтерпретації Львівського симфонічного залишили гарне враження про берліозівське прочитання Шекспіра - розлоге, драматичне й дещо помпезне.

Зовсім інакше відчував і переносив на музику цю, близьку кожному романтику трагедію російський композитор Пьотр Чайковскій. Теми його симфонічної увертюри-фантазії сьогодні знайомі чи не кожному школяреві - це передовсім теми великого кохання і великої ворожнечі. Дивна річ, але драматична насиченість останніх раптом виявилась львівському оркестру значно ближчою, ніж прониклива наспівність любовних кантилен, на які оркестрантам трохи забракло серця.

Утім, епіграф "Сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти", на щастя, загалом стосувався лише тематики вечора, а не виконання. "Оповідь" про львівський оркестр стає від концерту до концерту все оптимістичнішою. Це засвідчило й виконання фрагментів із балетної сюїти Прокоф'єва "Ромео і Джульєтта" - безперечних лідерів у переліку популярних творів класики ХХ ст. - у яких Львівському симфонічному вдалося "відчитати" й неповторну прокоф'євську іронію, і драматизм, і дещо скептичну лірику, мабуть, ближчу для сучасників. Невипадково кожен пункт програми львів­ська публіка винагороджувала аплодисментами й вигуками "браво", які не так часто можна почути на "домашніх" концертах без участі запрошених знаменитостей.

Найвідоміші музичні втілення "Ромео і Джульєтти"

1776 -  Їржі Антон Бенда (Чехія), зінгшпіль

1830 - Вінченцо Белліні (Італія), опера

1839 - Гектор Берліоз (Франція), драматична симфонія

1863 - Йоганн Свендсен (Норвегія), увертюра

1867 - Шарль Гуно (Франція), опера

1869 - Пьотр Чайковскій (Росія), увертюра-фантазія

1911 -  Енріке Гранадос (Іспанія), поетичні сцени для фортепіано

1922 - Рікардо Дзандонаї (Італія), опера

1935 - Сєргєй Прокоф'єв (Росія), балет

1968 - Ніно Рота (Італія), музика до кінофільму (реж. Франко Дзефіреллі)

1981 - "Dire Straits" (Великобританія), рок-балада

2007 - Ріккардо Коччанте (Італія), мюзикл

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
13.0759 / 4.09MB / SQL:{query_count}