“Останній гречкосій” таки останній

Театральний сезон заньківчани завершили прем’єрою. Прем’єрою вистави “Останній гречкосій” у постановці Ореста Огородника театр імені Марії Заньковецької завершив свій черговий – 93-й – театральний сезон.  Вистава розповідає про родину, яка живе у селі. Борги, хвороби, життєві ситуації – все штовхає членів сім’ї тільки до одного – продати землю та отримати за неї неймовірні гроші.

Театральний сезон заньківчани завершили прем’єрою
Прем’єрою вистави “Останній гречкосій” у постановці Ореста Огородника театр імені Марії Заньковецької завершив свій черговий – 93-й – театральний сезон.  Вистава розповідає про родину, яка живе у селі. Борги, хвороби, життєві ситуації – все штовхає членів сім’ї тільки до одного – продати землю та отримати за неї неймовірні гроші. Та вибір повинен зробити голова родини – Михайло. Що обере він: свою споконвічну землю чи шанс жити у місті, “як білі люди”? Після допрем’єрного показу “Пошта” поставила кілька запитань режисеру Оресту Огороднику.
– Як виникла ідея такої вистави? Адже ви народилися у місті й тут мешкаєте.
– А все дуже просто. Родом зі села мої батьки, тому сільське середовище не чуже мені з дитинства. Сьогодні я теж часто буваю в селі й на власні очі бачу, як і чим воно живе. Коли цих вражень назбиралося аж надто багато, відчув потребу написати тематичну п’єсу і згодом її сценізувати. Тим паче, що тему села особливо не піднімало ні телебачення, ні теат­ри. А без села нема України. Відтак два роки писав п’єсу. А потім ще кілька місяців працював над постановкою.
– Герої вистави мають реальних прототипів?
– Мають, хоча сама історія – вигадана. Реальне інше – проблема. Певна річ, що й фінал п’єси – це творчий художній вимисел.
– Як вважаєте, про що має замислитися глядач, виходячи з зали?
– Про те, чиїх батьків ми діти, де наше коріння і чи не обриваємо це коріння аж надто старанно, втрачаючи шанс повернутися до своїх основ. Адже, втрачаючи коріння, стаємо інші – далеко не завж­ди кращі, мудріші, добріші. І в підсумку страждаємо не тільки самі, а й народ у цілому.
– Тобто ви цілком згодні з позицією головного героя? На його місці ви вчинили б так само?
– Ні. Головний герой – це загострений трагедійний персонаж, адже говоримо про театр! А театр – це збільшувальне скло. Якщо говорити про ту чи іншу проблему зі сцени, то варто сказати про неї максимально чітко.
– Ви ще й актор. Яка з професій, акторська чи режисерська, вам ближча?
– Мені часом здається, що я – людина-театр. Можу і написати, і поставити, і зіграти. Мені все це подобається. Взагалі  подобається театр як такий. Відчуваю щастя не лише в тому, що працюю за фахом, а й у тому, що маю від цієї праці справж­ній кайф!


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8007 / 4.08MB / SQL:{query_count}