“Бацька” і “дармоїди”

У Білорусі тривають масові акції протесту

фото: news-front.info
Уже кілька тижнів останню більш-менш стабільну республіку колишнього СРСР лихоманить. У Мінську та багатьох обласних центрах збираються кількатисячні мітинги. На 25 березня в столиці призначена масова протестна хода. У цей день опозиція традиційно відзначає річницю проголошення в 1918-ому Білоруської народної республіки, однак зараз захід набув додаткового сенсу – він пройде під гаслом: “Ми не дармоїди!”.
Із 1 січня цього року набув чинності указ Олександра Лукашенка, згідно з яким усі працездатні жителі республіки, котрі не працюють хоча б 183 календарних дні на рік, зобов’язані сплатити до державного бюджету “податок на дармоїдів” у розмірі 3,6 млн білоруських рублів (близько 250 доларів США). Найцікавіше, що під категорію “дармоїдів” підпадають матір/батько, котрі виховують дитину у віці до семи років, дитину-інваліда віком до 18 років, а також трьох і більше неповнолітніх дітей. Згідно з президентським указом, усі вони вважаються такими, “котрі беруть участь у фінансуванні державних витрат”. Як пояснив Михайло М’ясніковіч, колишній прем’єр-міністр країни: “Іноді чоловік добре заробляє і може дозволити, щоб його дружина не працювала. Але в поліклініку йдуть удвох. А платником податків виступає одна людина”. 
На подив Олександра Лукашенка, “дармоїдів” у Білорусі виявилося близько 450 тисяч осіб (населення країни – 10 млн). Хоча грошей вони офіційно не заробляють, але виявилися напрочуд активними людьми. На мітинги протесту під гаслом “Я не дармоїд!” у Мінську, Гомелі, Могильові, Бресті і Вітебську вийшли тисячі людей. Такої кількості протестувальників вулиці білоруських міст не бачили з 2010 року, коли відбувалися демонстрації проти порушень на президентських виборах. 
Для “бацьки” це стало справжнім шоком. Показово, що за першими акціями протесту зазвичай вкрай рішуча білоруська поліція просто спостерігала, навіть не намагаючись почухати кийки об спини протестувальників. Відповідь проста: команди на розгін від розгубленого начальства не надходило. Потім, щоправда, кілька десятків “дармоїдів” опинилися під арештом, але загалом силовики діяли вкрай обережно. 
Тепер усі очікують 25 березня. На цей день у білоруській столиці призначена масова протестна хода. “Важливо, щоб якомога більше людей з усієї країни приїхали до Мінська. По-справжньому масова акція в столиці призведе до того, що наступного дня люди вийдуть на вулиці в інших містах країни”, – заявив лідер Білоруського національного конгресу Микола Статкевич, колишній суперник Лукашенка на попередніх президентських виборах. 
Експерти по-різному оцінюють перспективи протестного руху в Білорусі. Публіцист, політичний оглядач порталу TUT.by Артем Шрайбман каже, що акція 25 березня, ймовірно, збере близько п’яти тисяч чоловік і навряд чи буде чимось відрізнятися від попередніх заходів. За його словами, ні про який Майдан на нинішньому етапі в Білорусі навіть мови немає через невідповідність сил протестувальників і вертикалі влади. “Еліти в країні зараз консолідовані, і протести можуть бути як завгодно масовими, але роботі органів влади це не завадить. Крім того, в Білорусі немає традиції насильницьких протестів”, – каже Артем Шрайбман.
Натомість білоруський політолог Валерій Карбалєвіч вважає, що економічна криза в країні не тільки позначилася на зарплатах, зростанні безробіття, інфляції, підвищенні комунальних платежів, збільшенні пенсійного віку, але й “похитнула всю картину світу”. “Побудована Лукашенком 20 років тому економічна модель перебуває в кризі, більше не працює. Він запропонував альтернативний всім іншим пост-соціалістичним країнам проект, який полягає в тому, що можна нічого не трансформувати, не проводити жодних реформ, але зберегти рівень життя, який можна порівняти з рівнем життя сусідніх держав. Населення в це повірило, але сьогодні в суспільстві посилюється розчарування. Психологічний шок порівняємо з тим, що переживали всі пост­радянські країни в 1990-х роках. Колишня система координат руйнується, не дуже зрозуміло, що робити далі, зате легко знайти винного – того, хто 20 років вів цим шляхом”, – коментує Валерій Карбалєвіч. На його думку, проблема полягає в тому, що механізмів легального висловлення невдоволення в Білорусі немає, зворотний зв’язок між владою і суспільством заблокований. 
“У нормальній демократії для висловлення невдоволення існують парламент, місцеве самоврядування, вибори, депутати, профспілки, незалежні суди та засоби масової інформації, представники опозиції в органах влади. Але в Білорусі нічого цього немає. Формально ці інститути існують, але реального змісту в них немає. Для суспільного невдоволення є один-єдиний вихід – площа”, – підсумовує експерт.
Тепер у білоруського лідера залишається два варіанти: або 25 березня нацькувати на “дармоїдів” силовиків і нарватися на ймовірність такого собі Майдану, або – скасувати скандальний указ. Але, як кажуть наближені до “бацьки” люди, він нізащо не погодиться скасувати своє рішення через “якісь там мітинги”. Зрештою, часу залишилося небагато, тож через 10 днів дізнаємося, хто візьме гору: “бацька” чи “дармоїди”.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9194 / 4.39MB / SQL:{query_count}