Захід готовий домовлятися

Огляд публікацій іноземних ЗМІ про озброєння України, відносини з Росією та майбутнє Європейського Союзу

фото: washingtonpost.com

Україна не може дозволити собі воювати з Росією

Лобіювання питання озброєння України триває вже кілька місяців. Однак за цей час якість того, що ми вважаємо дебатами на цю тему, не змінилася.
Крихкі домовленості з приводу зупинки вогню цілком можуть остаточно розвалитися. Обстріли вздовж лінії контролю досі залишаються звичною справою. 
Понад те, київське керівництво і сепаратисти з Донбасу мають свої причини для торпедування мінських домовленостей: перші розраховують таким чином підштовхнути Обаму до дій, другі не хочуть, аби Путін проміняв їх на угоду із Заходом, яка зняла б санкції.
Однак варіант озброєння України залишається таким же непослідовним, як і тоді, коли його вперше озвучили. І на це є три причини. По-перше, його прихильники поки що нічого не сказали про свої цілі. Чи вони сподіваються посилити таким чином переговорні позиції Києва, аби Путін погодився на мирні умови? Чи вони хочуть дати Києву зброю, аби той зміг повернути під свій контроль донбаські “республіки” і Крим? Прихильники постачання озброєння Україні не конкретизують, про які види зброї вони говорять і як мають намір унеможливити потрапляння її не в ті руки.
По-друге, прихильники озброєння Києва виходять із того, що як тільки американське озброєння потрапить в Україну, Путін усвідомить усю серйозність намірів Вашингтона, одумається і відступить. Але і в цьому випадку потрібно пояснити, що прибічники надання зброї мають намір робити, якщо Путін відреагує не так, як вони очікують. Під час нинішньої кризи дії Путіна аж ніяк не відповідали очікуванням. Якщо Вашингтон озброїть Україну, він не відступить, оскільки надто багато вклав у цей конфлікт. У нього є вагомі причини випробовувати наміри Америки, оскільки він чудово розуміє: Україна для Росії означає більше, ніж для Сполучених Штатів.
Третій аргумент, який часто називають на підтримку озброєння України, стосується “святості” міжнародних норм і закону – виклик, з яким зіткнувся Захід, виходить за межі України, оскільки ставками в цій грі є основі правила і принципи, які підтримують порядок після холодної війни. В цьому випадку високий регістр використовується для того, аби обійти менші важливі практичні питання. Норми і закони потрібно захищати, але є низка практичних питань, на які все ж таки треба дати відповідь: хто захищатиме ці закони, як їх захищатимуть, з якими витратами і ризиками це пов’язано і хто ними займеться?

Озброювати Україну – шалена ідея

Якщо США дадуть Україні зброю, цей крок викличе в російському суспільстві абсолютно протилежну реакцію, аніж очікують прихильники озброєння Києва.
Для більшості росіян це стане доказом обґрунтованості риторики їхньої влади, яка переконує, що Америка за допомоги України хоче поставити Росію на коліна і повалити російську владу. Загалом таке рішення може призвести до того, що росіяни почнуть спокійніше сприймати власні військові втрати і бойові травми.
Безглуздою є й сама ідея, що збільшення кількості втрат серед росіян дозволить довести участь Москви в цій війні. Хоча під час офіційних зустрічей Путін та інші чиновники можуть заперечувати присутність російських військ в Україні, коментатори на російських державних каналах дуже широко обговорюють допомогу, яку Росія надає сепаратистам.
Якщо б США дали Україні зброю, то російській владі було б значно складніше намагатися зменшувати військове втручання. Старатися налаштувати російську громадськість проти своєї влади шляхом надання зброї для вбивства більшої кількості росіян доволі безглуздо. Навіть у тому випадку, якби росіяни не так явно підтримували політику влади. Але так уже сталося, що цю політику вони гаряче підтримують.
Якщо громадськість і не підтримує війни на території іншої країни, влада не поспішає змінювати свою політику: в таких випадках військові дії зазвичай активізують, намагаючись відновити репутацію.
Замість того, аби шукати способів змінити думку людей, США та їх союзникам варто було б більше думати над стимулами й ініціативами, які можна було б запропонувати Москві, щоб остаточно досягти вирішення конфлікту. Навряд чи це буде до вподоби “яструбам” у США та Європі, але, цілком можливо, що це справді не посилить конфлікт, а зупинить його.

Путін-об’єднувач

Зв’язки між Росією та Україною формувалися впродовж багатьох століть, а тому залишаються дуже глибокими. Навіть після 1991-го, коли Україна проголосувала за незалежність, відносини між цими державами залишалися досить теплими.
Однак, анексувавши Крим і розпочавши війну на сході України, президент Росії перетворив братів на ворогів. За останні півтора року ставлення українців до Росії стало різко негативним. У вересні 2013-го, напередодні революції на Майдані, 88% українців ставилися позитивно до Росії. До травня 2015 року ця цифра знизилися до 30%. Братство закінчилося. І це завадить спробам Кремля повернути Україну на орбіту Росії, як він це зробив після Помаранчевої революції.
Рівень підтримки незалежності України ніколи раніше не був таким високим. “Путін зробив для об’єднання України більше, ніж будь-хто інший”, – розповів один із чиновників Адміністрації українського президента. Однак чимало й тих, які бояться, що цей ефект не триватиме довго. 
Розкол між областями надзвичайно глибокий: попри війну багато жителів півдня і сходу України підтримують зближення з Росією. Остаточно розірвати відносини з РФ неможливо і через низку причин економічного характеру. А нездатність нового керівництва виконати дані на Майдані обіцянки може призвести до ще більшого розчарування в новій владі.

Переможна стратегія для України*

Санкції, хоч вони й необхідні, шкодять не лише Росії, а й європейській економіці. Натомість забезпечення процвітання української економіки було б корисним і Україні, і Європі. 
Ще важливішим є те, що самі по собі санкції підтверджують путінську тезу, начебто Росія стала жертвою змови з метою позбавити її законного статусу великої держави.
Єдиний спосіб заперечити цю тезу – поєднати санкції з ефективною підтримкою України. Якщо падіння Росії супроводжуватиметься процвітанням України, пропаганда не зможе приховати того, що звинувачувати в цьому потрібно саме політику Путіна.
На жаль, лідери Європи вибрали інший курс – сприймають Україну як ще одну Грецію, наче це просто країна, яка переживає фінансові труднощі, до того ж не є членом Євросоюзу. Між “старою Україною” і Грецією справді є схожість: обидві країни постраждали від корумпованої бюрократії і олігархічної економіки. Однак “нова Україна” сповнена рішучості стати іншою. Втім Європа ставить під загрозу прогрес України, тримаючи її на короткому фінансовому повідку.
Європейські лідери не змогли належним чином оцінити важливість України. Захищаючи себе, Україна захищає ЄС. Якщо Путін досягне успіху в дестабілізації України, то використовуватиме ту саму комбінацію гібридної війни і миру для поділу ЄС та підкорення деяких його членів. Якщо програє Україна, ЄС доведеться захищати себе. І ціна такого захисту набагато перевищуватиме ціну допомоги Україні.
*Стаття Джорджа Сороса

Українська криза: випробування істиною

Якщо ми хочемо розібратися в ситуації, то повинні пам’ятати про факти. Нинішня криза була прогнозованою після Помаранчевої революції і першої спроби включити країну в НАТО. Але цього можна було б уникнути, якби в рамках запуску програми “Східне партнерство” 2009 року Євросоюз повернув переговори про асоціацію з Україною в бік узгодження партнерства з Росією.
ЄС потрібно було взяти до уваги тісний зв’язок української та російської економік і не дати можливості себе використовувати прихильниками подальшого розширення НАТО на Схід. У підсумку Брюссель поставив Україну перед неможливою дилемою – вибором між Європою та Росією.
Зараз ми маємо справу з прихованою війною та супере­чками між тими, що хотіли б зберегти співпрацю Європи та Росії в тому вигляді, як це було на початку 2000-их років, і прихильниками політики ізоляції та обмеження Росії (нової холодної війни). Все це стає відображенням зіткнення інтересів Вашингтона і Москви, а в конфліктній зоні війна ведеться чужими руками. Продовження цього конфлікту може надовго зробити Україну яблуком розбрату між Європейським Союзом і Росією. Вашингтон почав свій масштабний “хрестовий похід”, щоб ізолювати Росію і посилити контроль в іншій частині Європи.
Головне питання української кризи тепер полягає у тому, чи зможе Європа заявити про себе як про незалежного гравця в багатополярному світі, чи, навпаки, йтиме й далі у фарватері США. Консервативна Німеччина, зокрема Ангела Меркель, надто сильно рівняється на США. Справж­ній незалежній Європі давно пора показати себе. І для початку вона може переконати США у тому, що не потрібно тиснути на Росію із “Заходу”, а прийняти разом із нею спільні правила гри, які допомогли б відновити довіру.

Якщо піде Греція, за нею підуть інші

Від початку фінансової кризи 2009 року Європейський Союз упродовж кількох років безперервно зіштовхується з новими кризами. В більшості випадків він не здатен реагувати адекватно. І це підтверджують всі конфлікти: різке погіршення грецької кризи, війна в Україні і конфронтація з Росією, нинішня криза з біженцями в Середземному морі…
Громадяни Євросоюзу вимагають таких рішень, які він явно не може прийняти або ж не бажає робити цього. В підсумку збільшується ерозія демократичної підтримки Європи в країнах-членах ЄС.
У найближчі місяці Євросоюз може зіткнутися з іще серйознішими проблемами. В наступні півтора року відбудуться ще два драматичні загострення ситуації (йдеться про британський референдум щодо подальшого перебування в ЄС, а також про парламентські вибори в Іспанії, після яких можливий такий самий результат, який зараз є в Греції). Якщо гірший сценарій виявиться реалістичнішим, то спершу з ЄС вийде Греція (її виключать із єврозони), потім будуть результати виборів у Іспанії, які пройдуть за грецьким зразком, і врешті вихід Британії з ЄС.
Необов’язково, що все так і буде, однак зрозуміло, що цей варіант розвитку подій цілком реальний. Аби унеможливити його, потрібно знайти стратегічне рішення грецької кризи – їй украй необхідні гроші та реформи. Також Євросоюз повинен продемонструвати гнучкість у перемовинах з Лондоном, що передуватимуть проведенню референдуму. Якщо, крім цього, вдасться захистити єдність та рішучість Європи в контексті української кризи та експансії Росії, тоді Євросоюз зможе повністю подолати серйозний виклик, який загрожує самому існуванню ЄС.
Підготував Назарій Тузяк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.9870 / 4.19MB / SQL:{query_count}