“Поза берегом”

Заможні громадяни з усього світу заховали в офшорах близько 21 трильйона доларів

фото: robustrak.com
Про це свідчать результати дослідження, проведеного ще кілька років тому на замовлення організації Tax Justice Network. Причому, за словами колишнього головного економіста консалтингової фірми McKinsey Джеймса Генрі, ця цифра є консервативною оцінкою, реальний же розмір прихованих від оподаткування багатств може сягати 32 трильйонів доларів. І це лише грошові кошти, які зберігають на банківських та інвестиційних рахунках, а ще ж є й інші активи: нерухомість, яхти, приватні літаки. 

За багато років до нашої ери…

Уперше термін офшор (англ. offshore – “поза берегом”, “поза межами”) з’явився наприкінці 1950-х років у одній з газет на східному узбережжі США. Мова йшла про фінансову організацію, що перемістила свою діяльність на територію зі сприятливим податковим кліматом. Таким чином, походження терміна “офшор” не юридичне, а економіко-географічне.
Однак треба наголосити, що офшорні схеми не є сучасним явищем, їх використовують ще з часів сивої давнини. У Древній Греції теж було повно несвідомих людей, які не бажали платити податки. Відома історія, коли уряд Афін запровадив податок у два відсотка від вартості будь-яких товарів, які привозили немісцеві купці. І що ви думаєте: афіняни щось з того мали? Кмітливі фінікійські та перські купці причалювали до довколишніх дрібних островів, звідкіля їхній крам привозили до Афін уже в якості тутешнього, податок за який платити не потрібно. 
У XV столітті у Фланд­рії існували дуже низькі торговельні обмеження і податки, через це англійським купцям було вигідніше продавати шерсть у Фландрії, а не в Англії, де податки і обмеження були значно вищими. У Сполучених Штатах офшорна історія розпочалася з XVIII століття, коли для ухилення від імпортного податку, що накладався Англією, американські торговці намагалися здійснювати торговельну діяльність через Латинську Америку.

Суцільні плюси й жодних мінусів

Термін “офшорна зона” загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень у конвертованій валюті. Крім того, більшість офшорних зон має відносно прості вимоги з ліцензування і регулювання фінансових компаній та інших фірм.
Особливістю офшорної юрисдикції є поширення пільгового режиму виключно на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найважливіше, забезпечення ефективного режиму фінансової секретності. Класичні офшорні компанії не мають право вести будь-яку діяльність на території країни, де вони зареєстровані. Також такі компанії звільнені від будь-якої податкової звітності та сплачують лише фіксований податковий збір. З чого власне й живе країна-офшор.
Навзаєм компанії-нерезиденти розраховують на захист банківської і комерційної таємниці. Адміністрація офшорних зон відмовляє у порушенні своїх бар’єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. Лише вряди-годи і то з величезним скрипом іноземним слідчим органам надається конфіденційна інформація, але лише за умови доведення факту, що компанія-нерезидент провадила в іншій країні відверто злочинну діяльність. Однак у цьому випадку обов’язковою умовою є наявність підписаного та ратифікованого за всіма правилами міждержавного договору.
Привабливість офшорних схем ще й в тому, що за їх допомогою можна приховати факт володіння інвестиційними об’єктами в себе на батьківщині. Показовий приклад: нині українці з подивом читають податкові декларації багатьох явно не бідних політиків та держслужбовців, у яких вписані дуже скромні, а подеколи й відверто жалюгідні суми. З такими доходами не те, що політикою займатися, незрозуміло, як люди за комунальні послуги можуть платити. Одне з пояснень: капітали були вчасно виведені в офшори, звідкіля інвестувалися в українські заводи та банки вже як іноземний капітал. 
До речі, з тієї самої причини конфіскувати ці активи навіть за наявності рішення суду практично неможливо. Офшори – це й гарантія безпеки від наїзду рейдерів: спробуй-но відібрати бізнес, в який вкладено гроші фірми, зареєстрованої в далекому Британському Гондурасі. Тим більше, що майже всі офшорні юрисдикції регулюються англо-саксонською системою права (на відміну від континентальної, до якої належить і українське законодавство), тож у разі всіляких непорозумінь власники офшорних активів звертаються не до вітчизняного судочинства, а до міжнародних арбітражних судів.
Не забувають багатії з різних країн світу і про нащадків. Нюанси офшорної юрисдикції дають можливість передбачити особливі моделі передачі майна спадкоємцям, не прописані в законодавстві інших країн. Зокрема, створення сімейного фонду або трасту в офшорній юрисдикції дозволить позбавити спадкоємців можливості продати бізнес, залишивши їм гарантоване право довічно отримувати від нього доходи. Тобто, знаючи, що його син – відвертий лобуряка – дбайливий татко-олігарх завчасно позбавить того можливості пустити за вітром спадок, натомість забезпечить нащадку регулярний дохід від активів.

Як не платити податки

Існує багато схем, що дозволяють зменшити кількість сплачуваних податків із застосуванням офшорів. Скажімо, в торгівлі останній виступає в якості посередника між постачальником товару і справжнім покупцем. Офіційна ціна знижується до мінімуму (податки, відповідно, також), потім офшорна компанія перепродує товар фактичному покупцеві за реальною ціною – у підсумку весь прибуток залишається “поза берегом”. 
Зареєстрована в офшорі фірма може винайняти в якості свого агента в країні, де планує вести основну діяльність, якусь місцеву організацію, що діятиме за дорученням наймача. У результаті сплачується лише податок з агентської винагороди (в основному, це копійчана фіксована ставка або не більше 1-2% від вартості товару чи послуги). 
При використанні будівельної схеми офшорна компанія виступає підрядником, якому замовник здійснює повну оплату наданих послуг. Своєю чергою офшор укладає договір із субпідрядником – місцевою компанією, яка власне й будує. Водночас всі фінансові потоки проходять через підрядника: основний прибуток осідає на офшорних рахунках. 
Можна ще надати піврічний кредиту на передоплату товарів чи послуг за договором зовнішньоекономічної діяльності. Кредитні кошти переводяться на рахунки нерезидентів в офшорних банках. Через передбачені законодавством 180 діб гроші повертаються в банк “у зв’язку з невиконанням або неможливістю виконання фірмою-нерезидентом умов контракту”. Протягом цього часу кредитні кошти активно “крутяться”, при цьому отриманий прибуток залишається за межами країни. 
Ще один різновид – схема реєстрації нових підприємств. Офшорна материнська компанія створює на території резидента свою дочірню компанію зі знач­ною часткою іноземного капіталу. При виплаті дивідендів на користь офшору вони обкладаються офшорними податками (за договором про уникнення подвійного оподаткування), і є значно нижчими за податки, передбачені законодавством країни-резидента. 
Найбільш поширеною вважається схема, коли офшорна компанія надає послуги компанії-резиденту. Гроші при цьому безпосередньо йдуть на рахунок офшору. Витрати за надані послуги відносять до собівартості, отже, знижується податок на прибуток. При використанні цієї схеми послуги насправді можуть і не надаватися, їх можна оформити необхідними актами виконаних робіт. А реальні грошенята за “повітряну” роботу спокійно минають податкові ями і майже в повному обсязі опиняються на рахунках за кордоном.
Коротше кажучи, фантазії людській немає меж. Постійно з’являються все нові й нові способи платити копійчані податки (або не платити їх узагалі). Коли справа доходить до грошей – людина здатна на неймовірні винаходи. Своя кишеня, як то кажуть, ближче до тіла. 

Єдиного міжнародного визначеного переліку офшорних зон не існує. Кожна країна укладає власний список. Однак можна назвати кілька країн та територій, які визнаються офшорними зонами практично всіма в світі:
1. Гонконг. Провідний банківський центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону, третій за величиною світовий фінансовий центр після Нью-Йорка та Лондона.
2. Сінгапур. Політично та економічно найстабільніша країна в регіоні Південно-Східної Азії. У країні відсутні податки на банківські вклади для нерезидентів.
3. Вануату. Острів поблизу Австралії та Нової Зеландії. Відсутні податки на прибуток, продаж, податок на додану вартість, прибуток корпорацій, нерухомість, дарування. Діють суворі закони, які захищають повну конфіденційність банківських операцій.
4. Острови Кука. Архіпелаг із 15 островів, розташований поблизу Нової Зеландії. Низькі податки на прибуток та на прибуток корпорацій роблять територію надзвичайно привабливою для середніх та малих компаній для здійснення банківської діяльності.
5. Науру. Острів у західній частині Тихого океану. Відсутні податки на прибуток, передачу майна в спадщину, власність та нерухомість.
6. Нідерландські Антільські острови (острови Кюрасао, Бонер, Мартен).
7. Андорра (невелика країна між Іспанією та Францією).
8. Гібралтар (територія під юрисдикцією Великобританії, розташована на півдні Піренейського півострова).
10. Острови Мен, Гернсі, Джерсі. Формально не входять до складу Великобританії, але, користуючись певним суверенітетом, належать до сфери її безпосереднього впливу. Головна відмінність цих територій від планомірно створюваних офшорних зон інших держав полягає в тому, що їх статуси мають значні розбіжності, оскільки вони формувалися в різні часи і під впливом різних обставин. Спільним є те, що там існують ліберальніші, ніж у Великобританії, режими в сфері оподаткування, заснування і реєстрації банків і торгових компаній, максимально спрощені бюрократичні процедури, забезпечується конфіденційність для вкладників капіталу, їх захист і високий рівень професійного обслуговування. Завдяки цьому тут створюються надзвичайно привабливі умови для інвесторів, здійснення широкомасштабних фінансових і торгово-посередницьких операцій.
13. Республіка Чорногорія. Офшорні компанії можуть бути зареєстровані на всій території країни.
14. Республіка Хорватія (міста Крапіна, Рієка, Шибеник, Бакар, Осієк, Загреб).

Європа: Кіпр, Ліхтенштейн, Мальта, Монако, острів Мадейра (Іспанія).
Близький Схід: Бахрейн, Дубаї, Ліван.
Центральна та Південна Америка: Беліз, Панама, Коста-Ріка.
Карибський регіон: Ангілья, Антігуа, Аруба, Невіс, Бермудські острови, Британські Віргінські острови, Гранд Кайман, Гренада, Багамські острови, Барбадос, Домініка.
Африка: Сейшельські острови.
Тихоокеанський регіон: Маршаллові острови, Ніус, Західне Самоа. 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.1290 / 4.18MB / SQL:{query_count}