Символічна підвальність кераміки

Традиційна виставка секції кераміки Львівського відді­лення Національної спілки художників України, яка цього разу розмістилася у Музеї ідей, відкрилася без участі представницьких осіб. На її від­криття не прийшли ані очільники спілки, ані місцева влада. Однак подія (а між собою художники-керамісти говорили про двадцятиріччя традиції таких виставок) від цього не стала менш змістовною, цікавою і такою, яка завжди вносила і вносить свій особливий колорит у творче життя міста.

ruka.jpgТрадиційна виставка секції кераміки Львівського відді­лення Національної спілки художників України, яка цього разу розмістилася у Музеї ідей, відкрилася без участі представницьких осіб. На її від­криття не прийшли ані очільники спілки, ані місцева влада. Однак подія (а між собою художники-керамісти говорили про двадцятиріччя традиції таких виставок) від цього не стала менш змістовною, цікавою і такою, яка завжди вносила і вносить свій особливий колорит у творче життя міста.

"Коли робили першу виставку, - говорила на відкритті голова секції, відома художниця Анна Лисик, - то виставлялися у приміщенні костелу, тепер - у підвалах (хоча для експозиції кераміки насправді Музей ідей - вдячне місце). Але - про інше. З огляду ситуації, у якій сьогодні перебувають керамісти Львова, таке наше переміщення - символічне".

Йшлося про те, про що керамісти намагалися докричатися до свідомості львівської громади та влади уже не раз. Зокрема, великою ретроспективною виставкою у Львівському палаці мистецтв у березні цього року: не врятували Львівську експериментальну кераміко-скульптурну фабрику, яка від початку 1960-х років була визначальною базою креативу національної пластики, то врятуймо бодай творчі майстерні, аби львівська кераміка не перестала існувати остаточно. У Музеї ідей керамісти ще раз яскраво продемонстрували - Львову справді у цій площині є що втрачати. Однак у суспільстві мало що міняється від його початків: порятунок потопельників  і надалі залишається справою рук самих потопельників. Навряд чи хтось інший візьме на себе вирішення проблем із майстернями, як не самі художники-керамісти. 

Тому керамічний "Сухий лист" Анни Лисик , загублений у "Мелодії осінньої трави" Олександра Рося, "Ранковий туман" (Леся Рось), "Бабиного літа" (Потапенко Тетяна), "Король і королева" ( Ганна Друль) на чиємусь "Березі Бажань" ( Ганна-Оксана Липа) - не лише інтерпретації побаченого глядацьким загалом, а й внутрішня віра - кераміка має жити!

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6735 / 4.09MB / SQL:{query_count}