Ольга Токарчук отримала нагороду

"Прізвище лауреата цьогорічного конкурсу "Ніке" ми наразі назвати не можемо, але уже відомо, що нагороду читацьких симпатій отримала Ольга Токарчук", - повідомила в неділю пополудні третя програма польського радіо. Дослухати передачу я не встигла, бо ми саме перетнули український кордон, і приймач налаштувався на інші хвилі.

"Прізвище лауреата цьогорічного конкурсу "Ніке" ми наразі назвати не можемо, але уже відомо, що нагороду читацьких симпатій отримала Ольга Токарчук", - повідомила в неділю пополудні третя програма польського радіо. Дослухати передачу я не встигла, бо ми саме перетнули український кордон, і приймач налаштувався на інші хвилі. Я пригадала собі, що одна з найвідоміших польських письменниць уже не раз ставала фіналісткою конкурсу, але жодного разу так і не отримала престижної нагороди. Цього року вподобання журі нарешті збіглися з симпатіями читачів, і було відзначено найновішу книгу Ольги Токарчук. Книга ця у метафоричний спосіб розповідає про потребу подорожування, яка керує людиною.

Найвідомішим твором Ольги Токарчук вважається роман "Правік та інші часи", дія якої відбувається у польському селі, що вміщає цілий універсум сюрреальних постатей і дивних подій. Але читачі та критики з ентузіазмом сприймають кожну нову книгу письменниці. Назву найновішому творові авторки - "Bieguni" дала православна секта старовірів ХVII ст. Її члени були переконані, що від диявола, який повсюди чатує на людину, можна втекти лише завдяки безперервним мандрам.

- Людей жене демон руху, неспокій подорожі, - розповідала письменниця в інтерв'ю після отримання нагороди. - Чому Колумб, Марко Поло чи Амеріґо Веспуччі вирушали у мандри? Вони ніби ставили перед собою якусь раціональну мету, але насправді не знали, що саме хочуть відкрити. Сьогодні ми їздимо до всіх цих Парижів, Єрусалимів, Дублінів, які знаємо з книг і міфів, їздимо, щоб пересвідчитися, що вони насправді існують. Про подорожі є чимало хороших книг філософів, соціологів, антропологів. Але для мене найважливішими були інтуїція і спостереження. І не лише туристичні. Насамперед мене цікавили постаті, які випадають зі звичних норм поведінки. Наприклад, бездомні або люди, для яких перебування у постійній подорожі стає сенсом життя, чи такі, хто вирушає на інший кінець світу, щоб побачити якусь деталь, порозмовляти з незвичайною людиною, помолитися перед особливим вівтарем. Такий подорожній зневажає туриста як жалюгідного представника середнього класу, а турист зневажає брудного гіпі, який вирушає з наплечником до Пакистану, без планів на майбутнє та грошей.

Письменниця спостерігала за людьми і збирала матеріал під час власних подорожей, на летовищах і вокзалах. Вік і стать робили її "невидимою":

- У нашій культурі жінок зауважують лише протягом якогось певного проміжку їхнього життя, поки вони молоді та вродливі, тобто "жіночні" згідно з традиційними уявленнями. Після того, як їм виповнюється п'ятдесят, жінки поволі зникають, стають блідими тінями, які ніхто не бачить. Ними не цікавляться ні кольорові журнали, ні ЗМІ. Але невидимий не стає сліпим. Можливо, саме тому старші жінки так багато всього бачать і можуть чудово оповідати.

На перший погляд, книга Ольги Токарчук, яка має майже півтисячі сторінок - це нічим не пов'язані між собою історії звичайних і не зовсім типових людей. Аннушка - бездомна з Москви, яка вирішила оселитися у метро. Або жінка, яка під час відпустки у Хорватії таємничим чином зникає разом із дитиною. Ці історії написані як у формі класичних оповідань, так і схожі на фрагменти з есеїв чи подорожні нотатки. "Ця книга у певному сенсі неможлива, це абсолютна книга", - написав про роман польський тижневик "Tygodnik Powszechny".

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6558 / 4.1MB / SQL:{query_count}