Президент переміг президента

Польща залишається союзником України, але не забуває про історичні суперечки

У неділю, 12 липня, у Польщі відбувся другий тур президентських виборів. На заваді не став навіть запроваджений через пандемію Covid-19 карантин. Виборці чемно дотримувалися безпечної дистанції, бюлетені розмальовували принесеними із собою ручками, про відсутність захисних масок навіть не йшлося – поляки й без виборів їх чемно носять.
Головною інтригою став неочікуваний успіх кандидата від опозиційного блоку «Громадянська коаліція» (PO) Рафала Тшасковського. Мер Варшави (у Польщі ця посада називається президент міста), який включився в передвиборчу гонитву лише за п’ять тижнів до першого туру, коли PO вирішила зняти з перегонів віцеспікерку Сейму Малгожату Кідаву-Блонську, чиї рейтинги стрімко покотилися донизу, програв чинному президенту лише 2%. Анджей Дуда набрав 51,2%, Рафал Тшасковський – 48,8% (Офіційного оголошення результатів ще не було, але всі засоби масової інформації, зокрема польські, подають саме такі цифри. – «Львівська Пошта»).
Цьогорічні президентські вибори у Польщі мали дві особливості. По-перше, мізерний розрив між переможцем – чинним главою держави і представником правлячої партії «Право і Справедливість» (PiS), на якого працював увесь державний апарат – і умовним «невдахою», який засвідчив очевидний поділ польського суспільства на знову ж таки умовні «схід» і «захід» (майже як в Україні). По-друге, практично повна відсутність у процесі передвиборчої боротьби теми міжнародної політики, зокрема й питання польсько-українських відносин. І це при тому, що повноваження польського президента значно обмеженіші, ніж в Україні, і головною їх є прерогативою є власне зовнішня політика.

Разом проти російської агресії!

Одним із перших привітав Анджея Дуду з перемогою на виборах президент України Володимир Зеленський. «Щиро вітаю пана президента Анджея Дуду з перемогою на виборах! Бажаю Польщі під Вашим керівництвом подальших успіхів і процвітання. Запрошую Вас відвідати Україну з візитом для продовження нашої плідної співпраці. Разом ми сильніші!» – написав він у своєму твіттері.
Зрозуміло, що Україна так чи інакше залишиться одним із головних геополітичних партнерів Польщі. Причин кілька: спільний кордон, присутність на польському ринку праці великої кількості українських заробітчан, а також агресія Російської Федерації на Донбасі (У новій стратегії національної безпеки Республіки Польща записано, що неоімперська політика РФ – головна загроза для країни. – «Львівська Пошта»).
«Розвиток стратегічного партнерства між Україною та Польщею відповідав національним інтересам обох держав та ніколи не узалежнювався від внутрішньополітичної ситуації в обох країнах. Наші країни сьогодні поєднує єдність позицій з ключових аспектів розвитку регіону та безпеки Європи загалом», – заявив газеті «День» Андрій Дещиця, посол України в Республіці Польща.
Його підтримав і Ян Пєкло, колишній посол Польщі в Україні. «Що стосується майбутніх відносин з Україною, я не думаю, що тут можуть статися зміни, але це може залежати від політичної ситуації в Україні. Зеленський настільки зайнятий вирішенням внутрішніх питань, що українсько-польські двосторонні питання не такі вже й важливі на його порядку денному. Але все може змінитися у випадку нових агресивних кроків Росії проти України», – сказав Ян Пєкло.
На те, що питання українсько-польських відносин останнім часом відійшли на другий план, вказують й інші експерти. Анджей Шептицький, політолог Варшавського університету, в коментарі Радіо Свобода ще після першого туру виборів зауважив, що Україна практично була відсутня у передвиборчій кампанії. «Я би сказав, Україна здебільшого зникла з політичного порядку денного у Польщі з минулого року після приходу до влади Володимира Зеленського», – додав Анджей Шептицький.


Волинський «камінь спотикання»

Але про що у Варшаві ніколи не забувають, то це про історичні «претензії» до України. Зокрема, на берегах Вісли категорично не визнають ролі УПА в боротьбі за незалежність України та вкрай вороже ставляться до визнання Києвом Степана Бандери і Романа Шухевича національними героями.
«Історичні питання у відносинах із Україною відіграють важливу роль для PiS і виборців Анджея Дуди. Акцент на цій темі, напевно, збережеться. Водночас, безумовно, Дуда також продовжить участь у євросоюзному проєкті «Східне партнерство», в якому Україна відіграє важливу роль», – розповів журналу «Нова Польща» Анджей Когут із Ягеллонського клубу (аналітичного центру консервативного спрямування).
Про подвійний підхід Варшави до відносин із Києвом говорить і Томаш Савчук із тижневика Kultura Liberalna. «З одного боку, у висловлюваннях політиків правлячого табору можна почути, що Україна для Польщі – важливий партнер на Сході. Але, з другого боку, відносини з Києвом, особливо коли йдеться про історичну політику, дуже нерівні. Тобто поляки сприймають Україну переважно позитивно, але є багато негативних емоцій, які можна було би подолати, якби PiS не загравав із ультраправими, потураючи їхнім антиукраїнським настроям», – каже Томаш Савчук.
Показово, що напередодні виборів віцепрем’єр-міністр Польщі Яцек Сасін оголосив про плани створити у Хелмі Інститут правди і примирення та Музей жертв «Волинь». Зазначається, що публічним оголошенням та підписанням концепції створення двох нових інституцій польський уряд розпочав вшанування 77-ї річниці Волинської трагедії. Нагадаємо, що в польській історіографії братовбивчі події 1943 року називають Rzeź wołyńska – «Волинська різанина». Водночас там згадують лише дії бійців УПА, геть чисто забуваючи, що аналогічним чином діяли і боївки польської Армії Крайової, які до ноги винищували українські села. Ще один важливий момент – на Волині було кілька «партизанських» загонів НКВС, чиї бойовики перевдягалися то в однострої УПА, то у форму Армії Крайової та здійснювали масові вбивства мирних мешканців, таким чином розбурхуючи за наказом із Москви ненависть між українцями і поляками.
«Єврейська нація змогла вшанувати пам’ять жертв геноциду та створити Інститут Яд Вашем, і ми також зобов’язані такою пам’яттю загиблим полякам та всім, хто постраждав на Волині», – заявив віцепрем’єр-міністр Яцек Сасін у інтерв’ю Radio Lublin. Він назвав це дуже важливою історичною ініціативою, яка відновить пам’ять «про злочин геноциду та його жертви». За словами польського урядовця, у Хелмі також вшанують українців, які «рятували життя своїх польських сусідів або членів їхніх сімей». Про вшанування українських жертв боївок Армії Крайової – ні пари з вуст. За дуже приблизними даними істориків, під час трагічних подій 1943 року на Волині було вбито близько 16 тисяч мирних українців.
Будемо сподіватися, що досвідченому Анджею Дуді впродовж другої президентської каденції вистачить клепки в голові не загострювати суперечки навколо подій 77-річної давнини, а зосередитися на сучасних викликах, зокрема на імперських амбіціях господаря Кремля Путіна.


Поділена навпіл Польща

Крім того, ще однією особливістю цьогорічних президентських виборів у Польщі став виразний поділ суспільства. Анджей Дуда позиціонує себе як гарант націонал-консервативної ідеології, він виступає за традиційну модель родини і відкидає одностатеві шлюби. Натомість Рафал Тшасковський відзначився тим, що підписав так звану «Хартію ЛГБТ+» на підтримку сексуальних меншин. Для ревної католицької Польщі це був мало не скандальний вчинок.
Відповідно, електорат розділився на прихильників консервативних цінностей та тих, хто прагне більшої свободи та відкритості. Причому цей світоглядний вододіл пройшов між східною та західною частинами країни. Тижневик Polityka зазначає, що менш заможні східні воєводства Польщі віддали перевагу Анджею Дуді, тоді як молодь, жінки і середній клас на заході країни підтримали програму змін, запропоновану Рафалом Тшасковським.
«Польща глибоко розділена, і розділена навпіл. Грубо кажучи, з одного боку, – це ліберальна, космополітична, молодіжна західна частина країни, а з другого боку, – католицька, сільська та старіюча східна. Явка на вибори, що становила рекордні 68%, є найвищою за всю історію, і обидві сторони були мобілізовані на тлі глибоких взаємних звинувачень», – пише Рікард Юзвяк, редактор із питань Європи «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода».
На тому, що існують «дві Польщі», наголошує і головний редактор популярної Gazety Wyborczej Адам Міхнік. «Завжди існували дві візії країни – одна відкрита, плюралістична, і друга – закрита, етноцентрична», – каже він.
Ту саму думку в коментарі газеті «День» висловив і Яцек Ключковський, експосол Польщі в Україні, нині – співробітник Інституту Східноєвропейських досліджень. «Треба зазначити, що для Польщі є притаманним розподіл країни на дві частини. Це починалось ще з виборів Квасьнєвського 1995 року, відтоді ми маємо географічний розрив. Але це не так як, скажімо, східна Україна, центральна і західна Україна. І чому Дуда має більше підтримки на сході країни – бо там збереглась більше традиційна соціальна структура. Там люди тримаються вкупі з покоління в покоління. А у західній Польщі, що переважно є результатом перерозподілу територій після Другої світової війни, люди не мають таких глибоких коренів. Там більш нормальна пересічна соціальна структура. І великі міста – це теж окрема ситуація. Вони переважно голосували за опозиційного кандидата», – розповів Яцек Ключковський.
Провідна щоденна газета Rzeczpospolita пише про необхідність «заладнати лінії розколу» у польському суспільстві і зазначає, що політики з різних таборів вже говорять про нагальну потребу «склеїти докупи» поляризовану громаду країни. Газета наводить заяву доньки Анджея Дуди Кінги в день другого туру, яка фактично потролила батька, заявивши: «Незалежно від того, у що ми віримо, який колір і погляди ми маємо, якого кандидата підтримуємо і кого любимо, ми всі рівні та всі заслуговуємо на повагу».
P. S. З огляду на те, що реалізація мінських домовленостей через небажання Кремля повністю припинити вогонь і відвести війська фактично зайшла в глухий кут, в України може з’явитися один цікавий варіант. «У 2015 році щойно обраний президент Анджей Дуда запропонував своєму українському колезі розширення формату переговорів щодо Донбасу, до якого мали би бути залучені не лише Німеччина та Франція, а й інші країни ЄС, серед яких і Польща, а також США. Це була одна з перших зовнішньополітичних ініціатив нового президента і, мабуть, саме тому різку відповідь Києва, що Україна, мовляв, інших форматів, окрім нормандського, не потребує, у Варшаві запам’ятали надовго. Польща все так само послідовно підтримує Україну в її протистоянні з РФ, проте певне дистанціювання від теми війни на Донбасі залишається – навіть після зміни влади в Україні. Між тим, зараз Україна сама говорить про необхідність розширення нормандського формату, а тому Києву було би не зайвим згадати про пропозицію Дуди 2015-го року», – пише інтернет-видання Лівий берег.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7902 / 4.17MB / SQL:{query_count}