Кому потрібна українська книга?

Державна підтримка книговидавців на користь… завізній літературі. Менше книги на одного українця –
такими є нині результати діяльності вітчизняних книговидавництв.

Менше книги на одного українця –
такими є нині результати діяльності вітчизняних книговидавництв. У останні 10 років показники українського книжкового ринку, незважаючи на державну підтримку, лише погіршувалися. Кількісні. Однак, за якістю сучасна українська книга у більшості випадків не поступається своїм конкурентам, а нерідко й тримає першість.
Чому ж вітчизняне книговидання кілька років поспіль наближається до межі свого існування? Останній звіт Рахункової палати дає чимало відповідей на це питання. Упродовж останніх десяти років держава нібито допомагає книговидавцям, надаючи їм начебто податкові та митні преференції. Проте, йдеться у звіті аудиторів, “галузь перебуває у глибокій кризі, а існуючий механізм державної підтримки книговидавничої справи діє без урахування інтересів вітчизняного товаровиробника та споживача книжкової продукції”. Показовими є й цифри, які наводить Рахункова палата: річний тираж книг у 2001 році становив 50,3 млн примірників, у 2010-му – лише 45 млн. Тобто, менше книги на людину. У країнах Євросоюзу, до прикладу, 2009-го на одну людину припадало 45 нових книг.
Чи може у нас ситуація бути іншою, якщо лише за останні три роки кількість видань українською мовою скоротилась із 16,4 тис. назв до 14,8 тис. Відтак і висновок аудиторів – “мета державної підтримки книговидавничої діяльності ні щодо здешевлення вартості української книжкової продукції, ні щодо модернізації виробничих потужностей за рахунок податкових пільг не досягнута”.
До того ж ідеться не лише про приватних підприємців, які як ніхто відчули вплив економічної кризи 2008 року та інтеграції новітніх технологій у життя молоді. Сам же голова Рахункової палати Валентин Симоненко каже, що випуск, друк і розповсюдження книжкової продукції отримують сьогодні безпрецедентну державну допомогу, але це не рятує підприємства галузі від збитковості.
 “Галузь стоїть на межі знищення відтоді, як п’ять років тому легким розчерком пера пільги отримали реалізатори іноземної продукції, а вітчизняні видавці стали неконкурентоспроможними. Ніде у світі немає подібного, ми ж фінансуємо іноземних книговидавців!” – каже Валентин Симоненко.
Показовими є й дані керівника адміністрації російського президента Сєргєя Наришкіна, озвучені кілька тижнів тому, на відкритті ХІІІ Конгресу російськомовної преси. Той похвалився, що загальний тираж російськомовних видань в Україні становить 32 мільйони примірників, у той час як україномовних – лише 18,5 мільйона. Співставмо це із висновком вітчизняних аудиторів: “Унаслідок неналежного державного контро­лю за правомірністю застосування податкових пільг та їхнім цільовим використанням не створено дієвого конкурентного середовища на внутрішньому ринку книжкової продукції. Він перенасичений літературою з Росії, Китаю, Польщі”.
Варто розуміти, що результати діяльності вітчизняного книговидавця не є безпосереднім наслідком його можливостей. Український книговидавець фактично позбавлений державної підтримки, стоїть сам на сам супроти російськомовного продукту, тил якому забезпечують московські посадовці. Пригадаймо, що сказала дружина російського президента кілька років тому.
На одній із конференцій, присвячених розвитку російської мови, Світлана Медвєдєва зауважила, що Росія простягається на тих просторах, де розмовляють російською. У РФ докладають максимальних зусиль, аби саме російськомовний продукт посідав перше місце у пострадянських країнах. За даними Міністерства фінансів РФ, у 2010 р. Росія витратила 472,32 мільйона доларів “на допомогу закордонним державам”. Допомогу саме у поширенні своєї мови. В Україні ж на програму “Українська книга” (випуск книг різноманітної тематики для молоді) у чинному бюджеті зарезервовано лише 20 млн грн.
Гадаєте, на межі свого існування перебувають лише приватні підприємці, а ситуація із державними установами значно краща? У Рахунковій палаті спростовують і цей стереотип: “У державній сфері управління перебуває 70% підприємств книговидавничої галузі, на яких за 20 років незалежності практично не відбулося жодних ринкових перетворень і які знаходяться у складній фінансово-економічній ситуації. Наприклад, за результатами 2010 року, підприємства ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання” зазнали збитків на 14,5 млн грн, тоді як у 2001 році без держпідтримки отримали прибуток у розмірі 6, 1 млн гривень”.
Результати комерційної діяльності українських книговидавництв лише показують приховані тенденції. Люди менше читають. Освітня система нерідко зумовлює відразу до підручника або ж хрестоматії. Держава не бачить необхідності акцентувати на віт­чизняній продукції за наявності закордонних аналогів. Бюджет завжди пишеться під галузі, які принесуть короткострокову вигоду. Перелік можна продовжити, однак і цього достатньо для того, аби витіснити українську книгу із національного ринку.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.0579 / 4.4MB / SQL:{query_count}