Зірочка впала. З неба?

На 200 тисяч українських військовослужбовців нині припадає майже 40 тисяч командирів та начальників

На 200 тисяч українських військовослужбовців нині припадає майже 40 тисяч командирів та начальників

Марічка Ільїна
matros.jpg

Генералом бути добре, а адміралом - ще краще 

Бажаючи миру, готуйся до війни. Цей майже старозавітний постулат, здається, ниніш­ні державні керманичі не бажають викидати у смітник. Верховний головнокомандувач останнім часом прискіпливо ставиться до проблем збройних сил, вимагаючи збільшити видатки на оборону на кілька мільярдів гривень. Не сумніваючись у доцільності такого кроку Президента, все ж наразі не наважимось прогнозувати, як це вплине на матеріально-технічне оснащення  нашої армії. Поживемо-побачимо. Проте сміливо можемо стверджувати про поліпшення фінансового утримання наших славних вояків. Хоча й не всіх.

На кожну папаху -
по зірочці

Цьогорічний дарунок до Дня Незалежності генералам, безсумнівно, спричинив у лавах останніх  неабияке пожвавлення. Ще б пак - фактично миттєво Віктор Андрійович зміц­нив основу основ сучасного війська - його командний склад. Одним "махом" присвоїв 85(!) військових і спеці­альних генеральських звань. А ще додав до славної когорти командирів 31-го "цивільного генерала" - державного радника 1-3 рангу.

Такого масового у буквальному розумінні зорепаду в сучасній українській історії досі не було: 28 вищих звань припало на Міністерство оборони, 15 - на керівний склад МВС,
7 - на Внутрішні війська МВС, 5 - на Прикордонну службу,
4 - на Департамент виконання покарань, 3 - на Управління державної охорони, 12 - на Податкову службу (з них 5 держрадників), 2 - на СБУ, 4 - на Службу зовнішньої розвідки (відповідний указ, звісно, засекречений), 1 - на Спецслужбу транспорту, 14 - на Генпрокуратуру (хоча там усі нові генерали цивільні - держрадники різних рангів) і 12 - на митницю (теж всі держрадники).

В Україні генеральське звання вже давно перетворили на своєрідний додаток до посади. Щороку чиновники усіх рангів проводять хитромудрі апаратні інтриги зі зміни штатних роз­кладів державних відомств, затвердження нових штатів, різного роду новації для отримання жаданої генеральської посади.

Найгідніші серед шляхетних

Передвиборчий характер "генералотворчості" Президента залишимо поза увагою. Це видно й неозброєним оком. Ці­каве в іншому. Укази про присвоєння генеральських звань не опублікували на офіційному сайті Президента, а розмістили через шість днів після видання на інтернет-ресурсі Верховної Ради. Поза тим, укази про присвоєння звання народних артистів України Вєрці Сєрдючці та Михайлу Поплавському були, а про радикальні зміни у  командному складі - ні. Хоча, власне змін якраз і не відбулося. Підвищення отримали "люди Президента", ті, на кого у разі потреби він зможе розраховувати, наприклад, командувач внутріш­ніх військ Кіхтенко, очільник Державної служби охорони Гелетей.

Тепер спробуємо оцінити якісний склад удостоєних. У Міністерстві оборони генерал-полковників отримали заступники начальника Генерального штабу. В українському флоті з'явилися повний адмірал (морський аналог генерал-полковника) та два віце-адмірали (невдовзі наші ВМС досягнуть пропорції: один адмірал на кожен боєздатний корабель). З'явилося вісім генерал-лейтенантів і 14 генерал-майорів. Упадає в око, що кіль­ка призначень - це гвинтики в бюрократичній машині й аж ніяк не командири. Не зрозу­міло, навіщо заступникові командувача оперативного командування з логістики та начальнику одного з другорядних управлінь Генштабу, тобто людям, які перебувають на нестройових посадах, присвоювати генеральські звання? Або ж чи етично присвоювати генеральське звання помічникові міністра оборони?

А найдивовижніше- присвоєння генерал-майора губернатору Одеської області Миколі Сердюку. Він є офіцером запасу і там генеральські звання не присвоюють взагалі. На­віть колишній голова адміністрації Леоніда Кучми спромігся свого часу отримати лише пол­ковника запасу. Але Микола Дмит­рович - уродженець села Хоружівка, кузні кадрів для українського політикуму.

Щодо призначень у Державній прикордонній службі. Мабуть, тепер її перейменують на прикордонну армію. Оскільки керівник служби отримав найвище військове звання в Україні - генерала армії. Тобто Микола Литвин тепер рівня начальнику Генерального штабу. Кумедно, що генералом армії стала людина, котра за всю військову службу жодного разу (!) не обіймала командної посади у військах! Утім, як свідчить офіційна біографія, професійний замполіт Литвин командував... відділенням! Зате тепер у своєму відомстві він наплодив регіональних управлінь, і генералів там дають навіть заступникам начальника управління, заступникові директора департаменту... А командує генерал армії всього 49 тисячами військовослужбовців, які - про це знають усі нелегальні торговці й імпортери - багато років чесно припиняють будь-який "контрабас": на сайті Прикордонної служби про це багато даних - там ящик коньяку вилучили, там шість телефонів. Кордон на замку.

Але  справжнім стовпом обороноздатності країни, зважаючи на президентські укази, стало Управління державної охорони і його пасіонарний керівник Валерій Гелетей. Ще три роки тому він був полковником УБОЗу на Закарпатті, боровся з торговцями контрабандною угорською горілкою і спиртом. Але тепер він уже став генерал-полковником - причому і внутрішньої, і військової служби. У поінфомованих колах ка­жуть, що Балога має намір посадити Гелетея на керівника СБУ.

УДО, з огляду на кількість генералів - найсильніше силове відомство країни. На три тисячі співробітників їх сім (зокрема, два свіжопризначені генерал-майори). Один генерал на 400 співробітників. Що­правда, в УДО найнижчі серед усіх силових відомств зарплати.

На п'яти УДО наступає Департамент виконання покарань. У радянській Україні цей департамент очолював один генерал-майор. Нині перевиховують злочинців аж 22. Хоча тюрем не побільшало. Незабаром у кожній колонії буде свій генерал...

Не менш амбітно виглядає МНС. У його складі тепер 34 генерали. Що сказати? Таке враження, що вся країна перетворилася на зону стихійного лиха. Хоча...

У МВС генералів внутрішньої служби отримали 15 осіб. Кумедне бюрократичне нововведення - ректори міліцейських вишів повсюдно роблять свої посади генеральськими. Юрій Віталійович Луценко запровадив ще одну кадрову новацію - Анатолій Даниленко, заступник начальника київ­ського главку і радник міністра, теж отримав генерал-майора. В апараті міністра МВС кілька десятків радників, а в мілі­цейських головкомах стільки заступників!.. Якщо вже й ці посади "генералізувати" - то й дільничні з лампасами незабаром ходити почнуть...

Внутрішні війська МВС чисельність генералів (із військовим званням) збільшують безперервно. Герой походу на Київ внутрішніх військ 2007-го (який зупинили кілька екіпажів ДАІ), командувач внут­рішніх військ Олександр Кіх­тенко став генералом армії. Армії з 30 тисяч осіб. Внутріш­ні війська збагатилися ще чотирма генерал-лейтенантами і двома генерал-майорами.

Служба безпеки України  навіть після того, як там розігнали більшість компетентних керівників середньої ланки, отримала ску­піше від усіх - усього одного генерал-лейтенанта (київський главк)  і одного генерал-майора.

А от Служба зовнішньої розвідки користується значно більшою довірою, зважаючи на нагородні укази. Три генерал-лейтенанти і один генерал-майор зміцнили лави наших роз­відників.

Податкова отримала відразу сімох генерал-майорів (спе­ціальне звання). Зрозуміло, чому в усіх серйозних людей має бути свій знайомий генерал-майор у податковій.

Замість постскриптуму

Держава, яка за 18 років не придбала жодного нового літака, жодної нової системи ППО, жодного бодай батальйонного комплекту звичайних озбро­єнь, мала б, працювати, насамперед, над удосконаленням  структур управління, а не розширювати їх. 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.6169 / 4.16MB / SQL:{query_count}