“Потрібно перейти до політики стабільного курсу гривні”

Андрій Новак, економіст, екс-радник двох прем’єр-міністрів України, – про загрозу дефолту, монетарну політику та перспективи української економіки

фото: glavred.info
Україна в очікуванні чергового траншу МВФ. Від цього багато що залежить. Не буде траншу – буде дефолт, наголошують деякі експерти. Дехто з них навіть змальовує моторошну картину, як після дефолту країна скотиться в кризу зразка 90-х років. Чи настільки все погано? Дасть чи не дасть МВФ Україні черговий кредит? Коли? На ці запитання дає відповідь економіст Андрій Новак, який візьме участь у Міжнародному економічному форумі. Що відбудеться у Львові 1–2 листопада.
– Пане Андрію, останнім часом багато говорять про дефолт. Чи дійсно він загрожує Україні?
– В Україні на наступні три роки припадає пік зовнішніх боргових виплат на загальну суму 25 млрд доларів: 20 млрд – це державний і гарантований державою борг і ще 5 млрд – борг державних підприємств, який, навіть якщо вони самостійно не зможуть його обслужити, все одно обслуговувати доведеться. Якщо у ці три роки Україна не отримає нові валютні вливання – від МВФ, від ЄС, з інших джерел – для того, щоб, як мінімум, перекредитуватись, то силами самого лише держбюджету ми обслужити цей зовнішній борг не зможемо. Якщо помножимо цю суму, 25 млрд доларів, на валютний курс, то побачимо, що фактично з трьох річних бюджетів один нам треба повністю віддати на обслуговування боргу. Такого не витримає жодна економіка жодної країни! Тому нам дуже потрібні нові кредитні вливання, без яких обслужити борг не вдасться. А нездатність обслуговувати борг в фінансовому світі називається дефолт держбюджету.
– Наскільки обґрунтовані побоювання, що Україна може оголосити дефолт ще в 2018-ому?
– Цього року – це перебільшено. Але якщо не надходитимуть нові транші від МВФ в цьому році чи на початку наступного, то вже до середини 2019 року ризик дефолту буде дуже високий.
– Отже, єдиний спосіб уникнути дефолту – подальше отримання траншів від МВФ. Без варіантів?
– Нині оперативно ми не зможемо нічим замінити необхідність сплати цих боргів. Україна, звичайно, може виходити, і виходить на зовнішні запозичення, так само як і на внутрішні запозичення, але вони нам обходяться набагато дорожче, ніж гроші МВФ чи ЄС. Тому більш доцільно і економічно обґрунтовано отримувати транші від МВФ, від ЄС за мінімальними відсотковими ставками, ніж позичати через випуск облігацій зовнішньої державної позики чи внутрішньої державної позики під набагато вищі відсотки. Крім того, на зовнішньому і внутрішньому ринках ми все одно не зможемо залучити ті суми, які нам необхідні.
– Ми тепер залежні від кредитів МВФ? Надовго?
– Це залежить від подальшої боргової політики. Якщо частка державного боргу у ВВП зменшуватиметься, то поступово ми зможемо відмовитись від траншів МВФ. Але у траншах МВФ немає нічого поганого. Повторюю, це – найдешевші гроші, які країна може залучити. Це в нас політики люблять спекулювати цією темою. Але якщо ви піднімете свої медійні архіви, то побачите, що один і той самий політик має прямо протилежне ставлення до співпраці з МВФ, залежно від того, перебуває він у владі чи в опозиції. В опозиції політики б’ють себе в груди, що нам не треба МВФ, це кабала і так далі. А як тільки той самий політик заходить у владу, одразу куди біжить? Правильно, до МВФ.
– Якщо дефолт таки станеться, до чого нам готуватись?
– Сам по собі дефолт не є трагедією, чимось страшним. Усе залежить від того, як працює країна після дефолту. Якщо країна оголосила дефолт, а після цього починає ефективні економічні реформи, то з часом до такої країни повернуться і інвестори, і кредитори. А якщо після дефолту країна нічого не змінює, і економічна ситуація погіршується, тоді багато років ця країна перебуватиме поза увагою як інвесторів, так і кредиторів.
– Коли Україна може отримати черговий транш МВФ?
– Місія від МВФ була у вересні. Вона дала чітку вимогу, що наступний транш Україна зможе отримати тільки після остаточного затвердження Держбюджету на 2019 рік. Тобто попри те, що його було прийнято у першому читанні, МВФ хоче захистити себе від сюрпризів на кшталт того, який був у попередньому бюджетному процесі, коли раптом між першим і другим читанням виникла ідея підняти мінімальну зарплату відразу в 2 рази – з 1600 до 3200 гривень. МВФ хоче побачити остаточну версію держбюджету, прийняту як закон на 2019 рік в другому читанні і в цілому, і тільки після цього Україна зможе розраховувати на наступний транш, про який йдеться – близько 2 млрд доларів.
– МВФ проти підвищення зарплат?
– Вони не проти, вони хочуть побачити баланс держбюджету, тобто який буде дефіцит. І побачити, чи будуть там ризиковані статті, як в дохідній частині, так і у витратній. Їх загалом цікавить тільки одне – збалансованість державного бюджету, більш нічого. І як цього досягає Україна – це вже справа України.
– А газ? МВФ ж наче вимагає, щоб в Україні підвищили на 23% тарифи на газ для населення…
– Це великий обман українських політиків, що МВФ вимагає підняти ціну на газ. МВФ вимагає однакових ринкових умов для всіх споживачів, як промислових, так і побутових. А те, що рівні ринкові умови означає підвищення меншої ціни до вищої ціни, то це вже не МВФ робить, а українська влада.
– Тобто це така собі гра зі словами…
– Гра зі словами і з гаманцями українців, яка виливається у їхнє спорожніння.
– Якщо газ таки подорожчає, як це вплине на інфляцію?
– Вплив на інфляцію буде, тому що йдеться про енергоресурс, а енергоресурс – це обов’язковий елемент собівартості всіх без винятку товарів і послуг, і якщо зростає в ціні енергоресурс, це викликає ланцюгову реакцію – підвищення цін на всі без винятку товари і послуги.
– Але ж тут йдеться про енергоресурс для населення, а не для промисловості…
– Яка різниця?! Це не має абсолютно ніякого значення.
– Пане Андрію, ви виступатимете в ролі модератора однієї з дискусійних панелей під час XVIII Міжнародного економічного форуму у Львові. Тема панелі: “Монетарна політика – фінансова база індустріалізації”. Цікаво, якої ви думки про нині чинну монетарну політику, як оцінюєте діяльність НБУ?
– Чинна монетарна політика, та й взагалі діяльність Нацбанку, завдає непоправної шкоди українській економіці. Політика плаваючого валютного курсу є абсолютно неправильною в умовах кризи. Державні інституції, зокрема Національний банк, для того й існують, щоб в умовах кризи брати ситуацію під контроль, а не відпускати на самоплив.
Абсолютно неправильна політика облікової ставки, яка зараз полягає у її підвищенні нібито з метою боротьби з інфляцією, що робить кредитний ресурс ще дорожчим і ще більш недоступним для реальних секторів економіки.
Так само абсолютно неправильна політика стосовно діяльності українських банків, яка призвела до ліквідації 100 банків, більшість з яких були цілком здоровими і могли цілком спокійно далі працювати за умови належного банківського контролю з боку регулятора.
Тобто по всіх трьох напрямках – курсова політика, політика облікової ставки і діяльність комерційних банків – НБУ провалює свої інституційні функціональні обов’язки.
– Ви гадаєте, вони це роблять свідомо?
– Звичайно, що свідомо. Як можна несвідомо роками робити те, що робиться?!
– З якою метою вони це роблять?
– В інтересах владних і провладних фінансово-промислових груп, зокрема банківських структур. У той час, коли в країні криза, ліквідовано сто банків, а інші ледве виживають, президентський банк нарощує активи в рази! Про що це говорить?!
– 25 жовтня має відбутись чергове засідання НБУ, на якому переглядатиметься значення облікової ставки. На вашу думку, її знову підвищать?
– Треба дочекатися рішення, тому що так вгадувати, що в них на думці, це, як кажуть, невдячна справа. Судячи з тенденції, то, швидше за все, або не змінюватимуть її, або підвищуватимуть і надалі.
– Ви проти підвищення облікової ставки, правильно?
– Звичайно, проти. 
– Чому?
– Тому що підвищення облікової ставки – це підвищення кредитних ставок в системі. А це робить кредитний ресурс недоступним. А кредитний ресурс – це є основне, на чому може розвиватись економіка.
– Що варто змінити у монетарній політиці, щоб дати поштовх нашій економіці?
– Треба перейти до політики поступового зниження облікової ставки. Треба перейти до політики стабільного курсу гривні. І треба змінити підходи до діяльності комерційних банків – не давати пріоритет окремим банкам окремих фінансово-промислових груп. Усі повинні працювати у рівних умовах.
– Щодо стабільності курсу гривні. Який ваш прогноз – скільки доведеться віддати гривень за долар в кінці року?
– У держбюджеті на цей рік закладено так званий середньорічний курс 29,3 гривні за долар, а курс на кінець 2018 року – 30,1 грн/дол. Я не сумніваюсь, що уряд разом з НБУ йтимуть по цьому плану штучної девальвації гривні і доведуть курс, як мінімум, до 30 гривень за долар до кінця року.
 – Чи варто сподіватись на розвиток української економіки у 2019 р.?
– Оскільки у 2019 р. у нас відбудуться дві найбільші виборчі кампанії, президентська і парламентська, то чекати якихось кардинальних змін у такий рік не варто. Згідно з прогнозами Світового банку, темпи росту ВВП знизяться з сьогоднішніх 3,5% до 3,3%. Ще нижчий прогноз дає МВФ – 2,7% росту ВВП. Той самий Кабінет міністрів у проект бюджету на 2019 рік закладає ріст ВВП 3%. Тобто це означає зниження темпів росту ВВП відносно цьогорічних показників. А це, у свою чергу, свідчить про те, що економічна ситуація буде не покращуватись, а погіршуватися.
– Нещодавно стало відомо, що IKEA нарешті таки вирішила працювати в Україні. Чи може це бути знаком покращення інвестиційного клімату?
– Я не думаю, що відкриття магазину будь-якої торгової марки – це є інвестиція, якщо не враховувати кошти, які витрачаються на відкриття магазину, його ремонт і на зарплату персоналу. Це не інвестиція! IKEA ж не розмістило виробництво в Україні, а відкриває магазин для збуту своїх товарів. Подавати це за якийсь інвестиційний прорив, я вважаю, дуже низько.
– До речі, раніше повідомлялось, що Львівська облдержадміністрація веде перемовини з IKEA саме про розміщення виробничих потужностей компанії на території Львівщини…
– Якщо буде такий факт, тоді можна буде говорити, що це окремий інвестиційний приклад. Але аж ніяк не якийсь прорив. Тому що навіть за офіційними даними минулого року в Україну надійшло менше 2 млрд доларів прямих іноземних інвестицій. Для порівняння: у попередньому, 2016 р., їх надійшло 3,5 млрд доларів. Тобто в нас за останній рік на 40% зменшились прямі іноземні інвестиції. Оце є факт! Окремі випадки і історії – це ще не є тенденція. Тенденція, на жаль, зворотня.
Розмовляв Іван Троян
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8526 / 4.46MB / SQL:{query_count}