“Публіка має стати твоїм партнером”

Олег Батов, заслужений артист України, – про поезію Ліни Костенко, її актуальність, свою творчість і роботу за кордоном

Нещодавно вся Україна урочисто відзначала ювілей величної майстрині слова, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Ліни Костенко. З нагоди свята в різних куточках країни відбувалося чимало культурних акцій та подій, що стали чудовими вітаннями для поетеси. У Львові також відбулося кілька таких акцій, про одну з яких варто розповісти детальніше. Маю на увазі поетичну композицію “Крізь роки та печалі”, що пройшла у Львівській філармонії 19 березня.  Програма вечора містила не просто окремі вірші поетеси, але й акцентувала увагу глядачів на життєвих поглядах ювілярки, яка прагне, аби люди зрозуміли, що потрібно робити для достойного життя, щоб Україна заявила про себе в сучасному світі. Це події, емоційно пережиті самою Ліною Костенко. Після концерту “Пошта” поспілкувалася з виконавцем та ідейником поетичної композиції “Крізь роки та печалі” заслуженим артистом України Олегом Батовим (на фото). 

– Розкажіть, чим особ­лива підготовлена вами програма “Крізь роки та печалі”?

– Вона дуже сучасна, в ній усе сфокусовано на тому, чим ми сьогодні живемо, що з нами відбувається. Поезія Ліни Костенко вказує шлях, куди треба йти, щоб не втратити себе. Вечір поезії через музику сприймається яскраво, художньо. Класична музика і поезія в цій програмі доповнюють одна одну, є продовженням одна одної, що збагачує сприйняття. Моя співпраця з виконавицею Оксаною Рапітою – учасницею поетичної композиції – об’ємна і цікава 

–  Чим вас захопила пое­зія Ліни Костенко?

– Це досконала, висока поезія, яка житиме ще довго після нас як справжня класика. Кожен вірш Ліни Костенко можна екстраполювати на проблеми сьогодення, що існують в моральному, політичному, суспільному розумінні. В її поезії надзвичайно широка палітра охоплення всього суспільства і того життя, яке вирує навколо нас.

– Скільки часу займає художня підготовка композиції майстра слова?

– Я не просто вивчаю поезію, я вживаюся в художній матеріал, роблю його своїм, начебто все йде від мене. Коли в собі переживаєш прочитане і глибинно розумієш його суть, то й у глядача це матиме відгук.

– Напевно пережиття емоцій, вкладених у поезію, потребує багато сил?

– Що більше артист може себе віддати, то більше його сприймають. На гастролях я працював у престижних залах філармоній Риги, Вільнюса. Співпрацюю переважно із філармонійними вокалістами, готую програми та композиції. Твори у виконанні солістів філармонії поєдную з поезією. Спільні програми провів із Наталією Дитюк, Маріанною Лабою, Ніною Карпінець. 

–  Які творчі вечори ще проводили?

– В моєму доробку – твори українських, російських і зарубіжних авторів. Організовано чимало вечорів, адже дуже широкою була географія гастролей: в Україні, Прибалтиці, Білорусі, на Північному Кавказі, Далекому Сході, Уралі, в Азербайджані, Вірменії. Тоді доводилося послуговуватися російською мовою, читати переважно класику – Пушкіна, Єсеніна, Лермонтова, Толстого, Маяковського, а також багатьох сучасних авторів. 
Першою спробою підготувати вечір поезії Ліни Костенко 1991 року разом із режисером Миколою Яремківим була моновистава за твором Ліни Костенко “Скіфська одіссея”, а в 2009-му я підготував телевізійну сольну програму з творів Ліни Костенко. 

– Робота у Львівській філармонії дозволяє вам повністю проявити свій акторський потенціал? Адже тут панує музика...

– Поетичне слово по­в’я­зане з музикою, хоча можна працювати й без музики, адже музика закладена в самій поезії. Крім того, я виконую і прозові твори. Це відповідальна робота, потрібно брати на себе обов’язки і режисера, і виконавця, і редактора-сценариста. Як­що в театрі є безпосередній контакт з партнерами, то в жанрі художнього слова потрібен безпосередній контакт із публікою, яка стає твоїм партнером.  

–  Чому ви вирішили стати актором?

– Я постійно вибирав: спочатку вчився грати на скрипці, малював, а остаточно стати актором вирішив у восьмому класі спонтанно, коли з літератури ми вивчали творчість Грибо­єдова – “Горе з розуму”. Вчитель літератури дав нам вивчити три монологи на вибір. Я вивчив усі три. І коли  прочитав їх, то вчитель сказав, що мені треба йти вчитися на  актора. Згодом займався в драмгуртку, брав участь у шкільних вечорах.

– Ви актор за фахом. У яких виставах довелося грати?

– В мене багато акторських робіт, з відомих ролей – Павло Корчагін, молодий Тарас Шевченко, Меркуціо з “Ромео і Джульєтти”, Перчихін з “Міщан” Горького та інші.

– Знаю, що ви проводите і шкільні програми?

– Так, для старшокласників. За час своєї праці навчився налагоджувати контакт зі слухачами різного віку.

– З ким довелося спів­працювати?

– Не раз брав участь як член журі конкурсу професійних читців у Ялті в рамках фестивалю “Лесина осінь”. В 1998-му у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса разом із режисером Миколою Яремківим здійснив  постановку за твором  Карела Чапека “Людина, яка вміла літати”, а в 2000 році у цьому ж театрі з режисером Олександром Оверчуком поставили моновиставу за “Євгенієм Онєгіним” з нагоди ювілею Пушкіна. Олександр Оверчук за фахом художник, але довший час працював як актор у польському театрі. Соліст балету Сергій Наєнко був альтер его Євгенія Онєгіна. 

– А що робите у вільний час?

– Багато читаю, відві­дую виставки, слухаю музику, буваю на концертах. Тобто віддаю перевагу мистецьким заходам. Я не футболіст, не рибалка, але фізичну форму підтримую: ходжу в басейн, щодня роблю зарядку, обливаюся холодною водою,  стаю під контрастний душ. Без того всього вже не уявляю свого життя. 

25.04.2013 19:44
Ігор Мартинів

Хто автор цієї чудової публікації?


Для того щоб залишити коментар необхідно
6.5100 / 4.23MB / SQL:{query_count}