“Чорні” плани Кремля

В Африці воюють найманці з окупованих Криму та Донбасу

фото: medium.com
Як пише британське видання The Telegraph, сотні найманців з приватної військової компанія (ПВК) “Вагнер”, яка напряму пов’язана з найвищим керівництвом Російської Федерації, воюють у Лівії на боці Халіфа Хафтара – одного з впливових місцевих польових командирів, лідера Лівійської національної армії. Крім того, “вагнерівці” помічені також у Центрально-Африканській Республіці (ЦАР), Судані та на Мадагаскарі. “Я хотів би відзначити, що у групи “Вагнера” в ЦАР зараз 175 інструкторів, і деякі з них мають доступ до кабінету президента цієї країни”, – заявив командувач силами США в Африці генерал Томас Вальдхаузер.
А за даними агентства Bloomberg, найманці з РФ помічені загалом у 10 країнах Африки: Демократичній Республіці Конго, Судані, Лівії, Мадагаскарі, Анголі, Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, Зімбабве і ЦАР.
Про африканський інтерес Москви свідчить і те, що у грудні 2018 року на прокремлівському дискусійному майданчику – засіданні міжнародного клубу “Валдай” – відбулася експертна дискусія “Повернення Росії в Африку: інтереси, виклики, перспективи”. А на другу половину 2019 року в Сочі запланований повномасштабний саміт “Росія – Африка”. Виникає питання: навіщо Путіну далекий “чорний” континент?

Москва хоче додаткових голосів у ООН

На перший погляд все просто: ПВК нібито уклало офіційні контракти з кількома африканськими урядами на надання охоронних послуг та підготовку місцевих підрозділів у обмін на “взаємовигідне освоєння запасів природних ресурсів”. Зазначимо, що в Судані та ЦАР є великі поклади алмазів, урану і золота, в Лівії – нафтові та газові родовища. Але того добра повно і на неосяжних просторах Сибіру. Насправді проблема значно глибша.
“Четвертий термін Путіна позначився тупиковим станом зовнішньої політики РФ, від якої відвернулися багато її традиційних партнерів. Позиції Кремля не виглядають блискучими ні на Заході, ні на Сході. Щоб виправити кризову ситуацію, Москва вирішила зробити ставку на Африку”, – пише секція “Дельта” групи “Інформаційний спротив”.
Це підтверджує і російський націоналістичний ресурс “Царгород”: “У 1970-х роках в африканських країнах працювало понад 40 тисяч радників з СРСР. Радянський вплив відчувався у всьому: від науки і освіти до грандіозних економічних проектів і військової присутності. Після хаосу 1990-х років всю цю роботу треба було починати заново. Але вже зараз можна стверджувати, що РФ усвідомила свої інтереси на континенті й готова їх відстоювати на новому етапі”.
Зокрема, йдеться про створення повноцінних військових баз. Свого часу обговорювалися плани щодо оренди військово-морської бази у Джибуті (невеличка країна, яка займає стратегічне положення, контролюючи один з найбільших морських шляхів з Індійського океану через Червоне море до Суецького каналу) та відновлення колишньої радянської бази “Сіді-Баррані” на території Єгипту. Підтримка Лівійської національної армії теж здійснюється не просто так. The Telegraph пише, що існують домовленості між її командиром Халіфі Хафтаром та Москвою про те, що після взяття під контроль глибоководних лівійських портів Тобрук та Дерна на узбережжі Середземного моря, вони можуть бути надані в користування військово-морському флоту РФ.
Наступний важливий момент – розширення військово-технічного співробітництва. З огляду на те, що дві третини країн Африки мають на озброєнні радянські взірці, підприємства військово-промислового комплексу РФ зацікавлені в багатомільйонних контрактах на їх обслуговування та постачання нового озброєння. Зрештою, не менш приваблива економічна ніша – поставки продуктів харчування. Щорічний імпорт країн Африки сягає 500 млрд USD, з яких приблизно 13% припадає власне на закупівлю продовольства. Обтяжена західними санкціями РФ сподівається поповнити свої валютні запаси за рахунок “харчових” контрактів з африканськими державами.
Зрештою, не варто забувати про заповітну мрію Путіна – відродження статусу РФ як глобальної держави. За словами Сергія Строканя, політичного коментатора російського видання “Коммерсант”, у Лівії Москві вдалося домогтися визнання Хафтара важливим політичним гравцем. “Отже, РФ заробила собі офіційне місце за столом перемовин не лише в Сирії, але й у Лівії. Можливо, західним лідерам такий результат не надто припав до душі, але формально вони визнали роль РФ як потенційно корисну для вирішення тупикової ситуації в Лівії”, – вважає він. На думку експерта, прихований план Путіна полягає в тому, щоб відновити присутність РФ не тільки на Близькому Сході, але й в Африці, як це було в часи СРСР.
Не варто забувати і про те, що Африка – це також 54 голоси у Генеральний асамблеї Організації Об’єднаних Націй і кілька голосів в Раді Безпеки ООН. Очевидно, що в Кремлі зовсім не проти мати більше голосів на підтримку потрібних для себе міжнародних резолюцій та блокування невигідних для РФ.

Із донецьких шахт – в африканські джунглі

Як це не дивно, але Кремль намагається використати “африканську карту”, щоб… нашкодити Україні. “Не варто забувати про формування мережі російського впливу всередині африканських країн. Дуже важливий елемент тут – підготовка африканських студентів у російських вузах. Їх там стільки ж, як і в Україні – близько 4 тис. осіб. Водночас росіяни працюють над тим, щоб африканська молодь не їхала на навчання в Україну – поширюють фейки в місцевих медіа і так далі. Водночас студенти, які повертаються в Африку з РФ, часто займаються високі позиції в суспільній ієрархії і можуть виступати агентами російського впливу”, – розповів у інтерв’ю інтернет-виданню Апостроф політолог, співзасновник Центру дослідження Африки, кандидат політичних наук Олександр Мішин.
І насамкінець, як виявилося, в Африці воюють не тільки “бойові буряти”, але й вихідці з України. Так, наприкінці лютого керівник апарату Служби безпеки України Ігор Гуськов у коментарі телеканалу “Прямий” заявив, що в окупованому Криму відбувся набір людей до лав ПВК “Вагнер”, яких потім скерували в Судан. Не виключено, що в африканських джунглях та саванах товчуться й “шахтарі та трактористи” з непідконтрольної Києву частини Донбасу. Ось такий заплутаний геополітичний клубок…
Суд у Мюнхені минулого тижня засудив Сергія Кисельова, племінника відомого російського пропагандиста Дмитра Кисельова, до двох років і трьох місяців в’язниці. Його визнали винним у підготовці до участі в бойових діях на Донбасі. За даними мюнхенської прокуратури, у 2014 році Сергій Кисельов планував взяти участь у збройному конфлікті на Донбасі на боці так званих ЛНР і ДНР. Із цією метою він пройшов бойову підготовку в тренувальному таборі у Санкт-Петербурзі. Як повідомляє RTVI, на суді 48-річний Сергій Кисельов визнав провину, але підкреслив, що нікого не вбивав, хоча й зізнався, що відвідував територію ОРДЛО. За його словами, він їздив туди, аби “покращити життя місцевого російськомовного населення”.
Найцікавіше, що справу відкрили після того, як про участь свого племінника в бойових діях на Донбасі заявив його дядько, Дмитро Кисельов. Його інтерв’ю, яке побачило світ навесні 2016 року, привернуло увагу посольства Німеччини у Києві. У тому інтерв’ю Дмитро Кисельов сказав, що його племінник їздив на Донбас як доброволець, брав участь в боях “біля Горлівки і ще десь і навіть був заступником командира взводу”. Також російський пропагандист уточнив, що його племінник мешкає в Німеччині та має німецький паспорт.
Сергія Кисельова судили виключно за підготовку до участі в бойових діях, оскільки прокуратура Мюнхена не має доказів того, що він особисто стріляв в українських військових чи мав при собі бойову зброю. Водночас сторона обвинувачення не виключає, що в майбутньому проти нього можуть порушити карну справу за особисту участь в бойових діях.

Загадковий Вагнер – це 49-річний підполковник запасу Головного розвідувального управління (ГРУ) міністерства оборони РФ Дмитро Уткін. До 2013 року був командиром дислокованого у Псковській області РФ 700-го окремого загону спецпризначення ГРУ. Після звільнення в запас працював у Moran Security Group, приватній компанії, яка спеціалізується на охороні морських суден у районах, де діють морські пірати. Із 2014 року – власник ПВК, яка, за його позивним, отримала умовне найменування “Вагнер”. Відомо, що Уткін є великим шанувальником ідей Гітлера, тому позивний узяв на честь улюбленого композитора фюрера.
Існування ПВК “Вагнер” офіційні особи в РФ заперечують. Кремль лише визнає, що “в приватному порядку росіяни можуть брати участь в бойових діях за кордоном”. Головними джерелами фінансування ПВК називаються секретні статті витрат міноборони РФ, а також бізнесмена Євгенія Пригожина, наближеного до Путіна.
Кар’єра головного російського найманця почалася під час анексії Криму. “Його групи працювали спільно з армійськими частинами – роззброювали українську армію та брали під контроль об’єкти на території півострова. ПВК ідеально підходила для нової гібридної війни – вишколені бійці, ніяк формально не пов’язані зі збройними силами РФ”, – писав свого часу журнал російських націоналістів “Спутник и Погром”.
Після анексії півострова “вагнерівцям” швиденько знайшлася робота на Донбасі. Звісно, кілька сотень професійних бійців не могли переламати хід конфлікту, але стали стрижнем для юрби недосвідчених “шахтарів і трактористів”. Завдяки цій підтримці сепаратисти зуміли стрімко дестабілізувати українські силові структури на території двох областей, паралізувати роботу місцевої влади та захопити склади зі зброєю. Далі була війна в Сирії на боці військ президента Башара Асада, тепер настала черга Африки.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7752 / 4.17MB / SQL:{query_count}