Петро Порошенко, королева Британії та друзі Путіна

У світі – черговий офшорний скандал під назвою Paradise Papers

фото: lesoir.be
Міжнародний кон­сор­ціум журналістів-розслідувачів (ICIJ) і Центр розсліду­вання корупції та організованої злочинності OCCRP опублікували результати нового розслідування про офшори, пов’язані з відомими політиками, бізнесменами та зірками шоу-бізнесу. Нагадаємо, що в першому розслідуванні під назвою “Панамське досьє” (Panama Papers), опуб­лікованому півтора року тому, журналісти розповіли про офшори в Панамі й на Британських Віргінських островах. 

380 журналістів 

Тепер увесь світ обго­во­рює “Райське досьє” (Pa­ra­dise Papers). Цього разу журналісти проаналізували дані про власників офшорних компаній з двох десятків юрисдикцій, розташованих переважно на невеликих екзотичних островах. До журналістів потрапило 13,4 млн документів із внутрішнього архіву юридичних компаній Appleby і Estera, зареєстрованих на Кайманових і Бермудських островах у Карибському морі. Неназвана особа в 2016 році передала файли німецькому виданню Suddeutsche Zeitung, яке запросило до співпраці Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів. Таким чином, над архівом почали працювати понад 380 журналістів із 67 країн.
Зрозуміло, що бодай коротко переповісти все “Райське досьє” у нас немає можливості, тож згадаємо тільки найцікавіших персон, які використовували офшорну зону на Бермудах, аби “оптимізувати” податки в себе на батьківщині.  

Друзі Трампа і Путіна

Найперше це “13 друзів Трампа” – люди з найближчого оточення президента США. Зокрема, в докумен­тах фігурують: міністр торгівлі США Вілбур Росс, держсекретар Рекс Тіллерсон і віце-голова наглядової ради Федерального резерву США Рендел Куарлес. Також серед власників офшорних рахунків вказані радник Трампа Томас Баррак-молодший, гендиректор компанії Blackstone Group Стівен Шварцман, радник президента Карл Ікахн і головний радник Трампа з питань економіки Гері Кохно. Окрім них, згадуються ще шість донорів президентської кампанії Трампа.
Цікавою є й постать російського олігарха Юрія Мільнера, який через свій інвестиційний фонд DST отримував через офшори кошти від підконтрольних Путіну структур (зокрема державного банку ВТБ), та вкладав їх у Facebook і Twitter. За відомостями ICIJ, в підсумку пов’язані з Мільнером компанії виявилися власниками приблизно 8% акцій Facebook та 5% акцій Twitter. У спец­прокурора, який розслідує ймовірне втручання Росії у президентські вибори в США, треба думати, тепер з’являться нові докази. Тим паче, що одна з нещодавніх інвестицій Юрія Мільнера, як пише The New York Times, а саме компанія зі сфери нерухомості, була заснована і частково належить зятеві президента Трампа і його радникові Джареду Кушнеру.
Також у матеріалах розслідування фігурують інші наближені до Путіна олігархи: Геннадій Тимченко (ще в школі займався з Путіним у одній секції дзюдо), Кирило Шамалов (чоловік однієї з путінських дочок) та Марина Сєчина, колишня дружина директора “Роснефти” Ігоря Сєчина (був начальником Путіна в КДБ під час служби у Східній Німеччині). 

Бабця в короні

Прикро, але до цієї компа­нії потрапила й королева Ве­ликобританії Єлизавета II. Хоча, найімовірніше, бабця в короні навіть не здогадувалася, що її гроші опинилися в офшорах. Офіційно 10 млн фунтів (13 млн доларів США) в зареєстровані на Кайманових і Бермудських островах інвестиційні фонди вклало герцогство Ланкастер, яке розпоряджається грішми її величності. В Ланкастері Єлизаветі II належить нерухомість загальною вартістю 500 млн фунтів (654 млн доларів), оренда якої забезпечує чималий дохід. Причому частину коштів королівський фонд на Кайманових островах вклав (уже як “іноземну інвестицію”) в британську фінансову компанію BrightHouse, яку пізніше звинуватили у видачі мікропозик на неправомірних умовах (під 100% річних!), і в підсумку вона була змушена виплатити 14,8 млн фунтів своїм клієнтам як компенсацію.
Також у Paradise Papers згадуються прем’єр-міністр Канади, міністр оборони Казахстану, чотирикратний чемпіон “Формули-1” Льюїс Гемілтон, співачка Мадонна, ірландська рок-зірка Боно, компанії Apple, Uber, Nike та багато інших.

Екс-віце-прем’єр та колишній нардеп

Але найбільше нас цікавить, звичайно ж, Україна. Деякі видання стверджують, що в Paradise Papers згадуються лише два представники нашої країни: колишній депутат Верховної Ради Антон Пригодський та екс-віце-прем’єр Валерій Вощевський. Пригодський засідав у Раді з 2006 по 2014 рік, був членом парламентського Комітету з транспорту і комунікацій. До того, як почати політичну кар’єру, працював директором компанії “Емброл”, чиї інтереси поширювалися на вугільну промисловість і залізничні перевезення. Вітчизняні ЗМІ називають Антона Пригодського близьким другом Віктора Януковича.
Валерій Вощевський зайняв пост віце-прем’єра України з питань інфраструктури в грудні 2014 року. Він був висуванцем Радикальної партії Олега Ляшка. У вересні 2015-го подав у відставку через формальний вихід радикалів із коаліції. А ось депутатського мандата його позбавили достроково після того, як розгорівся скандал через причетність до розкрадань в Укравтодорі та наявність у Вощевського другого громадянства – острівної держави Мальта, де він відкрив офшорну фірму. 

Президент України 

Водночас команда “Слідства.Інфо” як офіційний партнер OCCRP долучилася до міжнародного проекту і знайшла в документах понад десять українських прізвищ. Одне з них – Петро Порошенко.
Півтора року тому український Президент опинився в центрі уваги провідних світових медіа. Його згадували серед фігурантів так званого панамського скандалу, коли журналісти дізналися под­робиці офшорних таємниць багатьох політиків світу. Петро Порошенко змушений був пояснювати, навіщо, вже перебуваючи на посту глави держави, відкрив компанію на Британських Віргінських островах. З його слів, це було зроблене винятково для того, щоб передати свій кондитерський бізнес у сліпий траст.
Але, судячи з доказів, отриманих журналістами “Слідства.Інфо” в рамках проекту “Райське досьє”, метою створення президентського офшору могла бути все ж таки мінімізація податків. Улітку 2014 року, одразу після обрання Петра Порошенка Президентом України, його юристи шукали офшорний острів для корпорації Roshen. У листах до колег з острова Мен вони використали термін tax purposes, що означає “податкові цілі”. “Нові докази в офшорній справі Президента дають ще більше підстав вважати, що саме оптимізація податків, а не передача в сліпий траст чи продаж, була метою перебудови структури корпорації Roshen”, повідомляє “Слідство.Інфо”. 

Уперше термін “офшор” (англ. offshore – “поза берегом”, “поза межами”) з’явився наприкінці 1950-их років у одній з газет на східному узбережжі США. Мовилося про фінансову організацію, яка перемістила свою діяльність на територію зі сприятливим податковим кліматом. Таким чином, походження терміна “офшор” не юридичне, а економіко-географічне.
Однак треба наголосити, що офшорні схеми не є сучасним явищем, їх використовують ще з часів сивої давнини. У Древній Греції теж було повно несвідомих людей, котрі не бажали платити податки. Відома історія, коли уряд Афін запровадив податок – два відсотки від вартості будь-яких товарів, які привозили немісцеві купці. І що ви думаєте: афіняни щось із того мали? Кмітливі фінікійські та перські купці причалювали до довколишніх дрібних островів, звідкіля їхній крам привозили до Афін уже як тутешній, податок за який платити було не потрібно. 
В XV столітті у Фландрії існували незнач­ні торговельні обмеження і податки, через що англійським купцям було вигідніше продавати вовну у Фландрії, а не в Англії, де податки й обмеження були значно більші. 
У Сполучених Штатах офшорна історія почалася з XVIII століття, коли для ухилення від імпортного податку, накладеного Англією, американські торговці намагалися провадити свою торговельну діяльність через Латинську Америку.
Термін “офшорна зона” загалом означає будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів; певний рівень банківської або комерційної секретності; мінімальну або цілковиту відсутність резервних вимог центрального банку чи обмежень у конвертованій валюті. Крім того, більшість офшорних зон мають відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній та інших фірм.
Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не провадять діяльності на території юрисдикції, і що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності. Класичні офшорні компанії не мають права провадити будь-яку діяльність на території країни, де вони зареєстровані. Також такі компанії звільнені від будь-якої податкової звітності та сплачують лише фіксований податковий збір. З чого, власне, й живе країна-офшор.
Натомість компанії-нерезиденти розраховують на захист банківської та комерційної таємниць. Адміністрація офшорних зон відмовляє у порушенні своїх бар’єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. Лише іноді, і то дуже неохоче, іноземним слідчим органам надають конфіденційну інформацію, але тільки за умови доведення факту, що компанія-нерезидент здійснювала в іншій країні відверто злочинну діяльність. Однак у цьому випадку обов’язковою умовою є наявність підписаного та ратифікованого за всіма правилами міждержавного договору.
Привабливість офшорних схем ще й у тому, що за їх допомоги можна приховати факт володіння інвестиційними об’єктами в себе на батьківщині. Тобто капітал виводять у офшор, звідкіля інвестують у вітчизняний завод чи банк уже як іноземний. 
До речі, з тієї самої причини конфіскувати ці активи, навіть за наявності рішення суду, практично неможливо. Офшори – це й гарантія безпеки від рейдерського захоплення: спробуй-но відбери бізнес, у який вкладені гроші фірми, зареєстрованої в далекому Британському Гондурасі! Тим паче, що майже всі офшорні юрисдикції регулює англосаксонська система права (на відміну від континентальної, до якої належить і українське законодавство). Тож у разі будь-яких непорозумінь власники офшорних активів звертаються не до вітчизняного судочинства, а до міжнародних арбітражних судів.
Не забувають багатії з різних країн світу і про нащадків. Особливості  офшорної юрисдикції дають можливість передбачити особливі моделі передачі майна спадкоємцям, не передбачені правом інших країн. Зокрема, створення сімейного фонду або трасту в офшорній юрисдикції дозволить позбавити спадкоємців можливості продати бізнес, залишивши їм гарантоване право довічно отримувати від нього доходи. Тобто, знаючи, що син лобуряка, дбайливий татко-олігарх завчасно позбавить того можливості пустити за вітром спадок, натомість забезпечить нащадку регулярний дохід від активів.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8565 / 4.47MB / SQL:{query_count}