Диверсифікація по-азаровськи

Прив’язаність нерідко переростає у залежність, і це справедливо не лише для особистісних взаємин, а й для політичних чи економічних зв’язків

Прив’язаність нерідко переростає у залежність, і це справедливо не лише для особистісних взаємин, а й для політичних чи економічних зв’язків. Особливо, коли є чимало зацікавлених у тому, аби така форма співпраці ставала єдино можливою. Тоді керівництво держави докладає максимум зусиль, аби подолати будь-яку залежність від зовнішніх чинників.

Формально так і діяли поперед­ній та чинний уряди: намагаючись подолати щораз міцніючу залежність від сусідського палива, вони взялися за розвиток вітчизняної атомної енергетики, зокрема – за реалізацію проекту будівництва власного заводу із фабрикації ядерної енергії.

Однак у підсумку прориву не сталося: будівництвом такого підприємства, найімовірніше, займуться нинішні монополісти із постачання ядерної енергії в Україну – російське ВАТ “ТВЕЛ”, що є складовою державної корпорації “Росатом”. Про це стало відомо на початку минулого тижня, хоч ще з 2009 р. чимало фактів виказувало приязнь конкурсної комісії до російської пропозиції.

Попри це, до останнього часу процедурно вирішували, хто ж допомагатиме у будівництві заводу: російський “ТВЕЛ” чи американський “Westinghouse”. Варто зауважити, що це не лише вибір між двома компаніями, не тільки можливість зменшення паливної залежності від РФ; будівництвом заводу закладається технологія на майбутні проекти у цій сфері. Парадоксально, якщо вдасться реалізувати диверсифікаційні наміри за допомогою сусідських держструктур, які, ясна річ, зацікавлені у збережені або й поглибленні нинішнього режиму співпраці.

Утім ймовірнішим є те, що бажання допомогти із заводом, яке російська корпорація так радо проштовхує, може стати ще однією перепоною для подолання політичної складової в енергетичному балансі країни.

Ядерна енергетика України

В Україні є чотири діючі атомні електростанції, на яких розташовано 15 енергоблоків. Частка виробітку енергії АЕС становить майже половину загального енергетичного балансу, зокрема, 2005 року вони виробили 88,8 млрд кВт/год, тобто 47,9% річного обсягу електроенергії. Збереження цього показника – одна зі стратегічних цілей, задекларована у Енергетичній стратегії України до 2030 року. Щоправда, через 20 років, згідно з офіційними даними, із сьогоднішніх 15-ти залишаться лише 9 енергоблоків, тому не менш важливим є впровадження нових структур. Зокрема, передбачено введення в експлуатацію 3-го та 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС, закінчення будівництва яких заплановане на 2016 рік. Важлива деталь – добудовою реакторів теж займається російський держмонополіст: у першій декаді червня очільник Мінпаливенерго Юрій Бойко та генеральний директор “Росатома” Сєргєй Кірієнко підписали пакет документів, серед яких був і договір про співпрацю в добудові Хмельницької АЕС.

Паливом для енергоблоків слугують тепловидільні збірки (ТВЗ), що містять уранові таблетки – твели. Технологія виробництва ТВЗ є інтелектуальною власністю компанії-розробника, а оскільки якість збірок є наріжною складовою безпеки всієї установки, то й використання ТВЗ підлягає ліцензуванню. Із часу незалежності збірки на всі вітчизняні АЕС постачають саме із ВАТ “ТВЕЛ”. Із 1996 року компанія забезпечує паливом

13 енергоблоків, ще два, які стали до ладу 2004-го, регулюються окремим контрактом, згідно з яким “ТВЕЛ” постачатиме паливо на ці об’єкти до закінчення терміну їх придатності. Цьогоріч, на початку червня, із компанією підписали черговий довгостроковий контракт на постачання свіжого ядерного палива до 2025 року на 12 енергоблоків.
Поза тим, планується, що три українські реактори Южно-Української АЕС (написання згідно з офіційною документацією – “Пошта”) цілком забезпечуватиме паливом компанія Westinghouse. Відповідну 5-річну угоду підписано ще 2008 року, а чинності вона набуде на початку 2011-го. Наразі, як повідомляє періодичне видання Центру Разумкова “Національна безпека та оборона”, це – чи не єдиний реальний крок до диверсифікації паливних джерел.

Саме підписання контракту із західною компанією викликало нервову реакцію сусідських монополістів, які одразу ж розгорнули масштабну інформаційну кампанію. Поява конкурента на українському атомному ринку, що наразі цілком підконтрольний сусідській корпорації, змусить росіян поступитися чималими позиціями.

Своє виробництво

Про нього йдеться і в схваленій урядом у березні 2006 року Енергетичній стратегії України до 2030 року, і в затвердженій Кабміном у вересні 2009-го цільовій програмі “Ядерне паливо України”. В останній, зокрема, мовиться про створення “виробництва комплектувальних тепловидільних збірок потужністю 620 комплектів на рік” (протягом паливної кампанії (270 – 300 днів) використовується близько 160 ТВЗ, після завершення кампанії чверть збірок (40) перезавантажується – дані Центру Разумкова). Для цього, серед іншого, необхідно “визначити потенційного партнера… та узгодити умови передачі зазначеної технології в Україну”, а також “забезпечити підготовку висококваліфікованих фахівців у сфері виробництва ядерного палива”. Документ передбачає, що завод має стати до ладу 2013-го чи 2014 року, загалом же – до закінчення будівництва двох енергоблоків Хмельницької атомної електростанції (2016 рік), аби забезпечити їх повноцінне функціонування паливом власного виробництва. Побудова заводу має стати ще одним кроком до зменшення залежності від імпортованого палива.

Згідно із конкурсною документацією, Україна має отримати контрольну частку підприємства, також вітчизняні енергетики наполягають на передачі технології із виготовлення ядерного палива. За повідомленням УНІАН, вартість будівництва оцінюється в 1,679 млрд грн, з яких 1,092 – інвестиції.

Партнер за конкурсом

За прем’єрства Тимошенко, яка була схильна віддати право на побудову заводу ТВЕЛу, про конкурс говорили менше, ніж про співпрацю із російськими корпораціями. За повідомленням “Дзеркала тижня”, вибір російської компанії був частиною пакетних домовленостей Юлії Володимирівни у квітні минулого року. Згодом же Ющенко, який протягом своєї каденції неодноразово збирав РНБО для розгляду енергетичних викликів державі, змусив (офіційними указами, звісно) уряд провести конкурсний відбір партнера із будівництва заводу. Наприкінці січня 2010-го Мінпаливенерго надіслало пропозицію на участь у конкурсі двом зацікавленим у спорудженні заводу компаніям: російській “ТВЕЛ” та міжнародній Westinghouse. У другій половині червня Міністерство палива та енергетики відкрило “процедуру конкурсу з відбору технології та партнера для будівництва заводу”. Неодноразово повідомляли, що його переможця визначать до жовтня.

А на початку минулого тижня з’явилося повідомлення помічника директора представництва компанії Westinghouse в Україні Світлани Меркулової, що конкурс виграла російська компанія. “Ми отримали повідомлення, в якому нам дякують за участь у конкурсі й повідомляють, що міжвідомча комісія ухвалила рішення на користь ТВЕЛ”, – передає слова Меркулової “Економічна правда”. З іншого боку, “Росатом” наразі небагатослівно очікує офіційних повідомлень. Однак, як уже встиг повідомити глава корпорації Сєргєй Кірієнко, у російської сторони “уже все узгоджено з українськими партнерами. Залишився останній етап, це етап закриття тендера”.

Позаконкурсні домовленості

Минулого року, коли будівництво заводу активно обговорювали на вищих рівнях, партнерство із росіянами передбачали прописати у пакеті нових договорів про постачання свіжого пального. Цю процедуру часто відкладали, на думку багатьох експертів, саме через бажання Секретаріату Президента диверсифікувати постачальників. До прикладу, всередині липня минулого року разом із продовженням чинності контрактів на постачання ЗВТ із Росії планували підписати меморандум про спільне будівництво заводу. Пізніше з’являлись повідомлення, що договори мають намір укласти до кінця 2009 року. Однак остаточний етап відбувся лише на початку червня цього року: тоді й підписали низку документів, серед яких договір про постачання пального та домовленість про добудову двох енергоблоків Хмельницької АЕС. Щоправда, параметри угод досі залишаються невідомими, що, звісно, породжує чимало теорій. Зрештою, 5 травня цього року прем’єр Микола Азаров заявив, що Україна домовилася із Російською Федерацією про спільне будівництво заводу із виробництва ядерного палива. Тобто це було ще до старту конкурсних перегонів, однак після того, як обов’язковість проведення тендера затвердили на вищому рівні.

Голова НАЕК “Енергоатом” (держоператора усіх діючих АЕС України) Юрій Недашковський стверджує, що згідно з укладеними з “ТВЕЛом” контрактами, передбачено провести тендер на будівництво заводу. Однак дії уряду та вислови посадовців змушують піддати сумніву ці заяви, тим паче, що влітку у пресі з’являлась інформація про преференції російській стороні. Появу таких повідомлень, звісно, можна було б не брати до уваги, якби не низка показових моментів підготовчого процесу, особлива зацікавленість російського монополіста в розширенні свого панування на українському ринку (про що найяскравіше свідчать експромти сусідського прем’єра Путіна, зокрема, ініціатива щодо “повномасштабної кооперації ядерних галузей”), а також нехіть і попереднього, і чинного урядів проводити конкурсний відбір партнера, а відтак – хоча б спробувати подолати одновекторність енергетичних програм.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.8887 / 4.17MB / SQL:{query_count}