Україна як матеріал для роздумів

Юрґ Гальтер, швейцарський письменник, про багатомовність, явище швейцарської літератури, реп та враження від Львова

Юрґ Гальтер, швейцарський письменник, про багатомовність, явище швейцарської літератури, реп та враження від Львова

Цього року спеціальним гостем-країною 18-го Міжнародного  книжкового форуму видавців у Львові була Швейцарія. Чи не вперше український читач зміг ознайомитися зі сучасною літературою  унікальної своєю багатомовністю та статусом європейської країни. Зокрема, швейцарський письменник і репер Юрґ Гальтер розповів “Пошті” про явище швейцарської літератури, реп та враження від Львова. 
Про багатомовність Швейцарії і літературу 

– Прошу сказати, існує щось таке, як “швейцарська література”?

– Для мене існує одне велике поняття – німецькомовна література. Це література авторів, які пишуть у Німеччині, Австрії, Швейцарії чи де-будь на нашій планеті. А чогось такого, як окрема швейцарська література я не звик розглядати. Але, ясна річ, у творах швейцарських авторів зустрічаються певні теми і мотиви, які не те щоб не присутні у текстах німецьких авторів, просто виражені там по-іншому, в інший спосіб. При цьому я думаю, наприклад, про Макса Фріша, який вважав себе насамперед німецькомовним автором, а не швейцарським. 

– Що для Вас багатомовність Швейцарії щодо літератури – проблема чи, навпаки, перевага?

– Зрозуміло, перевага. Хоча усі мови Швейцарії радше незалежно існують поряд, аніж співіснують. Франкомовні автори Швейцарії орієнтуються передусім на ринок французької літератури, а не, скажімо, німецькомовної літератури у себе в країні. Німецькомовні автори, відповідно, – на німецький ринок у Німеччині та Австрії, а не на франкомовну частину власної країни. Особисто я дуже люблю французьку, хоча володію нею не надто добре. Хоча перший текст для своєї музичної групи “Школа неспокою” я написав саме французькою. Це був шансон “Бомба” (“La bombe”). 

– Розкажіть трохи про ситуацію багатомовності у щоденному житті Швейцарії. Це дуже екзотично для українських читачів. 

– У Швейцарії існують франкомовна, німецькомовна, італомовна частини і крихітна територія, де розмовляють ретророманськими мовами. Це означає, що у кожному регіоні розмовляють лише своєю мовою. З нечисленними винятками. Тобто, це таке собі незалежне існування поряд усіх мов, а не їхнє співіснування. У школі обов’язково вивчається друга державна мова, але більшість громадян добре володіють лише однією мовою. Я добре пам’ятаю, як сам ходив до школи у місті Біль, це незвичне місто, бо воно двомовне. Наприклад, усі назви зупинок громадського транспорту тут оголошуються двома мовами – французькою і німецькою. Щодо багатомовності варто додати ще і те, що у Швейцарії дуже багато іноземців, тобто насправді люди говорять значно більшою кількістю мов, ніж чотири офіційні державні мови. Особисто мені це страшенно подобається. 

– Як відбуваються контакти між письменниками – вони об’єднуються за мовною ознакою чи незалежні від цього? 

– Я би почав з того, що для мене писання – це дуже самотня справа. Ті тексти, які я ще не вважаю дописаними, я можу показати лише двом-трьом друзям перед тим, як надіслати до видавництва. І зовсім не схильний влаштовувати публічне обговорення. Я не є членом жодної з письменницьких асоціацій. Але поряд із своєю поетичною діяльністю я займаюся також музикою, точніше – репом і співаною поезією (моє псевдо Kutti MC), і в цьому мені вже необхідна публіка. Я не люблю і не хочу займатися музикою на самоті. Музика, на відміну від поезії, – це колективна творчість. І в мене чимало знайомих музикантів. Але серед письменників у мене небагато друзів. 

– Яким є Ваше ставлення до німецької літератури? Ви належите до неї автоматично, чи швейцарському письменникові слід спершу здобути визнання в Німеччині та Австрії?

– Я часто буваю у Німеччині з презентаціями і концертами. В Австрії також. У мене хороші контакти в обох цих країнах. Але я ніколи не напрошуюся. Якщо мене кличуть, то їду, але не шукаю запрошень. Як митець і як людина прагну бути максимально незалежним. Ми, люди, вже достатньо обмежені природою. 
Про важливість тексту 

– Як літератори-початківці шукають видавництва? Чи важко дебютувати у Швейцарії?

– Знайти видавництво – це завжди непросто. Мені пощастило з дебютом. Одна відома письменниця порекомендувала мене  видавництву. І так вийшли друком мої перші книги. 

– Швейцарська держава підтримує літературу?

– Так, підтримує. Я не знаю статистики і не дуже цікавлюся культурною політикою. Дотації, ясна річ, важливі, але щойно автор починає думати під час писання про фінанси, як він втрачений для мистецтва. У Швейцарії існують митці, які ідеально допасовують свої проекти до дотаційних програм. Те, що виходить у результаті таких спроб, – це здебільшого надлишкове і мало кому потрібне мистецтво. Дрібне мистецтво. 

– Ваші тексти перекладали багатьма мовами, як це відбувалося – з ініціативи видавництв чи перекладачів?

– Перекладачів. Я виступав на літературних фестивалях у  Європі, Африці та США. Для таких фестивалів перекладають кілька моїх віршів на відповідну мову. 

– Ви відомі як перформансист своїх текстів. Як вважаєте, зараз існує тенденція перетворювати поетичне читання на перформанс, щоб здобути більше читачів, чи перформанс поволі перетворюється на окрему частину поезії?

– Найважливішим є текст. Текст мусить відбутися на папері, по-іншому він мене не цікавить. Я не пишу віршів тільки для виступів. Але дуже люблю читати вірші. Вірші – це як пісенні тексти, які потрібно інтерпретувати. Ще у Стародавній Греції публічне читання і навіть наспівування віршів було поширеною практикою. Тож я не бачу нічого нового у цій тенденції, просто традиція усної поезії переживає черговий ренесанс, що мені загалом дуже подобається. 
Про Україну 
та Львів 

– Ви уже бували в Україні? Що думаєте про нас?

– Ні, ще ніколи не бував ні в Україні, ні у Львові, тож наразі нічого і не думаю. Але дуже тішуся, що вдалося нарешті побувати, тепер буду мати матеріал для роздумів. Враження чудові – багато людей, які цікавляться книгами, ходять на читання поезії і прози – просто мрія для кожного літератора. Ну і надзвичайно гарне місто. 

– Ви знаєте твори когось із українських літераторів?

– На жаль, майже не знаю. Я читав кілька коротких прозових фрагментів Юрія Андруховича. У мене вдома на книжковій полиці стоїть збірка віршів Сергія Жадана у німецькому перекладі. Це дуже точна, але при тому надзвичайно легка лірика. 

– Ви вже читали свою поезію коли-небудь раніше з кимось із українців разом?

– Я був запрошений колись разом із Сергієм Жаданом на один літературний фестиваль, але ми ще не виступали разом. 

– Чого Ви сподівалися від цієї поїздки до Львова?

– Несподіваних зустрічей. Хотів довідатися більше про життя людей в Україні. Можливо, познайомитися з перекладачами, яких би зацікавили мої вірші. Не люблю дуже планувати свої подорожі. Сюрпризи подобаються мені більше. Якоїсь спеціальної мети я перед собою не ставив, коли їхав сюди. 

– Що Ви робите насамперед, коли вперше доводиться відвідати незнану наразі країну чи місто?

– Спочатку просто йду гуляти і намагаюся не заглиблюватися занадто сильно у свої думки. Просто сприймати все довкола, все підряд, не розбираючи особливо. Намагаюся придивитися до незнайомого місця без звичних упереджень і здебільшого вчергове переконуюся, що у світі надзвичайно багато подібного. І ці подібності слід відшукати. Усі ми живемо в одній крихітній точці безкінечності. 

– А що хочете ще зробити у Львові?

– Наразі ще не планував на весь час перебування. Спробую знайти місце, де можна потанцювати. Танці – це чудове заняття, де б ти не був.


 

ДОВІДКА 

Юрґ Гальтер (Jurg Halter) народився у 1980 р. у Берні, там і живе. Поет, прозаїк і перформансист. Належить до найвагоміших літераторів свого покоління. Навчався в Інституті мистецтв у Берні. Заснував групу “Schule der Unruhe” (“Школа неспокою”), яка виконує співану поезію. Ініціатор численних театральних постановок, зокрема у театрі на Новому Ринку Цюриха. Відомий також як репер під псевдо Kutti MC. Записав три музичні альбоми. Під власним прізвищем опублікував дві книги: “Я торкнувся до світу” (2005 р.) і “Ніщо, що мене стримує” (2008 р.), обидві у видавництві “Ammann Verlag”.
Автор текстів до аудіокниги співаної поезії “Але сьогодні настав день, коли я хотів би більшого, ніж просто поговорити” (“Verlag der Gesunde Menschenversand”, 2007). Часто виступає на престижних літературних фестивалях Європи, Росії, США і Африки. Пише есеї і колонки для численних газет, журналів, антологій, зокрема для “Neue Zurcher Zeitung”, “Das Magazin” і “Tages-Anzeiger”.
 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1003 / 4.53MB / SQL:{query_count}