Чужі серед своїх,

або Чи є куди повертатися українським трудовим мігрантам

Наприкінці вересня у Дзеркальному залі Львівського національного університету ім. Івана Франка відбулася міжнародна панельна дискусія “Перспективи євродіалогу в міграційній сфері: участь Церкви”. У ній взяли участь українські та німецькі науковці, представники дипломатичних установ обох країн, державних структур та неурядових організацій, духовенство УГКЦ, соціальні працівники.

Серед основних тематичних напрямів дискусії – питання, чи є куди повертатися українським мігрантам, що ми втрачаємо і що здобуваємо у перспективі глобальної міграції, якою є її соціальна альтернатива, як розвиваються покоління дітей, залишених удома батьками, і що повинні робити ті, хто залишається в Україні.

Дискусія стала підсумком десятиденної роботи 15 німецьких експертів з міграції, представників діоцезій, благодійних та дослідницьких центрів Німеччини, які приїхали в Україну з метою глибшого вивчення досвіду міграції і повернення в Україну її громадян. Упродовж чотирьох днів вони жили в кількох родинах на Львівщині та Івано-Франківщині, щоб зрозуміти, чому ці люди ви­їхали за кордон і повернулися на Батьківщину, які проблеми доводиться їм долати вдома. Ініціатором дослідження проблем трудових мігрантів виступив німецький фонд “Реновабіс”, який займається налагодженням зв’язків між Німеччиною і країнами Східної Європи, благодійна організація “Карітас України” та комісія у справах міграції УГКЦ.

Як зазначив Григорій Селещук, голова комісії УГКЦ у справах міграції, загально відомим є той факт, що Німеччина веде строгу імміграційну політику у зв’язку з активним заселенням країни мусульманами. Це питання не має публічного обговорення, оскільки більшість німців боїться бути звинуваченими у расизмі. Цей проект показав Україну як надзвичайно розвинуту духовно й інтелектуально країну. Перебування у нас німецьких експертів дозволило їм підтвердити думку, що українцям потрібно відкривати дорогу до Європи і безпосередньо до Німеччини. Адже, окрім негативних проявів міграції, які вимагають пом’якшення чи вирішення, міграція має у собі і великий позитивний потенціал, про який дуже рідко згадуємо. Це насамперед євроінтеграція на практиці, здобування досвіду, мобілізація активної складової суспільства, що за інтенсивної підтримки влади, могло б зумовити розвиток середнього бізнесу в Україні.

Згідно з останніми дослідженнями Інституту народознавства НАН України, в нашій державі налічується понад 5 млн трудових мігрантів, деякі інституції називають 7 млн. Найбільше українців  – 2 млн – працюють у Росії, в Італії – понад 600 тис., у Польщі – 450 тис., Іспанії і Чехії – по 200 тис. Найбільш позитивно до українських трудових мігрантів ставляться у Португалії, називаючи їх інвестицією в державу. 65-70% заробітчан перебувають у європейських країнах нелегально, проте, як свідчать результати досліджень, серед українських мігрантів найнижчий рівень злочинності. Кандидат соціологічних наук Оксана Іванкова-Стецюк, представник Інституту народознавства НАН України, звернула увагу на соціальні аспекти української міграції, становлення спільнот мігрантів за кордоном як один із важливих способів збереження української ідентифікації в умовах чужого соціуму і тут, в Україні, тих, хто вже повернувся, т. зв. повертанців, як шлях подолання тих труднощів, з якими вони стикаються. Це насамперед поширення негативних суспільних стереотипів щодо заробітчан, проблеми працевлаштування, брак спілкування і можливості бути вислуханими і почутими. Вона також закцентувала увагу на особливій ролі у цьому Церкви.

На особливих викликах, що їх ставить нині міграція перед УГКЦ, наголосив владика Йосиф Мілян, голова пасторально-місійного відділу УГКЦ, який відповідає за підготовку душпастирів для мігрантів. Саме питання міграції стало провідним на цьогорічному синоді УГКЦ.  Він виділив кілька аспектів, першим серед яких назвав статистичний, адже тільки за роки незалежності з України виїхало понад 5 млн громадян, а кількість усіх українців за межами країни сягає близько 20 млн. Третина вірних саме УГКЦ перебуває в еміграції, зазначив владика Йосиф Мілян. А це є викликом, бо реальність змушує будувати живу Церкву, важливість Церкви полягає не лише в допомозі емігрантам на чужині, але й у спробі достукатись до їхніх сердець, щоб найперше шукали Царства Божого, “а все решта додасться”. За його словами, основними завданнями Церкви є надати душпастирський супровід українській міграції та виконувати соціальну-культурну функцію, допомогти емігрантам об’єднатися, не втратити себе на чужих теренах. Державні органи влади також мають сприяти вирішенню проблем мігрантів як в Україні, так і за її межами.

Зараз питаннями трудової міграції в Україні займаються сім міністерств, а відтак ніхто, зауважив голова Всеукраїнської профспілки працівників-мігрантів, член Ради з питань міграції при Кабінеті Міністрів України Сергій Олійник. Тому за останні роки не було визначено стратегії міграційної політики. Завданням влади є сприяти поверненню заробітчан додому, зокрема, створюючи для них сприятливі умови для інвестування зароблених грошей. Створення Ради з питань міграції при Кабінеті Міністрів України має активізувати роль держави у вирішенні цих питань.

На думку Фредеріки Вееде, німецької журналістки, учасниці програми від Баварської радіокорпорації,  українці повинні мати змогу вільно їздити на заробітки на два місяці і приїжджати додому, а потім знову подаватись на чужину. Вона, зокрема, зазначила: “Ми зрозуміли і побачили, що українці віддані своїй релігії і вони дуже віруючі люди, вони мають скарб – свою віру. Тому Церква найважливіша інституція, яка має заохочувати вірних створювати громадянське суспільство в Україні”.

Ольга  Хворостовська

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.7887 / 4.12MB / SQL:{query_count}