Поринути у світ мистецтва

«Пошта» зазирнула за лаштунки Національного театру ім. М. Заньковецької та поглянула на те, як саме творились прем’єри 93-го сезону на великій сцені

«Пошта» зазирнула за лаштунки Національного театру ім. М. Заньковецької та поглянула на те, як саме творились прем’єри 93-го сезону на великій сцені

 Кожний театральний сезон – це певне випробовування, певний крок до чогось нового, можливість розповісти мовою мистецтва знайомі сюжети, а також показати щось зовсім інше, небачене до цього часу. Не винятком став і 93-ий театральний сезон для Національного театру ім. М. Заньковецької.

Вже протягом 93-ох років театр робить все можливе для того, щоб кожний глядач отримував саме те, чого він прагне, прийшовши сюди. Кожна вистава – це своєрідна книга, яка має не тільки видиму історію, яку бачимо на сцені, але й таємний бік, про який лише можемо здогадуватись.

Нині «Пошта» зазирне за лаштунки і погляне на те, як саме творили прем’єри сезону на великій сцені. Не багато, але й і не мало прем’єр показали заньківчани у 93-му театральному сезоні. Головна річ у тому, щоб випускати не кількісний, а якісний продукт. Сфера мистецького впливу велика і особлива саме тому, що дозволяє за допомогою певних знаків та символів, реанімувати і надихати на життя ідеї, які руйнують кригу та запалюють вогонь у серцях кожного глядача, що, забувши про турботи, іде до театру та поринає у світ мистецтва.

«Небилиці про Івана…»

Спершу заньківчани здивували Львів неймовірною і дуже неординарною прем’єрою. Мова йде про «Небилиці про Івана…» за однойменним сценарієм Івана Миколайчука. Ця вистава зібрала довкола себе цікаві елементи, які зробили її несподіваною. Саме для цієї вистави було створено музичний гурт «Роги», який завдяки наполегливим репетиціям зумів навчитися грати на особливих інструментах привезених із Карпат. Також для вистави адаптували низку  народних пісень.

Вадим Сікорський – режисер «Небилиць про Івана…», зробив велику роботу, адже зумів успішно адаптувати для театральної сцени кіносценарій, поглянути на нього під особливим кутом та показати колорит гірської України. Велику роботу було зроблено сценографом та художником по костюмах Наталею Тарасенко, яка показала усю барвистість та контрастність Карпатських гір. Звісно, вистава не могла б відбутися без акторів. Насправді чудові акторські роботи, які оживили персонажів маленьких небилиць про великих людей, а саме: Івана – у виконанні Юрія Хвостенка, Філозопів – у виконанні народних артистів України Степана Глови та Ярослава Муки тощо. 

Цікавим є і той факт, що Оповідач – у виконанні н. а. України Богдана Козака та з. а. України Ореста Гарди – це герой, який з’явився саме завдяки режисерській думці Вадима Сікорського.

«По-щучому велінню»

    Наступна прем’єра сезону була особливо приємною маленьким глядачам та їх батькам, адже: хто не любить казки та ще й під самісінький Новий рік? «По-щучому велінню» - це саме те, що зворушує, розвеселяє і залишає позитив у наших серцях. Відома усім історія ожила на заньківчанський сцені і своїм теплом та енергією зігрівала глядачів засніженими зимовими днями. І знову режисер Вадим Сікорський зумів створити щось справді особливе і таке потрібне, а художник-постановник народний художник України Мирон Кипріян візуально відтворив близькі кожному малюнки з дитинства.

«Невольник»

  Наступна подія монументальна за своїм походженням і важлива за своїм значенням. Мова йде про виставу «Невольник» М. Кропивницького за однойменною поемою Тараса Шевченка. Режисером цього насправді вражаючого полотна є н. а. України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун, художник-постановник народний художник України, лауреат Шевченківської Мирон Кипріян.

Ця вистава – це не тільки екскурс в історію України та її славне козацьке минуле, це дещо нове, а саме: трансляція подій на сьогодення. Саме тому можемо побачити цікаві рішення – відеоряд, який говорить набагато більше; білосніжні декорації та костюми, які далекі від традиційного уявлення про козацькі часи.  Федір Стригун своєю роботою промовляє до нашої свідомості, він зачіпає важливу тему: розуміння нами - українцями, хто ми є, навіщо ми робили ч робимо певні вчинки. Адже життя триває незважаючи на особисті трагедії кожного з нас.

Особливо зворушливою є робота Олександра Норчука, який виконав головну роль у виставі, тому що образ, який постає перед нашими очима – це не «глянцевий патріот», а живий, реальний чоловік зі своїм болем, прагненнями, поглядами та міфом. А скільки було таких? Скільки є? Чи знаємо ми про них?

«Мина Мазайло»

Кожна прем’єра є особливою, не винятком стала і вистава режисера н. а. України Григорія Шумейка за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло», яка у свій час мала досить скандальну репутацію. Спостереження процесу та невипадкові режисерські акценти, дозволяють із посмішкою на устах поглянути на давно болючу тему, а саме: мовне питання в Україні. За задумом режисера, вистава аж ніяк не містить політичного підґрунтя, а навпаки намагається показати, що  вміємо самі собі створити ідолів і йти до них.

«Останній гречкосій»

Остання прем’єра, яка відбулась на великій сцені – це вистава Ореста Огородника. Молодий, талановитий режисер та драматург запропонував до уваги глядача власне бачення сучасності, світу. «Останній гречкосій» – це паросток соціального театру, який через гострий реалізм, вказує на проблеми сьогодення.

Першим акцентом є ідентифікація себе, як громадянина певної держави, як людини, яка  має глибоке коріння на цій землі, що його народила, виховала і прийняла у своє лоно. Хтось бачить себе. Інші не бачать, не чують. Вистава покликана пробудити, навіть, шокувати. Тонка гра акторського ансамблю, а особливо головних героїв у виконанні народних артистів України Яноша Юхницького та Дарії Зелізної спрямована саме не це.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
5.6288 / 4.15MB / SQL:{query_count}