Писати – важка і нудна робота

Сильвія Хутнік, письменниця, про стереотипи, громадську діяльність і улюблені теми

Сильвія Хутнік, письменниця, про стереотипи, громадську діяльність і улюблені теми

hutnik.jpgУ сучасному літературному просторі письменниці часто ображаються, коли до їхніх творів уживають термін "жіноча література". Але не треба забувати, що світ не стоїть на місці, і  той стереотип, що жіноча література - обов'язково плаксиво-романтичне чтиво про вічне кохання, давно не є актуальним. Тому письменниці хочуть особливо підкреслити, що жіноча література - ознака не якості, а позначення статі автора, тому  читати її можуть як жінки, так і чоловіки.  І  незважаючи на назву дебюту польської письменниці Сильвії Хутнік "Кишеньковий атлас жінок", це не є обмежена для одного кола читачів книга і означення "жіночий" тут аж ніяк не можна вжити у звичному стереотипному плані. Крім того, авторка не замикає коло своєї діяльності однією роботою, а намагається поєднати працю гіда, журналіста з освітою культуролога і опікункою громадських організацій, що займаються проблемами жінок у Польщі. 

- За освітою Ви культуролог, але Вашим основним заняттям є участь у соціальних програмах захисту жінок...

- Я з п'ятнадцяти років беру участь у різних суспільних рухах, що займаються проблемами жінок. Вже три роки очолюю власну неурядову організацію - фундацію "МаМа". Я вийшла з  рівня неформальних організацій на більш організований рівень допомоги жінкам. Наша фундація сприяє по­ліпшенню становища матерів у Польщі. Ми організовуємо багато культурних заходів для жінок і , маю надію, таким чином ламаємо стереотипи про жінку як про домашню курку.  Всі жінки, які творять фундацію "МаМа", є матерями, тому знають, про що говорять. Вважаю, що нам вдається багато зробити на різних рівнях: на економічному, культурному, політичному, суспільному. Ця діяльність для мене не є нудною, а потребує великої активності і має багато переваг.

- Чому Ваша фундація призначена тільки для жінок-матерів, а не для жінок взагалі?

- У постсоціалістичних країнах, таких як Польща Україна та інші, емансипація жінок відбувається різними темпами: десь швидше, десь  повільніше, але розвиток явища присутній. Однак, на жаль, часто так буває, що  жінка, яка мала якісь певні плани на кар'єру чи ще на щось, з народженням дитини їх покидає і сама втискає себе у стереотипні рамки. Але ці стереотипи можна ламати так само легко, як і створити. Тому ми намагаємось це робити, ми нічого не вчимо жінок, а просто показуємо альтернативу.

- Задум написати книгу виник спонтанно, чи він є продовженням Вашої громадської діяльності?

- Так, це трохи є продовженням моєї діяльності, бо книжка про жінок, які живуть у Варшаві. Я дуже люблю це місто, цікавлюся його історією і працюю гідом. Тому мені вдалося поєднати дві улюблені речі: улюблене місто і улюблену тему, тобто жінки. Але в моїй книжці немає матерів. Я це зробила свідомо, щоб не концентруватися лише на одній темі. Бо моєю мрією є встигати робити багато справ, як героїня одного з популярних у Польщі телесеріалів, яка не боїться жодної роботи, має тисячі професій і в кожній серії є кимось іншим. Я теж хочу, щоб не знали, як мене представити: чи  культурологом, чи письменницею, чи журналісткою... Мені здається, тільки це зможе врятувати від нудного життя.

- "Кишеньковий атлас жінок" - це.... 

- Це так: кишеньковий, бо я люблю малий формат, атлас - бо там описано різні типи жінок, що творить своєрідну географію, ну і жінок, бо розповідь саме про них. У романі є чотири героїні. Перша - продавець на базарі, друга героїня, старша жінка, яка живе своїм минулим, з'являється у другому розділі, з нею пов'язана історія Варшави часів Другої світової війни. Є також так званий "паньопан", тобто ані пані, ані пан. Всі думають, що він гомосексуаліст, але насправді він є самим собою. І четверта героїня - молода дівчинка Марися, яка переживає свій перший бунт проти навколишнього життя і трохи дивно від того почувається, але не може зупинитися. Тому чотири головні героїні творять структуру книжки, де чотири повісті накладаються одна на другу.

- "Кишеньковий атлас жінок" - Ваша дебютна книжка. Чи плануєте продовження письменницької діяльності?

- Не знаю, я маю певні помисли щодо наступної книжки, але зараз у мене багато справ, тому  важко сісти і сказати собі: я письменниця, тому мушу писати.

- Часто люди починають писати, коли переживають сильне емоційне потрясіння. Як Ви гадаєте, хороший літературний твір може народитися тільки під впливом переживання чи душевної кризи?

-  Буває саме так, але я не належу до типу романтичної письменниці, яка під впливом неземного натхнення пише. Для мене писати - це праця, досить копітка і нудна, яка потребує сили і терпіння, щоб процес  побудови твору довести до кінця.

- Яке у Польщі ставлення до терміну "жіноча література"?

- Ставлення різне, але загалом літературні критики дедалі частіше вважають, що немає статі літератури: жіночої чи чоловічої, вона може бути або добра, або погана.  Але я думаю, що все-таки є жіноча література, яка характеризується специфічним показом світу. Ця література стає щораз кращою, і читачі в Польщі це признають і дають жінкам шанс писати так, як вони хочуть і про що вони хочуть.

- Якщо вже мова про жіночу літературу, то чи Ви зна­йомі з українською жіночою літературою?

- Так, і для мене цікавим є те, що на сторінках деяких книжок молодих письменниць приблизно мого віку я відкрила фрагменти опису свого дитинства. Я для себе помітила, що українська жіноча література часто базується на спогадах з дитинства, опису такого дівочого світу. І мені здається, що це  своєрідна субкультура малих дівчаток, які мають свої переживання. Це мені близьке і дуже цікаве.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
4.1462 / 4.4MB / SQL:{query_count}