Античні герої сучасного кіно

Емір Кустуріца, режисер, про Джорджа Буша та Дієго Марадону

Емір Кустуріца, режисер, про Джорджа Буша та Дієго Марадону

kusturica_maradonna_08.jpg 

У суботу, 18 жовтня, у Києві розпочнеться кінофестиваль "Молодість". Однією із яскравих подій фестивалю стане українська прем'єра картини "Марадона Еміра Кустуріци". Подейкують, що до Києва представляти і цей свій фільм, і всю програму нового сербського кіно приїде сам "балканський Фелліні". Утім, кореспондент "Пошти", у числі інших журналістів, мав змогу поспілкуватися з Кустуріцею у Каннах, де на фестивалі відбулася світова прем'єра цієї документальної стрічки.

- Чому Ви вирішили зняти фільм саме про Марадону?

- Є багато хороших футболістів. Але коли я побачив, як Дієго забив гол Англії, я зрозумів, що це змінить моє розуміння і сприйняття футболу назавжди. З того моменту футбол став іншим для мене. Дієго мав цю особливу містичну техніку, де ніхто, навіть він сам, не знав, куди покотиться м'яч. У нього все відбувалося на підсвідомому рівні.

- Вже на початку фільму Ви представили Марадону як персонажа, який міг би належати всім Вашим фільмам...

- З філософського погляду, ми дуже діонісійські. Ми прагнемо до життя, де хаос є значно сильнішою енергією, ніж раціональність... Ми обидва не є дуже типовими для сьогодення, для раціональної філософії ринкової економіки. Ми схильні до античних часів, коли діонісійські ігри займали більшу частину людського життя; до часів, де хаос був одним з елементів, який сприяв психологічній стабільності особистості.

- Ви називаєте себе братом Марадони. Що ріднить вас? І чи є щось спільне між Балканами та Латинською Америкою?

- Я вважаю, що в нас є багато спільного. По-перше, кількість грошей, які ми винні Міжнародному валютному фонду, а по-друге, те, наскільки ми насолоджуємося життям.

- Як Ви змусили Дієго знятися у цьому документальному фільмі?

- Я пробився до його серця.

- Створюється враження, що в цьому фільмі Ви намагаєтеся показати свої політичні переконання?

- Я родом із однієї з 24-х країн, які потерпіли від бомбардування американськими військами після 1945 року. І коли я зараз кажу: "Не бомбардуйте нас", вони вказують на мене пальцем і відповідають: "Він - націоналіст!" Цим фільмом я хотів показати, як люди з країн третього світу розуміють і виявляють життя через кіно, музику і, як у цьому випадку, футбол. Коли я порівняв свої політичні погляди з ідеями Марадони, то намагався частково висловити їх у цій документальній стрічці, але все-таки більша частина ідей виникла як очевидний результат здорового глузду. Може, я ризикую, коли таке кажу, але, думаю, мої політичні переконання значно гостріші за цей фільм.

- Що вплинуло на Ваші по­літичні погляди? Ви вважаєте себе частиною великого руху чи самотнім ковбоєм?

- Я називаю це німою біль­шістю. Я не можу бути войовничим, але можу мати дуже стійкі політичні переконання. Ми маємо перевагу в тому, що не належимо до жодного по­літичного руху. Саме через це ми маємо можливість говорити те, що думаємо. Це привілей, яким володіють не багато людей.

- Це правда, що Ви билися на дуелі?

- Не зовсім. У 1993 році я викликав на дуель сербського радикала Воїслава Шешеля за те, що він вимагав вигнати з парламенту всіх хорватів. Я відчув себе ображеним і вимагав від нього вибачень.

- Ви могли б його убити?

- Не знаю. Він злякався, не прийшов і всім оголосив, що не може дозволити собі вбити художника.

- Як Ви ставитеся до проблеми свободи слова?

- Коли ти стаєш відомою особою на світовій арені, тобі не можна говорити про Сполучені Штати чи Буша; є низка питань, які бажано не зачіпати. Але ми не зобов'язані думати так, як думають американці. Ми маємо право на власну думку.

- Цей фільм об'єднує політику, спорт, релігію, наркотики і рок-н-рол. Деякі з цих елементів мають дуже хиткий зв'язок, а саме політика і релігія. Чи могли б ми поговорити на тему "Марадона - Бог, марадонізм - релігія".

- Ідея створення фільму про особу, котра досягла досконалості у футболі, була дуже небезпечною. Коли я брався за цей фільм, то почувався як той хлопчик з фільму "Андрєй Рубльов", який брехав, що знає секрет відливання дзвонів. Я нічого про це не знав. Але був переконаний, що, створюючи фільм про таку велику особистість, мені треба звільнити простір, щоб дати місце для архітектури фільму. Коли я прибув до Буенос-Айреса вдруге, то бачив, як вся Аргентина святкує день народження Марадони. Для деяких Бог - це сивобородий старець посеред хмар, для інших - це стан душі, для аргентинців Марадона має таке велике значення, що святкування дня його народження відбувалося, як святкування великого релігійного свята. Одного разу ми з Дієго летіли до Канади, поруч сидів старший чоловік з донькою. Коли літак попав у зону турбулентності, донька розпереживалася. Тоді батько нахилився до доньки і, поглядаючи на Марадону, сказав: "Не бійся, з нами Бог".

- Правда, що Ви займалися футболом професійно?

 - Є багато інтелектуальних кретинів, які ставляться зверхньо і до футболу, і до футболістів. Проте нема жодного видатного гравця, який був би дурнем: добрий футбол - це справжня геометрія, витончений рух та здатність випере­джати події. Футбол навчив мене відчувати простір, працювати у команді, а для кіно це дуже важливі якості.

- Яким гравцем Ви були?

- Я - запальний та агресивний. І не лише у футболі. В кіно також, і в житті. Я біжу до м'яча, не можу просто стояти і чекати, коли хтось передасть мені пас, щоб я міг розпочати свою гру.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7268 / 4.12MB / SQL:{query_count}